Бісеринка до бісеринки: як франківська вчителька біології відроджує забуте мистецтво силянок (ФОТО)
Силянка — одна з найдавніших українських бісерних прикрас, історія якої сягає кількох століть. Назва походить від слова “силяти” — нанизувати бісер на нитку. Особливого поширення вона набула на Гуцульщині, Покутті, Буковині та Закарпатті, де її носили як святкову жіночу прикрасу з глибоким символічним значенням.
Про шлях у це мистецтво, біль війни, який перетворився на творчість, та філософію кожної бісеринки Галці розповіла Оксана Савчук — викладачка біології, яка останні роки життя присвятила відродженню силянок.
Як біологиня стала майстринею бісероплетіння
Оксана Савчук має 15 років викладацького стажу. Понад десять років вона пропрацювала у коледжі культури і мистецтв, де поруч були хореографи та бандуристки — люди, які щодня демонстрували любов до української культури. Зараз вона викладає у фаховому коледжі електронних приладів, де, за її словами, треба “привчати дітей до любові вишиванок та гердан” в зовсім іншому, технічному середовищі.
Вишиванка з’явилася в її житті у 2022 році — і це вишивка власноруч. Але шлях до бісероплетіння був інакшим і набагато особистішим.
“Це почалося в 22-му році, щоб не читати новини, бо було проблемно, оскільки чоловік пішов добровольцем воювати, 78-й батальйон. І це була боротьба з депресією”, — згадує Оксана.
Творчість стала способом пережити тривогу за рідну людину. Спочатку вона влаштовувала для своїх студентів дефіляди у вишиванках, популяризуючи національний одяг. А потім, проходячи повз магазин, побачила красиву силянку — і це визначило новий напрямок.
“Я її потім знайшла. Я її зробила”, — каже майстриня, згадуючи свою першу роботу.
Перша силянка та емоції від завершеної роботи
Перша силянка Оксани була відтворенням староукраїнського візерунка кінця XIX століття — досить велика робота. На її створення пішов цілий тиждень — сьогодні подібну роботу майстриня виконує за два дні.
“Перша силянка була під такими емоціями: ‘Вау, значить в мене руки з правильного місця’, як я кажу”, — пригадує вона.
Спочатку готові роботи Оксана просто роздаровувала рідним і знайомим — продавати їх вона “дозріла” лише через рік плетіння.
“Воно мені було, як від душі відриваєш. Я не знаю, яка людина її буде носити, а все ж таки в кожну силянку вкладено якась певна енергетика своя”, — пояснює майстриня.
Поступово запрацювало сарафанне радіо: подруги почали купувати силянки для подарунків. Вирішальним моментом стала випадкова зустріч із власницею салону краси, яка побачила прикрасу Оксани і наполягла на тому, щоб та завела Instagram. Так, з листопада 2025 року, з’явилися соціальні мережі — TikTok та Instagram-сторінка, присвячені силянкам.
У світі бісероплетіння, за словами Оксани, панує не конкуренція, а взаємопідтримка.
“У TikTok я думала, що люди трохи заздрісні, ну, тобто я не буду тебе лайкати для того, щоб тебе не просувати. А тут ми всі згуртувалися, одна одну підтримуємо — черпаємо ідеї одна в одної”, — розповідає майстриня.
Коли нитка плутається — це знак
Робота над силянкою — процес, що вимагає особливого душевного стану. За народним повір’ям, заплутана нитка має сенс.
“За стародавнім повір’ям, коли нитка путається, це знак переключитися. Навіть, якщо сідаєш з негарним настроєм — перевірено на собі — коли починаєш щось робити зі злістю чи хвилюванням, вона не ляже, робиться помилка за помилкою. Її просто треба порозпускати”, — пояснює Оксана.
Цікаво, що побачити власну помилку в процесі майже неможливо — лише з холодною головою.
“Коли ти злий, ти не бачиш. Ти просто фальшивиш, і вона не заокруглюється”.
