«Був надзвичайно гордий, коли його прийняли до ЗСУ»: у Франківську попрощалися з воїном Семюелем Педрацціні з Австралії (ФОТО)
16 липня в Івано-Франківську попрощалися з австралійцем Семюелем Майклом Педрацціні — старшим солдатом Збройних Сил України, волонтером-медиком та захисником, який загинув 13 червня 2026 року від вогневого поранення.
Про життєвий шлях Сема та його службу в ЗСУ «Галці» розповів Мстислав Тарас — ветеран та офіцер Сил спеціальних операцій ЗСУ.
Сем народився 5 жовтня 1999 року в місті Лізмор (Новий Південний Уельс, Австралія) і виріс у сусідньому прибережному селищі Леннокc-Гед. Він був єдиною дитиною Леоні та Тіма.
Від самого малечку поспішав щось робити й пізнавати світ. Хлопець почав ходити вже у дев’ять місяців, у дитинстві грав у будь-який доступний спорт і понад усе мріяв подорожувати світом, щойно стане дорослим.
Після закінчення школи його прийняли до університету, але Сем вирішив узяти рік перерви (gap year), щоб подорожувати й працювати. У 18 років він уже жив у Джаспері (Канада), де працював на курорті й насолоджувався життям.
Згодом хлопець повернувся до Австралії, аби продовжити навчання. Коли розпочалася пандемія COVID-19, він був на другому курсі. Саме тоді юнак прийняв важливе рішення вступити до Австралійської армії — кар’єру військового він обмірковував уже давно.
Семюель прийняв усе, що давала йому служба: дисципліну, випробування і, понад усе, командну роботу. Він служив у 7-му полку Королівської австралійської піхоти в Аделаїді та прагнув навчитися всьому, розвивати кожну можливу навичку, зокрема бойову домедичну допомогу.
Життя Сема кардинально змінилося, коли його направили до Англії в рамках операції Австралії «Куду» для навчання українських військових. За три місяці служби там Сем встановив глибокі зв’язки з багатьма нашими солдатами та персоналом. Саме тоді його любов до України та її людей посіла особливе місце в серці.
Наприкінці 2024 року Сем звільнився з Австралійської армії й одразу почав планувати, як найкраще допомогти народу України. У травні 2025 року він полетів до Лондона, а вже в червні прибув до Львова.
Тут звернувся до організації TacMed Ukraine і незабаром поїхав на Схід як волонтер-медик. Хлопець був щасливий жити й працювати з командою людей, які повністю поділяли його цінності й відданість. Він продовжував цю роботу протягом усього 2025 року та на початку 2026-го.
Боєць був гордий, коли його офіційно прийняли до лав Збройних Сил України.
13 червня 2026 року життя воїна обірвався — Семюель дістав несумісне з життям вогневе поранення.
Сем назавжди залишатиметься гордим сином далекої Австралії, але так само він назавжди буде гордим сином України.
Івано-Франківськ став для нього домом. Тут він жив разом зі своєю партнеркою Емілі й бачив своє майбутнє поруч із нею, сповнене надій та оптимізму. Хлопець думав про майбутнє життя після служби й про те, як міг би найкраще допомагати далі.
Сем заздалегідь склав заповіт: у випадку загибелі він хотів би, щоб його поховали саме в Івано-Франківську — місті, яке він вибрав і щиро полюбив.
Батьки Героя здолали велику відстань та прибули з Австралії до Івано-Франківська, аби виконати останнє бажання свого єдиного сина та провести його в останню путь із військовими почестями.
ФОТО ТИЖНЯ
