Віддалений режим роботи, карантин та локдауни змушують людей замислитись про свій ритм життя, спосіб відпочинку та побут. Дехто зрозумів, що мегаполіс забирає занадто багато часу на дорогу, надмірно шумний, подекуди небезпечний та некомфортний.
“БЖ” поспілкувався із людьми, які переїхали з Києва до Івано-Франківська, про те, чому вони наважились на такий крок та як змінилося їхнє життя.
Тоня Панісова
працює в українському бренді одягу “Black Ficus”,
переїхала 1,5 років тому
Я народилась, навчалась і жила в Києві. Два роки тому, коли почала працювати віддалено, зрозуміла, що не прив’язана до міста.
Тоді ж проаналізувала, що 90% життя – це процеси які повторюються день у день, і чим краще вони організовані, тим щасливіше я себе почуваю.
У Києві дуже прості речі через масштаб міста можуть ставати складними, постійно не вистачає часу, а коли він є – хочеться просто відпочити.
Спочатку не було думки переїжджати надовго. Я поїхала в Івано-Франківськ восени, щоб відзимувати. Подумала, що можна поїздити покататись на лижах. Але після трьох місяців усвідомила, що не потрібно повертатись назад, бо мене все тут влаштовує.
Це було пряме попадання. Мені хотілось жити у західній Україні, але Львів не розглядала через велику купу туристів. До цього я була у Франику вже двічі проїздом. Мені сподобався розслаблений ритм та центральна вуличка цього міста.
Про адаптацію
Перший місяць я наче літала. У мене з’явилось стільки енергії, якої давно вже не було. Тут немає проблем, не треба думати про те, як кудись добиратися. Все, що мені потрібно – під рукою, бо я живу у центрі. За вечір встигаю втричі більше, ніж у Києві: побувати у трьох місцях, зустрітись з декількома людьми. Це можна навіть і не планувати, а просто робити у якомусь потоці.
Мене дивували друзі з Франківська, які могли піти на зустріч на цілий вечір або просто гуляти навколо озера. Не розуміла, як люди дозволяють собі витрачати стільки часу та ще й посеред тижня. Але через якийсь час почала адаптуватись до такого ритму.
Коли зараз буваю в Києві, то хочеться пошвидше повернутись у Франик.
Батьки та знайомі здивувались, коли почули, що поїхала у Франківськ, але підтримали мене. Спочатку було лячно прощатись з друзями, та зрозуміла, що бачу їх лише раз на місяць. У перший місяць з такою ж регулярністю я приїжджала в столицю, зараз же вистачає однієї поїздки на два місяці. У мене почала формуватись тут маленька компанія. З деким познайомилась на волонтерстві, декого знаю через те, що часто прихожу працювати на “Промрилад” (простір з коворкінгами, ресторанами та майстернями на місці колишнього заводу – БЖ).
Я не сумую за Києвом, хіба що за Трухановим островом з його пляжним настроєм. Ще трохи не вистачає вечірок, джазових концертів, квартирників. Зараз у Франківську теж починають організовувати такі події, але поки що їх мало.
Про різницю міст
У Франківську люди більш консервативні, але це для мене не проблема. Я знайома з дівчатами, які виглядають неформально, то на них звертають увагу у місті.
Хлопці тут більш обережні та закриті, рідко знайомляться перші. Певно тому, що всі один одного знають. Раніше думала, що я – закрита людина, але зрозуміла, що значно відкритіша у порівнянні із містянами. Коли була на день народженні громадського ресторану Urban space 100, то помітила, що всі просто стоять та не розслабляються. Якби такий концерт проходив у Києві, то всі відривались би.
Франківськ – комфортне місто для буденного життя. Воно маленьке і всі цікаві місця знаходяться дуже близько. Скрізь можна доїхати велосипедом. Не треба планувати маршрут з таксі, тролейбусом, пересадками метро. Ціни сильно відрізняються від столичних. Оренда житла тут коштує втричі менше, ніж у Києві. Та й в закладах можна економніше провести час. На вихідних можна поїхати у Львів або в гори.
