Відчуття перемоги немов запах весни висить у повітрі. За перемогу говорить президент, за перемогу підносять тости, у перемозі України переконані західні політики.
Над нашими головами літають ракети, по країні йдуть віялові відключення світла, щодня гинуть наші воїни та мирні українці, але всі, геть всі впевнені в перемозі.
Ніхто у світі не знає, яка конкретно дата у якому конкретно місяці нашого календаря майбутнього буде позначена як День Перемоги. Але вже ясно: після нашої перемоги світ буде іншим. І, само собою, іншою буде Україна.
Тож поговорім про те, чому після перемоги наша країна буде іншою.
Перше. Знищення п’ятої колони
На думку багатьох, одна з вагомих причин того, що Україна відстала від тієї ж Польщі та країн Балтії, та може й причина війни, – це числення п’ята колона. ОПЗЖ, Московський патріархат – це принаймні видима частина. А от тисячі «консерв» у спецслужбах та армії, органах влади і місцевого самоврядування – це власне вся ця армія путіна в Україну, на яку видно й був розрахунок.
На доважок – зазомбоване російським телебаченням та поранене своїм совковим минулим населення.
Так от, все це в довоєнному минулому, принаймні в «промислових» масштабах. Одні потікали, інших розкрили, когось притиснули (дивно, що до тієї ж УПЦ МП дійшли руки лише через 10 місяців). Ну а хтось і – буває й таке – переглянув свої погляди.
Вата може і не щезла, але її відсоток точно зменшився. Визволителі виступили кращими агітаторами за роки української владної пропаганди.
Вже п’ять років тому нам було важко уявити в парламенті комуністів. Зараз – бодай одного притомного політика, який би відкрив писок на тему дружби з Росією.
Будьмо далекі від ілюзій, що після війни вся наша еліта злиється в проєвропейському реформувальному ще й антикорупційному екстазі. Однак з українською традицією весь час позирати на схід покінчено надовго.
Друге. Реальна деолігархізація
Ще одна наша вічна біда – олігархи – теж декласовані. До честі Зеленського слід нагадати, що процес цей він почав ще до війни, може аби обнулити свої зобов’язання перед Коломойським та з ненависті до Порошенка. Але почав.
Війна ж інтенсифікувала цей процес і де-факто перетворила олігархів на великих бізнесменів.
Лише вдумайтеся: у певні роки Ахметов обіймав чи не перше місце в Європі за статками! Зараз активи найбагатшого українця оцінюють десь в три мільярди. Це багато, але без власних медіа і армії депутатів це все ж вже не критично.
Ці люди, які простодушно розказують історії про виграний в карти перший капітал, ставилися до країни і до нас як до грального столу. Наше щастя, що між багатіями була бодай якась конкуренція, бо та ж Молдова свого часу опинилася фактично у власності однієї особи.
Владі доведеться наважитися ще на один крок: націоналізацію окремих активів. І шлях до цього – антимонопольне законодавство. Облгази, обленерго, родовища, мережі – все це потребує розумного перерозподілу. Причому так, аби новими власниками раптово не стали, наприклад, «Слуги народу».
Третє. Армія – ще одна політична сила
З початком АТО добровольці стали важливим чинником української політики. Але, на жаль, переважно декоративним. Кожна політична сила вважала за потрібне увести в свій вітринний склад принаймні кількох військових, чим переважно їх роль і обмежувалася.
На місцевому рівні громадські об’єднання атовців переймалися «вибиванням» декларованих, але не забезпечених державою благ, протиставляючись, так би мовити, традиційним, поєднаним інтересами місцевим елітам.
Останніми роками соціологічні опитування свідчили про зміщення довіри громадян від церкви та громадських організацій до волонтерів і збройних сил. І наразі саме ЗСУ є найбільш шанованим інститутом держави.
Рейтинги Зеленського, який присутній в інформаційному полі щодня, і Залужного, якого майже не видно, фактично однакові. Тож і не дивним видається очікування конвертації цієї громадянської підтримки в конкретні форми.
Зараз важко сказати, як саме це виглядатиме. Як мінімум можна очікувати появи окремих політичних сил, представлених суто військовими. Як максимум – унормування значення ЗСУ через набуття особливого конституційного статусу. Світу відомі приклади, коли саме збройні сили, а не президент чи суд є гарантами конституції.
В усякому випадку, роль військових після перемоги вже точно не буде декоративною.
Четверте. Україна – суб’єкт
Десятиліттями про Україну знали мало або не знали взагалі. Так вже сталося, що людей цікавить або щось велике, або щось близьке, або щось трагічне. Тож в кращому випадку про нас знали як про батьківщину футболіста та країну найбільшої ядерної катастрофи.
