Прикарпатський національний університет впродовж чотирьох років очолює доктор політичних наук, професор Ігор Цепенда.
Читайте також: У Прикарпатському університеті пройшов благодійний турнір з бадмінтону - збирали гроші на ЗСУ
В інтерв’ю для “Галки” ректор вишу розповів про систему освіти в Україні, переваги державних університетів над платними, зарплати викладачів та студентські стипендії.
– Зараз тривають значні реформи в системі освіти. Це, зокрема, скорочення годин та кількості робочих місць. Натомість з 1 січня обіцяють підвищити зарплати освітянам на третину. Як Ви ставитеся до таких змін?
– Ми змушені реформувати освіту, оскільки треба зважати на те, що біля нас розташовані університети Європейського союзу: деякі з них датуються ще ХІІ століттям. Вони значно швидше провели реформи, і мати біля себе таких конкурентів – це досить відповідальна справа. Тому нам потрібно розуміти, за якими принципами вони працюють.
Якщо подивитися на реформування вищої освіти в Україні, то воно спрямоване саме на те, щоб перейняти кращий досвід європейських університетів. Скорочення годин пов’язане не стільки з прагненням економії, скільки з тим, щоб студенти більше вчились працювати самостійно. В багатьох університетах є навіть перелік обов’язкових статей, монографій, які студент повинен вивчити за семестр з того чи іншого предмету, а згодом обговорити їх на колоквіумах. Ми зараз ідемо тим самим шляхом.
З іншого боку, скорочення годин не означає зменшення ставок викладачів. У нас нема великих скорочень, оскільки Прикарпатський університет мав резерви годин сумісників, які дозволили зберегти основу науково-педагогічного колективу.
Якщо говорити про підвищення заробітної плати, то, звичайно, воно завжди радо вітається. Інше питання, що не потрібно плутати загальноосвітній заклад з університетом. Підвищення заробітної плати для вчителів шкіл – це питання місцевого бюджету, який, відповідно, і підіймає ці оплати. Що стосується університетів, то ми вже вийшли на той рівень, коли більшість державних вишів – це інституції, які беруть на себе левову частку фінасування.
Зараз держава фінансує Прикарпатський національний університет тільки на 40%, 60% бюджету закладу – це кошти, зароблені університетом.
Щороку у нас є свій бюджет, щороку ми бачимо, як його розподіляти. На конференції трудового колективу ми приймаємо рішення, яким шляхом нам іти. Це як у сім’ї: якщо ти знаєш, скільки заробляєш грошей, то можеш легко порахувати, що можеш дозволити собі цьогоріч, а від чого треба відмовитися.
– Які зарплати отримують викладачі Прикарпатського університету?
– У державних університетах є ставки, які відповідають цим заробітним платам. Останні два роки ми були змушені у зв’язку з економією знімати ректорські надбавки. Але проблема полягає в іншому – сьогодні викладач, який не співпрацює з європейськими університетами в грантовій роботі, не зможе “втриматись”. Тому ми йдемо шляхом збільшення грантових програм, в яких беруть участь наші викладачі.
Викладацька робота залежить від кількості студентів, які оплачують навчання. Натомість другий важливий аспект роботи університету – це його наукова робота. І в цьому контексті ми на достатньо високому рівні. Ті викладачі університету, які знають мови і мають наукові контакти, можуть співпрацювати з європейськими університетами і отримувати за це хорошу платню.
– Перейдімо до інших реформ. В планах, що з січня 2017 року лише 40% студентів-державників отримуватимуть стипендії. Це остаточно?
Закон “Про вищу освіту” передбачає, що 75% державників можуть отримувати стипендії. Зараз мінімальна стипендія складає 825 гривень, а максимальна – близько тисячі. Наступного року Уряд планує підняти стипендії для студентів.
У ситуації, в якій зараз знаходиться Україна, позбавити студента, який вчиться, виплат – невірно. З іншого боку, в європейських країнах державники не отримують стипендій: тільки соціальні та ректорські за особливі успіхи у навчанні. Якщо ж подивитися на наш університет, то у нас є близько 4 тисяч студентів із 15 тисяч, які навчаються на державній формі.
Нам потрібен ще перехідний період, щоб запозичувати норми, які сьогодні існують в Європейському Союзі.
– Тобто кількість студентів-державників, які отримують стипендії, все ж, скоротиться?
– Нам зараз важко про це говорити, тому що не прийнятий бюджет на 2017 рік. Але на сьогоднішній день ми можемо бути спокійними: принаймні до 1 лютого ті 75% студентів, які мали стипендії, їх отримають.