Взимку я двічі їздила кататись на лижах в Буковель, декілька разів їздила до друзів в Яремче та підіймалась влітку на Говерлу. Проте мріяла, що буду кожні вихідні їздити в гори. Тому цього літа планую частіше там бувати.
Катерина Балашовa
працює в компанії Global IT Support
переїхала в грудні 2020 року
Я народилась в Хмельницькому, а в Києві навчалась та працювала 7 років. Минулого вересня була в гостях у своїх друзів в Івано-Франківську.
Тоді озвучила думку про те, що було б непогано тут пожити.
Але не могла й подумати, що це станеться вже через 3 місяці. У грудні минулого року випала можливість переїхати.
Мені імпонує західна Україна. Коли мене питають про те, чому не обрала Львів, то відповідаю, що яким би класним, урбаністичним і насиченим подіями він не був, в ньому немає великої водойми. А Франківськ розташований між двома Бистрицями, а ще є купа озерець. Як жартує моя подруга – в якийсь момент гуцули втомились жити в горах, спустились і викопали собі місто.
Як пройшла соціалізація
У мене була мрія – зустріти Новий Рік наодинці. І лише після переїзду у Франик вона здійснилась. Після 24 години зателефонувала батькам і розповіла про переїзд. Вони потішились, а через декілька днів приїхали в гості. Їм не дуже імпонує Київ, хоч вони там навчалися та жили, для них він – занадто галасливий, небезпечний та великий. А тепер їм легше сприймати те, що я живу у компактнішому просторі.
Локдауни 2020-го року вже підготували мене до того, що багато друзів будуть на ще більшій відстані від мене. Звісно, перші декілька тижнів було сумно, а далі звикла. Колись проводила час наодинці і навчилась розважатися сама. Окрім цього, маю друзів у Надвірній та Косові, яких відвідую хоча б раз на місяць. Знаю декількох діджеїв із рейв-формації “Деталі”. Вони теж допомогли адаптуватись тут.
У Франик я приїхала безробітною, бо восени 2020 року звільнилась. Знайшла роботу за декілька місяців.
Працюю на міжнародну компанію, вона має офіси лише в Івано-Франківську та Чернівцях.
У міста вже є хороша репутація, яка приваблює інвесторів. Іноземці не бояться вкладати сюди гроші.
Чим живе місто
Дуже часто бачила в новинах, що Франківськ стрімко розвивається. Тут є завод “Промприлад”, який ревіталізують. Цей процес триває вже кілька років. Зараз там функціонує простір з коворкінгом, майстерні, бар, кафе. Цього року завод заключив контракт з “Івано-Франківським академічним обласним українським музично-драматичним театром”. Вони створили виставу “Ромео та Джульєтта”, яка проходить на двох локаціях: перша – в цеху, друга – в підвалі театру. Я була там один раз і це був незвичайний досвід.
У Франківську та на околицях багато андеграундних тусовок, тому тут не нудно.
Я досі схвильована і закохана в це місто. Не вірила, що наважусь на такий крок і абсолютно не шкодую про своє рішення. Живу поблизу озера. У мене прекрасний краєвид з вікна. Приходжу в заклади і дивуюсь, що можу поїсти на 80 грн. У Києві за таку ціну випила б каву і скуштувала маленький сендвіч. Коктейлі тут коштують на 50-60 грн дешевше, ніж в столиці.
А ще у місті досить недороге житло. Я орендую однокімнатну квартиру за 2500 грн без комунальних, а хороші двокімнатні помешкання можна знайти за 4-5 тисяч.