Найскладнішим на старті виявилося не освоєння техніки, а фінансова сторона справи.
“Найважче фінансово, тому що бісер досить дороге задоволення. Ось, наприклад, я замовила нещодавно пачку — там половина бракованого бісеру. І ти просто викидаєш”, — розповідає майстриня.
Зараз вона працює виключно з чеським бісером, хоча навіть там трапляється великий відсоток браку — на що скаржиться багато майстринь.
Звичайний день майстрині: шість-сім годин за бісером
Типовий вільний день Оксани починається з прогулянки із собакою, сніданку для дітей — а потім вона сідає за свій робочий столик, де її обов’язково супроводжує улюблений пес, що лягає поруч або кладе мордочку їй на ногу.
“Якщо це вільний день — шість-сім годин. Звісно, всі голодні в хаті. Особливо, коли йдеться про масштабну роботу — тоді голодні дуже довго”, — зізнається майстриня.
Що відбувається у голові під час плетіння — питання, яке сама Оксана не до кінця може пояснити словами:
“Я навіть не розумію, що там в фільмі йдеться, наприклад, коли включаю щось на фоні. Моя голова якась вільна стає від думок, від усього. Я просто десь в іншому вимірі. Мені здається, я ні про що не думаю. Воно реально розслабляє. Я не встаю втомлена, навіть якщо сім годин плела. Хіба що біль у спині — це вже фізичне”.
Силянки з музею та забута поширеність
Серед робіт Оксани є й ті, що повторюють музейні експонати — зокрема, силянку, яка зберігається в Івано-Франківському краєзнавчому музеї і датується приблизно 1920-ми роками. Майстриня відтворила її точну копію.
Особливо важливою для Оксани є боротьба з міфом про “дитячість” силянок.
“Більшість навіть коментаторів у TikTok говорять про те, що силянки — це дитячі забавки. Але якщо подивитися, це не так. Наші предки через них показували багатство, достаток родини, бо бісер був дуже дорогий — його доставляли тільки з Чехії та Венеції. Чим більший і об’ємніший був виріб, тим вправнішою вважалася майстриня і тим заможнішою — родина”, — пояснює вона.
Окремий цікавий пласт традиції — навмисні недосконалості у візерунку.
“Наші предки в ці староукраїнські взори вкладали свою енергетику, а саме — спеціально робили помилки. Завершення колись мало бути трошки більшим, з більшою помилкою, для того щоб хтось, хто на тебе погано подивиться, зла сила, спіткнулася об це і відпала від тебе. Силянка обов’язково має бути неідеальною, тому що наші предки завжди вважали: ідеальний — тільки Бог”, — розповідає майстриня, показуючи навмисну “помилку” у власній роботі — силянку, присвячену Франківщині.
Авторки схем і джерела натхнення
Оксана навчилася техніці самостійно — за допомогою інтернету та матеріалів етнографині Литвинець, яка досліджувала походження різних візерунків по регіонах. На основі її праць інша майстриня, Лілія Квітка, створює і популяризує схеми, які зберігають автентичні узори.
Серед авторок схем, чиї роботи Оксана найчастіше використовує:
- Анастасія Калініна — діюча військовослужбовиця, яка розробляє схеми, а кошти від їх продажу йдуть на дрони для ЗСУ. Саме вона створила силянку на основі вишиванки з мотивами Харківського будинку “Слово” — з елементами-символами кожного з митців, які там жили: хвилі (Хвильовий), вишні (Остап Вишня), виноградні грона (Поліщук), ялинові гілки, лінії (Лесь Курбас).
- Людмила Сторож — авторка сучасних інтерпретацій староукраїнських візерунків.
- Майстерня схем “Пацьорка” — оригінальні авторські роботи.
- Людмила Жигаєва — авторка схем “Божевільна” та “Дивосвітня”.
- Пані Леся — авторка великої кількості безкоштовних схем, які поширює через свій Telegram-канал.
- Маргарита Фасенко — створює роботи у сучасному стилі, зокрема різдвяну тематику.
