“Буду захищати свою країну”: історія полеглого прикарпатського захисника Володимира Козака (ФОТО)
37-річний Володимир Козак із села Чорнолізці з перших місяців повномасштабного вторгнення став на захист України. Після служби на Херсонщині та Донеччині він загинув у січні 2023 року під Павлівкою.
Про це пише “Галка” з посиланням на Тисменицьку міську раду.
Володимир Козак народився 24 лютого 1985 року в селі Чорнолізці у сім’ї, де було п’ятеро дітей. Володимир був четвертим. З дитинства хлопчик любив розводити кролів, нутрій, працювати на родинній пасіці та майструвати. Так, у саду в Козаків було багато годівничок для птахів, зроблених Володею. Після закінчення Чорнолізької школи навчався в Івано–Франківському ПТУ № 15, де опанував фах водія-автослюсаря. За словами Романії, наймолодшої сестри Героя, її брат любив працювати в майстернях, мав свій мотоцикл, який постійно вдосконалював.
24 лютого 2003 року Володимира призвали на строкову службу у внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України. Після проходження служби в навчальному центрі в місті Золочів його перевели на службу до Києва. Також був у кримському Гурзуфі, де стежив за порядком. Після служби продовжив навчання в Чернівецькій школі міліції, закінчивши яку був прийнятий на службу в спецпідрозділ «Грифон», у завдання якого входило забезпечення безпеки працівників суду, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей і близьких родичів, а також охорона судових установ. У «Грифоні» Володимир служив недовго, далі почав їздити на заробітки в Польщу і Чехію. Працював у полях, на пошті та на заводах. Коли чоловік повертався з-за кордону додому, проживав з батьками, допомагав їм. За зароблені гроші купив машину та трактор.
Повномасштабне вторгнення застало Володимира удома. Він тоді працював у бригаді, що займалася укладанням бруківки. Мобілізували чоловіка, який вже мав звання старшого сержанта та досвід служби, у травні 2022-го.
«Я в армії служив, зброю в руках тримав, отож буду захищати свою країну», – казав рідним.
З 10 травня 2022 року Володимира Козака призначили на посаду командира стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти однієї з військових частин. Згодом його підрозділ прибув до складу сил та засобів оперативного угрупування військ, які брали безпосередню участь у бойових діях та забезпечували здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
У серпні 2022-го воював у Високопільському районі Херсонської області, де під час одного з боїв отримав контузію.
«Це сталося тоді, коли Володя з побратимами несли 8 кілометрів по черзі кулемет, – розповідає пані Романія. – Були сильні обстріли і їх врятувало те, що у полі, яким вони йшли, були рови».
Повернувшись живим, Володимир зателефонував сестрі додому вночі та сказав, що повернувся із пекла. Батькам просив нічого не казати, аби не хвилювалися.
«Брат ще мріяв створити родину. Ми казали, що, можливо, навіть на фронті він зустріне своє кохання. Не зустрів…», — із гіркотою продовжує сестра.
З 5 вересня до 22 жовтня 2022 року Володимир Козак служив у в/ч А2167 в місті Біла Церква на Київщині. Далі був передислокований на Донецький напрямок. Воював в складі 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців у 2-у батальйоні. На Донеччині, особливо під Вугледаром, брав участь у багатьох боях. Був ще двічі контужений та майже не лікувався. В останню відпустку воїн приїхав додому 7 січня 2023-го. За словами пані Романії, був сумним та мовчазним, думками — з побратимами. 15 січня зранку захисник обійшов всіх рідних та знайомих, прийшов до племінниці Мілани, взяв її на коліна, усміхнувся та сказав, що незабаром повернеться…
Одразу після відпустки Володимира з дороги відправили на позицію. Він зателефонував додому та сказав, що з ним не буде зв’язку.
«Ми всі дуже переживали, бо знали, що там сильні бої, – мовить сестра. – А за тиждень до загибелі брата нашій мамі приснився сон: вона бачила, як Володя йде в далечінь, а довкола багато чорної землі, яка його втягує. Мама кричала, аби повернувся, та він, наче не чув».
Загинув Герой 26 січня 2023 року від отриманих поранень, несумісних з життям, в результаті мінометного обстрілу позицій підрозділу поблизу села Павлівка Волноваського району Донецької області. Через місяць йому мало виповнитись 38 років.
Похований у рідному селі Чорнолізці. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медаллю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину» та двома нагородами ПЦУ «Хрест свободи». Батьки Героя в памʼять про свого сина зробили пожертву на Храм Перенесення мощей Св. Миколая ПЦУ. Настоятель храму в памʼять про воїна за кошти придбав для храму люстру «Панікадило». В цій церкві його хрестили. На фасаді Чорнолізького ліцею є меморіальна дошка на честь захисника України.
ФОТО ТИЖНЯ