Про різницю між Києвом та Франківськом
Не очікувала побачити у Франику затори. Це через те, що тут вузькі вулиці, а машин стало останнім часом більше. Та оскільки місто маленьке, можна швидше дістатись до будь-якої точки. Тут хороша велоінфраструктура. Мер міста у своєму Instagram щотижня пише про те, як він катається на велосипеді та інспектує ремонт вулиць.
Після Києва відвикла від того, що люди звертають увагу на зовнішній вигляд. Я маю пірсинг і фарбую волосся у різні кольори, і перші два місяці мені довелось звикати до того, що мене сканують та оцінюють.
А ще було незвично, що люди у громадському транспорті хрестяться біля капличок та церков.
Тут у багатьох дворах спальних районів облаштовують статую Діви Марії з квітами і місцем для свічок, щось на кшталт капличок. В селах такі стоять майже біля кожної хати.
Темп життя тут повільніший. Київ біжить уперед, і за ним треба встигати. Я не очікувала, що зміню власний ритм. Проте протягом довгого періоду місто було у “червоній зоні” (під час епідемії Covid-19), і це відбулось само собою.
Олександра Тригуб
працює в онлайн-школі “Unicorn school”
переїхала у вересні 2020 року
Я народилась на Житомирщині, а в Києві навчалась і працювала 4 роки.
Вже на другому курсі університету пройшов ентузіазм до великого міста.
Я зрозуміла, що це не моє: постійний шум та відчуття “мурашника”. Усвідомила, що мені потрібно менше місто.
У той же час я їздила в гори з друзями, була можливість заїжджати в Івано-Франківськ. Спало на думку, що всі блага міста, які потрібні мені, є тут. Думала ще про переїзд до Львова, але там теж купа людей і метушня. Коли вже закінчила навчання і отримала диплом, то вирішила остаточно переїхати у Франківськ.
Спочатку було складно без друзів та знайомих. Але цей період я використала для того, щоб перелаштуватись. У Франику мала лише одну подругу. Та інтернет таки зробив свої дива. Я познайомилась з другом, а він мене представив своїй компанії. Таким ланцюговим методом змогла соціалізуватись. Тут легше роблять перший крок і проявляють ініціативу.
Як адаптовувалась
Ще була стадія звикання до галицького менталітету. У Франику трішки інші закони життя – люди більш виважені, не поспішають. Вони люблять відпочинок і розслаблений темп. Але такий ритм все таки мені більш притаманний. Не потрібно підлаштовуватись під швидку течію столиці, можна робити все у комфортному темпі.
Франківці по-іншому ставляться до релігії. Мені було дивно спостерігати, що молодь теж хреститься біля святих місць. Але водночас я познайомилася зі своїми однолітками, які дуже відкриті у своїх поглядах. Ще подобається бути в україномовному середовищі.
Чим Франківськ відрізняється від Києва
Важливою причиною мого переїзду були гори. Тепер я часто буваю в Карпатах. Можу у вихідний день поїхати в Яремче. Тим паче, що дорога займає стільки ж часу, як з КПІ на Позняки.
Завдяки переїзду почала більше приділяти увагу літературі, своєму здоров’ю, відпочинку. Змогла відновити бігові тренування, які закинула ще після школи. В Києві був інший графік, велике коло спілкування, тому не вистачало на все часу.
Франик значно дешевший, ніж Київ. Я орендую однокімнатну квартиру в новобудові з хорошими умовами за 5 тисяч гривень. У Києві знайти таке житло за такі ж гроші просто нереально. Окрім цього, приємно дивують ціни в закладах. Я стала витрачати менше коштів.
Я не відчуваю дефіциту розваг. Просто щоб знайти якісь івенти, треба мати більше інформаційних ресурсів. У Франику проводять багато локальних заходів. В закладах влаштовують тематичні вечори. Інколи стендапи організовують навіть на квартирах. Тут є також техно-тусовки – на виступи запрошують діджеїв з інших міст. Приємний бонус, що ціни на концерти українських виконавців значно дешевші, ніж в Києві.
ФОТО ТИЖНЯ