Принципова позиція Оксани — працювати лише з легальними схемами.
“З краденими схемами я працювати не буду. Знайти автора схеми — це п’ять хвилин роботи. Я завжди уточнюю, чи це справді безкоштовно, і якщо схема платна — оплачую”.
Техніки: від силянок до кривульок
Майстриня пояснює різницю між техніками плетіння бісером: силянки, чокери та кривульки — це, по суті, різні масштаби однієї техніки. Кривульки — найбільш масштабні й трудомісткі роботи, що традиційно демонстрували статок родини.
“Одна з найскладніших робіт для мене — поєднання техніки хрестиком і методом силяння. Я перший раз робила це і сказала: більше такого робити не буду”, — згадує Оксана.
Найдовшою її роботою стала велика червона кривулька — на неї пішло майже місяць.
“Це була перша робота, я ще так швидко не вміла плести. Я її дуже часто поролa”.
Ця кривулька ніколи не буде продана — вона залишиться “музейним експонатом” самої майстрині.
Деякі вироби Оксана принципово не продає — не через ціну, а через емоційний зв’язок.
“Це ті, які я плела під якийсь важкий внутрішній емоційний стан. Червона кривулька — не можу її продати”, — пояснює вона.
Окрема історія пов’язана із силянкою, присвяченою друзям, чий хлопець зник безвісти на фронті.
“У мене є подруга, в якої хлопець пропав без вісти. Я пообіцяла їй, що коли він знайдеться — я зроблю велику кривульку на їхній розпис”, — ділиться Оксана.
Матеріали та догляд за бісером
У роботі майстриня використовує винятково чеський бісер — за якістю йому немає рівних, хоча навіть тут трапляється великий відсоток браку. Бісер вимагає делікатного поводження: його не можна тримати довго на сонці, він не повинен контактувати з парфумами, прикрасу не можна мочити, а зберігати краще в окремих мішечках, щоб бісеринки не терлися одна об одну.
Особливо зворушливою для Оксани стала історія зі старовинною прикрасою, яку їй колись давали на реконструкцію:
“Вона зберігалася в скрині разом із вишиванками. Бісер просто ідеальний. Єдине — колись нанизували на грубу мішковину, нитка груба, бісеринка тонка. Я в захваті, як вони це колись робили. Зараз у нас краще приладдя — тонесенька нитка, голка, і собі пішов”.
Символіка кольорів та орнаментів
У силянках, як і у вишиванках, кожен елемент і колір мають своє значення. Найчастіше зустрічаються ромби — символи родючості землі та цвітіння. Зелений колір позначає природу і життя, червоний традиційно асоціюється з любов’ю, хоча для самої Оксани він радше символізує родинне тепло. Білий колір для неї — символ чистоти.
“Кожна майстриня, кожна сім’я вкладала свій сенс. Це як закодовування чогось у силянці, аналогічно до вишиванки. Кожна щось кодувала в хрестику, а ми кодуємо в бісеринках”, — пояснює майстриня.
За словами Оксани, історично західноукраїнські регіони використовували більше кольорів і складніших закодованих символів, ніж східні. Втім, сучасні майстрині, зокрема пані Леся, розробляють схеми на основі вишиванок із різних регіонів країни, об’єднуючи традиції.
Ціноутворення: чому хороша силянка не може коштувати дешево
Ціна на силянку залежить від кількох факторів — часу роботи, різноманітності кольорів бісеру, кількості та складності додаткових елементів (китиць, підвісок).
“На велику кривульку треба матеріалу приблизно на тисячу гривень — самого бісеру. А якщо порахувати весь витрачений час, то деякі майстрині оцінюють подібну роботу приблизно у 15 тисяч гривень”, — пояснює Оксана.
Сама вона свідомо не занижує вартість своїх робіт, попри те, що на ринку часто трапляється демпінг від майстринь-початківців:
“Стараюся не дерти, але так, щоб мені було добре — щоб я собі мала, наприклад, на бісер і на шоколадку”.