– Продовжуючи тему, скільки в університеті студентів пільгових категорій?
– Близько 220 людей: це діти-сироти, інваліди, діти загиблих під час бойових дій воїнів. Ці студенти отримують окремі соціальні стипендії. Однак ми позбулися деяких пільгових категорій: в тому числі й цільових направлень – і це велика проблема.
Якщо ми зрівнюємо всіх за результатами ЗНО, то повинні кожному випускнику школи дати повноцінну освіту. Будемо відверті, що освіта, яку отримує випускник київської школи і випускник одного із гірських сіл Прикарпаття, абсолютно різна. Якщо навіть подивитися на США, то там людина, яка дає згоду після закінчення університету служити в Збройних силах Сполучених Штатів, навчається безкоштовно у престижних вишах країни, але після цього обов’язково повинна відслужити п’ять років.
Ми зараз будемо зіштовхуватися з тим, що потрібно повертатися до подібних механізмів, бо інакше не зможемо забезпечити добрими вчителями школи, що знаходяться у віддалених районах, і не вийдемо на рівень забезпечення якісною освітою, в першу чергу, сільського населення. Практично всі наші відомі академіки з природничих наук народилися в селах, але своїми досягненнями завдячують вчителям, які давали необхідні знання.
– Був період, коли пільговики, не зважаючи на результати ЗНО, одразу вступали на державне місце і могли зайняти три державні місця із трьох. Яка ситуація спостерігається зараз?
– Такої системи вже нема. Зараз, якщо є три державні місця, то пільговик займає тільки одне: все чітко регламентовано. Йдеться про 10% від загальної кількості виділених державних місць.
– Яка існує тенденція: щороку в Прикарпатський університет приходять навчатися більше чи менше молодих людей? З чим це пов’язано?
Приємно, що ми входимо в число тих університетів країни, в яких спад кількості студентів є мінімальним.
Спостерігається тенденція, що кількість студентів зменшується не тільки в Україні, але й у країнах ЄС. В першу чергу це пояснюється демографічними проблемами. У нас це викликано й тим, що в умовах демократичної України багато молодих людей мають можливість навчатися за кордоном.
Якщо подивитися на загальну кількість студентів Івано-Франківської області, то у різних вишах краю 1-4 рівня акредитації навчається 31 тисяча студентів, з яких 15 тисяч 300 – у Прикарпатському університеті. Ми утримуємо ці показники, що для нас є надзвичайно важливо і приємно.
– Ми опираємося на європейський досвід: які закордонні програми реалізовує Прикарпатський університет для своїх студентів?
– Найбільше зусиль ми сконцентрували на співпраці з університетами Центральної Європи – особливо Карпатського єврорегіону. Це, пов’язано, з одного боку, з географічною близькістю; з іншого – багато наших випускників хочуть навчатися в університетах Республіки Польща.
Ми можемо з впевненістю сказати, що Прикарпатський національний університет серед тих вишів, які мають найбільшу кількість програм подвійних дипломів. Фактично, ми пішли шляхом створення подвійних магістерських програм, але не з приватними сумнівними університетами Польщі, яких там є достатньо. Ми підписали угоди з провідними вишами: це і Варшавський університет, Ягелонський, Гірничо-Металургійна Академія в Кракові, Педагогічний університет в Кракові, Жешувський університет тощо.
Варто наголосити, що ми маємо безкоштовні програми подвійних магістерських дипломів з фізики, математики, археології, філософії, інформатики, педагогічних дисциплін, туризму, міжнародних відносин. Зараз опрацьовується програма з фізичного виховання і реабілітації. Практично кожен факультет має одну чи дві спеціальності, студенти яких після закінчення 4 курсу можуть отримати магістерський диплом і Прикарпатського національного університету, і провідного університету Польщі, який визнається країнами Європейського Союзу.
– Чи часто студенти після отримання диплому європейського зразка залишаються за кордоном?
– Буває по-різному. Багато хто повертається, адже молода людина розуміє, що в країнах ЄС, звичайно, вищий рівень життя, але поле для діяльності та ініціативи є значно кращим в Україні. Ідеї, які студенти отримують за кордоном, вже відомі у тій країні: натомість тут їх можна реалізувати. Ми даємо шанс молодій людині, у якої є український і європейський досвід, вибирати.
Гірша ситуація, коли одразу виїжджають за кордон. Ця людина вже не повернеться до України, оскільки потрібно пройти процес нострифікації (в багатьох випадках це довготривала процедура), і Україна, фактично, втрачає громадянина. З двома дипломами молода людина має велике поле для професійного маневру.
