“Роман Гурик. Гарний і навіки 19-річний юнак з Івано-Франківська. На його сторінці ВКонтакті залишився статус: “зараз або ніколи. всі на грушевського. на смерть.” – Повідомлення, датоване 14 травня у групі Фейсбук “Майдан. Як все було”, розповсюдив іванофранківець Олександр Маслєєв.
У цьому дописі збереглися важливі згадки про Героя України Романа Гурика, котрий був вбитий на Інститутській у страшні дні 18-20 лютого 2014 року.
Про останні хвилини життя Романа 21 лютого у тій же мережі написала лікар швидкої Варвара Шпиц, як повідомляє Олександр Маслов.
“Моя зміна 20.02.2014 почалася з цього виклику. Об’явили про бойові дії на Майдані і термінову мобілізацію туди КСП. Біля їли колоною в 4 машини на Майдан по вул. Михайлівській. Постріли і чорний дим. До каретам бігли працівники КК і допомагають мітингувальники. У кожну машину швидкої блискавично “вгруз” закривавленими постраждалих. На обьяснения небуло часу.
Секундний огляд. Подих. Пульс. Зіницю. Тиск. Крапельниця. Повітропровід. Сирена. Втеча Хвилина, як годину. Влетіли на пропускник ЛШМД. Там готова команда приймача перехоплює пацієнта. На все про все секунда. Кілька чергових питань. Крізь натовп волонтерів, родичів, медперсоналу та лікарів забігає в протишокову палату, де яблуку ніде впасти: кілька каталок з роздягненими, зажгутованими і кривавими пацієнтами, лікарі приймача. Пацієнта прийняли. Фух, здали. Живий.
І знову на Майдан. Це було о 10:40 ранку. О 17:00 на шляху в цент диспетчер повідомила про передчасну смерть. Хлопець помер” – йдеться у спогаді.
“За документом в його рюкзаку визначили, що звуть його Гурик Роман. На зовнішність років 25. Татуювання на тілі. Рюкзачок з кедами і обгортками від цукерок. А на голові 10 на 7 см діра з осколками черепа, Опалення волоссям та шкірою навколо, тканину мозку. Діагноз: вогнепальне поранення в голову, відкрита проникаюча черепно-мозкова травма.
Поки я утримувала його руку, щоб поставити крапельницю, він несвідомо, рефлекторно, інстинктивно (тк він в комі внаслідок важкої травми) стиснув мої пальці у своїй долоні. Я ніколи не забуду цієї, свого роду, спроби втриматися за життя. Ніколи не забуду цього останнього рукостискання.
Червоний Хрест і мітингувальники, які клали Рому на носилках в нашу КСП напутні кричали йому “Тримайся, пацан! Героям Слава !!!”
ФОТО ТИЖНЯ