Цікаво, що покупці ніколи не торгувалися з нею щодо ціни:
“Якщо би були якісь сперечання, то я думаю, наша розмова закінчилася б одразу. Це значить, людина не цінує і не розуміє, скільки часу йде на такий виріб”.
На питання, що для неї важче — створити виріб чи продати його, Оксана відповідає без вагань:
“Продати. Я не вмію продавати”.
Натомість сам процес плетіння приносить їй чисту насолоду:
“Я хочу робити їх. Мені навпаки — дайте більше часу, заберіть від мене хатні роботи, я б собі сиділа і була щасливою людиною”.
У соціальних мережах вона свідомо фокусується не на продажу готових виробів, а на популяризації самого процесу та авторок схем.
Оксана активно руйнує стереотип, що силянки личать лише до вишиванки:
“Можна просто базову футболку вдягти, джинси, кросівки, надягти доволі нарядну силянку — і йти у світ. Спочатку йде силянка, а потім іду я, як я люблю казати”.
Силянка як родинна реліквія
Для Оксани силянка — це не просто прикраса, а спосіб зберегти ідентичність.
“Для мене це оберіг. Це історія в будь-якому випадку, тому що я прихильник староукраїнських візерунків. Я вважаю, що вони мають жити, для того щоб пам’ятати свою ідентичність, своє коріння і не забувати про це”, — каже вона.
За словами майстрині, до 2022 року силянки залишалися практично забутим явищем — на відміну від вишиванок, про які знали всі. Лише після початку повномасштабного вторгнення інтерес до цих прикрас почав поступово відроджуватися завдяки роботі різних майстринь, які розробляють схеми та популяризують традицію.
Вона передає цю любов і своїм студентам у коледжі — щодня одягає силянку на роботу, аби кожного разу мати привід розповісти про історію конкретного візерунка.
“Кількість студентів, які почали плести, не 10 чоловік — їх більше. Це приємно для мене, тому що вони теж популяризують, дарують своїм подругам”, — ділиться Оксана.
Плани на майбутнє: прокат прикрас та майстер-класи
Серед мрій Оксани — створити велику бісерну “припинду” (масивну спідничку нижче колін), на яку, за її словами, поки бракує підходящої схеми. А також — розвивати справу далі.
“Планую започаткувати прокат традиційних прикрас, щоб кожен міг доповнити свій образ автентичними виробами для фотосесій, свят чи особливих подій. Також хочу проводити майстер-класи з плетіння автентичних силянок, ділитися знаннями про їхню історію, символіку та техніки виготовлення, щоб ця важлива частина нашої культурної спадщини жила й передавалася наступним поколінням”, — розповідає майстриня про свої плани.
Порада тим, хто хоче спробувати
Завершуючи розмову, Оксана звертається до тих, хто тільки роздумує, чи варто братися за бісероплетіння:
“Хто хоче почати — починайте, робіть. У цьому немає нічого важкого. Я, наприклад, допоможу будь-кому — не за всі гроші світу, а безкоштовно. Не бійтеся шукати, популяризувати, писати іншим майстриням. Ми насправді досить добрі, ми не конкурентки — навіть в інтернеті ми одна одну підтримуємо”.
А тим, хто вже придбав силянку, радить берегти прикрасу як маленьку родинну реліквію:
“Це моя праця, моя енергетика, кусочок мене. Я кожну свою прикрасу пам’ятаю — навіть якщо не пам’ятаю, кому її віддала. Це має бути маленька реліквія кожної сім’ї — так само, як вишиванка”.
Читайте також:
- У Франківську обговорили підтримку ветеранів: від психології до протезування (ФОТО)
- «Ветерани — це не про соцпослуги, це про можливості»: у Франківську обговорюють підтримку захисників
- “Діти не піддослідні кролики”: франківські депутати закликали призупинити реформу старшої школи до завершення воєнного стану
ФОТО ТИЖНЯ
