Через Карпати до фінішу: 23-річний дніпрянин проходить Україну пішки, збираючи кошти для військових

Сьомий десяток днів у дорозі. Його проєкт “Спільнокрок” — це шлях у понад 1000 км, який він долає пішки, щоб зібрати кошти на підтримку “Рятівного збору” Патронатної служби “Янголи” – цільового фонду, який допомагає тяжко пораненим військовим з опіками, ампутаціями, травмами, контузіями та посттравматичними ускладненнями. Загальна ціль 30 мільйонів, з яких мільйон хоче зібрати дніпрянин Артем Єрохін.

Початок місії

Артем у Івано-Франківську на кілька днів. Планує зустріч із ветеранами, які проходять реабілітацію, і з тими, хто їй сприяє. Це одна із його численних зупинок у мандрівці, звідки він вирушить на фінальну локацію через Карпати.

Його мандрівка почалась після втрати, та він вирішив використати цю можливість для особистого пошуку та допомоги українським військовим.

“Коли мене скоротили на роботі, я зрозумів, що зараз у мене є неймовірна можливість, —розповідає Артем, — Немає роботи, сім’ї, дітей, собаки. Немає відповідальності за когось чи щось. Я несу відповідальність тільки за себе – де сплю, що їм, з ким розмовляю”.

Проєкт має подвійну мету. З одного боку, це збір коштів для підтримки поранених військових та ветеранів. З іншого – особиста подорож самопізнання.

“Це допомагає мені розібратися в тому, що я хочу від життя, ким хочу працювати, яку професію обрати”, — пояснює мандрівник, —І це закриває думку, що я роблю недостатньо, що постійно роблю замало”.

Невеликі місії під час мандрівки

Під час подорожі Артем не лише збирає кошти, а й намагається ініціювати соціальні зміни в містах, де зупиняється. Однак не завжди це проходить гладко. В одному з міст він звернувся до місцевої влади з пропозицією запровадити хвилину мовчання через міські гучномовці. Розмова з чиновниками була непростою.

“Скіпнули це, закидали мене лайном, потім ще щось розказують, — згадує він, — Почав записувати на диктофон частину розмови, бо зрозумів, що це контент.”

Представниця влади пояснювала, що хвилини мовчання є по радіо, на телебаченні, в додатку. Коли Артем зауважив, що він цього не дивиться і в нього немає такого додатку, йому відповіли: “Це ваша проблема.”

“Всі мають знати, що не можна бичок викидувати, але ж люди викидають. Не можна додумувати за те, що знають чи не знають інші”, — коментує ситуацію Артем.

Він залишив офіційну заявку з переліком питань та пропозицій, сподіваючись достукатись до місцевої влади, щоб вони не сиділи зручно. Серед питань — готовність проводити хвилину мовчання, якщо надати всі технічні деталі та досвід інших міст.

Як збираються гроші в дорозі

За 70 днів Артему вдалося зібрати близько 320 тисяч гривень.

“Я не зірка, не блогер, не відома особистість, не бізнесмен, у мене немає зв’язків. З нуля за 70 днів зібрав 320,000 грн. Вважаю, це непогано як для ноунейма,” – каже він.

Люди донатять переважно готівкою – це зручніше і швидше. Їх Артем у найближчому населеному пункті закидає на карточку і переводить на банку. З готівкою довго не ходить – небезпечно, суми бувають різні.

Донати надходять по-різному. Хтось зупиняється на машині, питає, на що збирає, дає гроші. Хтось проходить повз містечка і села – люди можуть зупинитися або одразу дати готівку без слів.

“Вони і так все розуміють. Мені не потрібно нічого пояснювати”, – каже Артем.

Інколи мандрівника дивують контрасти донатів.

“Один чоловік з мерії дав 200 грн. Потім згадую бабусю, у якої пенсія 3000 з чимось гривень, яка дає мені 50 або 500 грн. Неймовірний контраст”, – розповідає мандрівник.

Онлайн-механіки збору працюють гірше готівкових. Артем пробував маленькі донати – 10-20 гривень за фото красивих місць.

“10 грн – це соус у McDonald’s. Може дозволити собі будь-яка людина, навіть діти. Але не працює”.

Пробував голосування за маршрут: 11 грн – іти на Івано-Франківськ, 15 грн – на Коломию.

“Щоб люди могли самі творити мій шлях. Дуже мало людей брало участь. Сумно, що не працює те, що хотілось.”

Один раз спрацювало на 20-й день:

“100,000 грн збираємо сьогодні і я їм супер гостру локшину. Капець було не смачно, але 100 тисяч зібрали. Потім ця механіка не працювала”.

Через те що онлайн-донати поступилися готівці, втрачається мотивація робити контент.

“Набагато логічніше краще пройти більше кілометрів і назбирати кошти готівкою”, – пояснює Артем.

Через Карпати до фінішу

Найскладніший етап попереду – прохід через Карпати. Маршрут пропрацьований: підйом на Драгобрат з Ясіні, далі по хребту до села Красна, спуск у долину і вихід на Хуст або до Ужгорода.

“Мені подобаються гори, часто їздив у Карпати. Розумію, що з горами треба бути обережним.” Артем написав лист у департамент патрульної поліції, попросив контакти рятувальників та топографічні карти. Планує повідомляти рятувальникам свій маршрут: “Якщо протягом п’яти днів не виходжу на зв’язок, мене потрібно шукати.”

З собою Артем носить кілька прапорів. На одному розписуються військові – тільки їм він дає таку можливість. Ще один прапор – для тих, “які назавжди в строю”. Третій прапор – “прапор надії” з підписом військовополоненого, якого звільнили з острова Зміїний.

Що буде з проєктом після завершення Артем не знає — не хоче ставити собі рамки, що зобов’язаний вести його далі або закривати.

“Хочу залишити розмиті кордони, щоб потім міг вільно діяти. Одна з основних ідей проєкту – що я вільний”.