У 2022 за інформацією Google «Україна» стала словом року в новинному пошуку. Ми обігнали новини про королеву Єлизавету, Віла Сміта та Джоні Депа. Вкрай прикро, що у цієї популярності – така ціна. З іншого боку, аби вибороти своє друге місце королева померла. А ми – дуже навіть живі!
Але фактом є не лише всепланетна слава, а той факт, що з Україною нарешті почали рахуватися. Наш президент має прямі номери лідерів найвпливовіших держав. В чергу з візитом до Києва вишиковуються топові політики.
НАТО доведеться просити Україну про швидкий вступ. І це не жарти, адже саме на нашій території буде більша частина натівської зброї.
Слово України точно буде важити чимало, як воно важить вже зараз. Ми, як то кажуть, про таке і мріяти не могли.
Можна впевнено казати, що після перемоги Зеленський буде бажаним і найпочеснішим гостем в будь-якій цивілізованій країні. Як Гагарін, увішаний орденами і вінками.
Власне в цьому і небезпека. Адже доконаним фактом є тисячолітня історія отруєних славою героїв. А все підказує, що і Зеленський, і особливо його подоляки-єрмаки-арестовичі неодмінно забажають використати перемогу.
Втім, саме про це говорити зараз не хочеться. Натомість зауважу про два інші, негативні факти.
П’яте. Нас стане менше
Зараз важко сказати, скільки українців виїхали за кордон. Цифри називаються різні, але це точно мільйони. Опитування показували, що більшість готові повернутися, але зрозуміло, що з кожним місяцем війни їх відсоток буде меншим.
Ще до війни в ООН заявляли, що населення України скорочується одним із найшвидших темпів у світі. До 2050 року кількість українців оцінювали в 35 мільйонів. Науковці Національної академії наук прогнозували, що до кінця XXI століття населення України скоротиться до 22 мільйонів.
Це до війни. Очевидно, що війна виправила ці прогнози лише на гірше. Скільки громадян житиме в Україні після перемоги? 30? 25? 20 мільйонів?
Також очевидно, що війна змінила демографічну ситуацію: колись більш населені південний схід знелюдніється. Враховуючи, що і до війни саме ці регіони мали найнижчу народжуваність та найвищу смертність, можна впевнено говорити про зміщення рівня населеності на Захід країни. Саме тут, на Заході, відкриваються і в пріоритетно відкриватимуться підприємства.
Зрозуміло, що майбутня відбудова України, а тим паче прихід інвесторів у східних регіонах можлива за умови стійкого миру. А повернення людських ресурсів потребуватиме неабияких зусиль держави. Але якщо Україна матиме амбіцію до швидкої відбудови, ми маємо бути готові і до активної імміграційної політики щодо громадян інших країн: Індії, південно-східної Азії та навіть Африки. А це сильно змінить навіть візуально профіль нації як такої.
Шосте. Війна все спише
Корупція ніде не поділася навіть в успішних західних демократіях. Тож і після, та чого після, і під час війни корупція залишається чинним фактором в Україні. Ба більше: війна дозволяє їй повернути навіть колись втрачені позиції.
Через війну забрали чимало обмежень на тендерні закупівлі. Через війну позакривали публічні реєстри. Через війну скоротилися перевірки. Через війну увага громадянського суспільства і преси прикута до фронту.
Контрабанда стає «волонтеркою». Капітальний ремонт дороги – експлуатаційним утриманням. Крадіжка з бюджету – матеріальною допомогою.
Народний депутат пропихає для своєї родини оренду лісу на 49 років, міський голова – також на 49 років – міські гектари саудівським шейхам.
Чому не завершена судова реформа? Бо війна. Чому за відшкодування ПДВ треба платити? Війна! Чому не добудований міст на Пасічну? Війна!
Ми на роки приречені слухати посилання на війну у великому і малому, і це – ще один, негативний факт того, чому після перемоги ми будемо іншими.
Сьоме. Велике будівництво
Повернуся до позитиву. Ви пригадуєте, як вільно стає дихати, коли ви винесли з хати старий диван чи шафу? Путінські удари знищили чи пошкодили величезну кількість житла та об’єктів інфраструктури. Значною мірою – радянської спадщини.
Україна отримала можливість відбудувати житлові квартали, теплоцентралі, електростанції, школи, лікарні, садочки за сучасними, енергоефективними проєктами. Це ж стосується промислових об’єктів.
Вже ясно, що на це підуть сотні мільярдів доларів допомоги та репарацій. Ці роботи потребуватимуть десятки тисяч робочих рук. З ними просто фізично не справляться наближені до центрів ухвалення рішень фірми. Тим паче, є всі сподівання, що громадське суспільство і донори банально не допустять масових зловживань.
Нас чекатимуть десятиліття відродження, але це будуть можливо найкращі роки нашої історії. Принаймні хочеться в це вірити.
Читайте також: Син Марцінківа зареєструвався як підприємець: здаватиме в оренду нерухомість
ФОТО ТИЖНЯ
