Буржуйки замість генераторів і локомотивів: як завод Марцінківа перетворився на котел для баношу (ВІДЕО)

Автор: Вадим Войтик

30 Nov, 2022 19:22

Поділитись публікацією
Буржуйки замість генераторів і локомотивів: як завод Марцінківа перетворився на котел для баношу (ВІДЕО)

Руслан Марцінків оглянув вироблені на Локомотиворемонтному заводі буржуйки. Його погляд був теплий і щасливий, адже ці вироби зварили на заводі, який він купив.

Як вузькопрофільне технологічне підприємство докотилося до виготовлення примітивних, але дорогих буржуйок – у свіжому випуску відеоблогу Вадима Войтика “Погляд збоку“. 

Купив, нагадаю, аби не дістався олігархам. Купив за бюджетні гроші, за кошти платників податків Івано-Франківська. 33 мільйони були сплачені до державного бюджету в ситому 2017 році.

Відтоді завод, який мав нещастя замість олігархів дістатися безтолковій і безгосподарній команді Марцінківа, борсається в судах, відгавкуючись від кредиторів, податкової, пенсійного фонду за старі і нові борги. Можете самі перевірити за кодом – судові реєстри забиті справами про стягнення заборгованостей. А юристи давно стали головнішими працівниками підприємства замість інженерів чи майстрів. У 2021 року суд навіть відкривав справу про банкрутство заводу Марцінківа.

З кожної праски, якій Марцінків кидає щомісяця бюджетні подачки, звучала мантра про врятоване фінансово-успішне, стратегічне і перспективне підприємство. Про сотні робочих місць і щасливі родини, чиї годувальники не залишаться без шматка хліба.

Аби у заводу і справді не з’явився добрий ґазда, Марцінків навіть організував кілька суто політичних акцій: звернення на сесіях, мітинги та навіть попереджувальний страйк. І хоч тодішнє керівництво знизувало плечима – навіщо місту вузькопрофільний завод? – покупка відбулася.

Ренесанс заводу мали продемонструвати три події:

  • відкриття їдальні (яка там була завжди і є по факту підприємницьким проєктом кухарки),
  • ЛРЗ-фест, що дійсно було цікавою подією, хоч і далекою від підприємницької чи виробничої діяльності,
  • Виготовлення казану, у якому зварили майже півтори тонни баношу, що стало всеукраїнським рекордом.

Потім ще була мутна історія з ЛРЗ-буд і ЛРЗ-агро, анонсованими Марцінківим дочірніми підприємствами, які за чиєюсь ідеєю могли б оживити цього франківського франкенштейна непрофільною, але вигідною комусь конкретно діяльністю.

Та не склалося, як гадалося. Зареєстровані фірми виявилися мертвонародженими, а втіленням чергових фантазій мера про те, як просрати кошти платників податків Івано-Франківська, зайнялися комунальні підприємства.

***

За роки, що минули від моменту «вигідної» покупки локомотиворемонтний завод, який перший час начебто постійно потребував нових працівників для розширення виробництва перетворився на класичне для Івано-Франківська підприємство-паразит. Ще один рядок у бюджеті дотацій. Лише прямі та видимі вливання за останні роки склали близько 15 мільйонів гривень.

З кількох сотень робітників працювати залишилися менш як сто. Та й ті працюють відрядним методом, тобто оплата праці залежить від кількості виготовленої продукції. Інакше кажучи, так звані збережені робочі місця – це просто трудові книжки, які лежать у сейфі заводоуправління. Бо більшість персоналу основний час зайняті на інших роботах.

За даними системи Prozorro за останній час завод виграв лише два тендери на загальну суму в 1,5 млн. грн. в «Укрзалізниці». При цьому ця ж таки «Укрзалізниця» вже подала до суду на Локомотиворемонтний завод про стягнення 147 216,11 грн заборгованості.

