Переживання перших боїв із повномасштабним вторгненням стали особливим досвідом, оскільки, за словами військовослужбовця, АТО, ООС – зовсім інша війна. Він зізнається, що служба є викликом не лише для нього, а й для його близьких:
“З одного боку, всі говорять про героїв, але з іншого – ніхто не хоче мати героя вдома через страх втратити його. Моя мати гордиться, але хвилюється. Це об’єднує нас усіх”, – додає “Чубака”.
Військовослужбовець брав участь у боях у Волновасі, Широкине, Дачне-Авдіївка, Кримське, Жолобок та на Київщині. Серед його спогадів – напружений бій у населеному пункті Жолобок.
“Противник був перед Бахмутською трасою, всього за 30 метрів, які ми до них не докопали. Сіра зона між нами складала близько 70 метрів. Починається стрілецький бій. Я біжу за кулеметом, вибігаю з бліндажа до бійниці, щоб відкрити вогонь. Раптом переді мною, на відстані менше метра від ніг, падає ВОГ із АГС. Короб на ПКМ був тряпчаний, а не залізний, кулемет ніс стволом вниз, так що короб був приблизно на рівні паху. Один осколок пробиває короб, і патрони всередині починають детонувати й диміти. Другий осколок збиває панаму з голови. Це був момент, коли я відчув, що “народився в сорочці”, – пригадує військовий.
Він наголошує, що професія військового – це постійне самовдосконалення. “Чубака” вірить у важливість підготовки молоді до будь-яких викликів:
“Молодь повинна зараз навчатися тактики й медицині. росія вкладає мільярди рублів у створення військових класів, де дітей готують до війни. І якщо, не дай Бог, через 15-20 років знову буде війна, це буде бій вовків проти ягнят. Наше сусідство з росією має навчити нас бути сильними. Ми – Українці, ми споконвіків воювали і відстоювали свою незалежність і відстоювали свою свободу, і зараз не виняток. Кожен має щось робити”, – каже військовий.
Наостанок, військовий зізнається, що на каву запросив би одного з лицарів Тамплієрів, аби зрозуміти, що рухало ними у їхній боротьбі.
“Це люди, які воювали за віру, усвідомлюючи, що, підіймаючи меч, вони відбирають життя інших людей, і через це, ймовірно, не потраплять до раю. Та все ж вони йшли на це, щоб їхня віра поширювалася. Що було в головах цих людей? Вони воювали за християнство, яке засуджує вбивство, але вбивали, щоб це християнство процвітало, щоб їхня віра знаходила нових послідовників. Зі мною завжди Святе Письмо і Біблія”, – додає “Чубака”.