***

Історія про те, що давайте ми замовимо в себе, ніж будемо купувати десь на стороні завжди, я наголошую завжди є невигідною. Ні за ціною, ні за якістю, ні за строками. Ці ні роки ЛРЗ нічого не зміг запропонувати місту крім хіба що декоративного паровоза, який, щоправда, теж дістався йому у спадок.

І ось на порядку денному з’явилися буржуйки. Звісно, що розпочати їх виробництво, якщо мова саме про виробництво, мали б принаймні літом. Але нехай. Принаймні є що помацати. І про що дописати в соцмережах та зняти телевізійні сюжети.

***

Можна дивитися на крафтову буржуйку як на витвір Ілона Маска. Я би міг вчепитися в слова: «Методом спроб і помилок (!) тут сконструювали з кількох видів сталі модернізовані (!) буржуйки. Їх легше транспортувати та розігрівати». Ми ж говоримо начебто про сучасне виробництво і XXI століття.

«За добу таких приладів для обігріву можуть (ключове слово) виготовити до 10 штук». Ну теж як для фірми вартістю в 40 мільйонів гривень не густо.

Але зрада тут в іншому. Частину «буржуйок» віддають в освітні заклади, де розташовані пункти обігріву. Так сказано і написано. А насправді треба було сказати «продають». Бо бізнес по-марцінківськи це коли підлеглі структури нагинають, аби ті примусово купували саме те і там, що сказав пан.

Так було з бруківкою-шестигранкою, так є з асфальтом, так тепер і з буржуйками. Хоч не хоч, а по 7080 грн. за виріб мусиш заплатити (це дані з Prozorro). Це школи, яким «віддають».

З комунальними підприємствами пожоще. Всі мають заплатити по 48972 грн. на користь ЛРЗ. Свій до свого по своє, так би мовити.

Що ж, нехай. Але подивімось, скільки вартує буржуйка на вільному ринку. 3-5 тисяч. Навіть в епіцентрі, який славиться немилосердними цінами буржуйка дорожче за 7 тисяч це вже реально складний та естетичний опалювальний прилад.

Тобто закупка на вільному ринку дозволила б відправити в окопи чи пункти обігріву удвічі більше приладів опалення. І не мучити нещасних локомотиворемонтників непрофільною для них продукцією. Хоча яка профільна тепер?

***

Тим часом Марцінків подякував анонімним франківським підприємцям, які презентували йому в помешкання генератор. Не буржуйку від ЛРЗ, а все ж генератор. Ймовірно це ті самі анонімні підприємці-благодійники, які асфальтують Вовчинецьку гору.

Не будемо дорікати пану меру, що не подбав про альтернативне опалення-освітлення свого помешкання заздалегідь. Це його справа.

АЛЕ. Коли мова про життєзабезпечення міста загалом – тут вже його пряма відповідальність. Чому іванофранківці мерзнуть у темних помешканнях без тепла? Бо як виявилося, котельні потребують електрики для прокачки носія. Це знає кожен власник газового чи пелетного котла.

Тепловики так прямо і написали: тепла не буде, а купити генератори ми не в змозі, потрібна допомога міста, а її немає. У минулі роки на ТКЕ заливали сотні мільйонів з міського бюджету, цьогоріч, коли допомога реально потрібна – дали дулю.

Ціле літо Марцінків істерив, що прилетить, що зима буде важкою, закликав тікати з міста й учергове став героєм навіть російських каналів. Але не додумався ні придбати буржуйки, ні, що важливіше – генератори.

29 листопада мер у властивій йому манері похвалився, що начебто придбали два генератори на колесах. 29 листопада! У 2022 році мер віднайшов у бюджеті міста близько 20 мільйонів на брукування дворів, близько 8 мільйонів на обрізку дерев, корчування пнів, висадження квітів, але не знайшов за 9 місяців війни ні гривні на закупівлю генераторів принаймні в рамках підготовки до опалювального сезону.

Читайте також: ОБОРУДКА РОКУ: ІФ ТКЕ заплатить 180 млн за тепло приватній фірмі. Пару вироблятимуть котельні ТКЕ