– В Україні досить популярними, все одно, залишаються платні університети. Які переваги чи недоліки держустанови над платним вишом?
– Приватні університети, які на платній основі проводять своє навчання, в Україні є ще занадто слабкими. Ми завжди плутаємо приватні університети Оксфорду, Кембриджу, Гарварду з нашими вишами.
Найпотужніший науковий потенціал знаходиться, все таки, в національних державних університетах. І викладачі таких приватних університетів це, переважно, “погодинники”-професори, які працюють в національних університетах.
Звернемося до рейтингів вищих навчальних закладів. Якщо подивитися на наукові досягнення університетів, то сьогодні тільки близько 120 українських університетів із 300 вишів України входять у перелік міжнародної наукометричної бази даних Scopus, яка оцінює тільки англомовні публікації. Боюсь помилитися, але, здається, лише 2-3 приватні виші входять у цей список, і їхні позиції далеко не в першій п’ятдесятці. Ще впродовж багатьох років державні університети будуть зберігати свої домінуючі позиції.
– Ви на посаді ректора Прикарпатського університету уже понад чотири роки. Що вже зробили для вишу і що в планах?
– Ці чотири роки були складними для університету, як і для України. В 2012 році я став ректором, у 2013 почалася економічна криза, революція, а з 2014 року в Україні війна. Але, не зважаючи на це, ми докладаємо всіх зусиль для того, щоб університет залишався одним із провідних у країні.
Якщо подивитися на рейтинги, то Прикарпатський університет розташований на 16 сходинці серед усіх вишів України, яких є більше трьохсот. Щодо наукових досягнень, то, згідно з наукометричною базою даних Scopus, ми посідаємо 11 місце серед усіх університетів України. Приємно, що перед нами розташовані ті університети, історія яких сягає XVIII, XIX, початку ХХ століть, тоді як Прикарпатський національний університет розпочав свою діяльність у 1940 році. Це говорить про те, що нам вдається втримати як навчальний, так і науковий потенціал.
Знову ж таки, ми пішли шляхом створення таких освітніх тандемів з провідними університетами Республіки Польща. На сьогоднішній день це дозволило нам сповільнити зменшення кількості студентів нашого університету.
Ми намагаємося змінити атмосферу взаємин у закладі. Важливе завдання, яке стоїть переді мною і викладацьким колективом, – не допустити, щоб існувала прірва між студентами і викладачами, тому куратори, викладачі постійно працюють зі студентством. Також в університеті діє чудова психолого-соціологічна служба, яка анкетує студентів, починаючи від визначення їхніх професійних вподобань і закінчуючи негативними звичками. Ми хочемо впродовж п’яти років виховати не тільки доброго фахівця, а й порядну людину, громадянина України.
Окрім цього, нам вдається сформувати хороші наукові школи. Якщо подивитися на ті наукові школи, які сьогодні існують в університеті, то вони мають як досвідчених викладачів, так і молодих професорів, яким зараз по 35 років. Фактично, нам вдалося поєднати досвід і молодість. Стосовно багатьох напрямків ми можемо говорити, що ті наукові школи, які працюють в університеті, дійсно вважаються одними з кращих не тільки на всеукраїнському, а й на європейському рівні. Якщо взяти для прикладу біохіміків, то в університеті працюють Олег Лущак і Ольга Бодрак, які входять в ТОП-50 найкращих молодих науковців в Україні, а завідувач кафедри біохімії і біотехнології професор Володимир Лущак входить в ТОП-50 найкращих науковців України. Жоден університет Прикарпаття не має таких науковців.
В руках Ігор Цепенда тримає копію Галицького Євангелія 1144 року
– Час від часу у ЗМІ з’являються статті та репортажі, в яких студенти скаржаться на погані умови навчання в університеті. З чим це пов’язано і як вирішуєте проблеми?
– Як кажуть наші європейські друзі: “Якщо ти не знаєш, в чому проблеми, то знай, що вони в грошах або в їхній відсутності”.
Треба відзначити, що національні класичні університети по своїй структурі є закладами, в яких навчаються не найзаможніші верстви населення. Близько 80% студентів – це діти з сільської місцевості і представники незаможної української інтелігенції. Це накладає відбиток на економічний стан університету.
Коли я став ректором у 2012 році, то заморозив оплату за навчання на рівні 2011 року. Розуміючи, як складно суспільству платити, ми відмовили багато в чому собі для того, щоб дати можливість багатьом молодим людям, які прагнуть отримати знання, здобути їх за мінімальну плату. Оплату за навчання розморозили лише в 2015 році.
Сьогодні Прикарпатський національний університет, формуючи свій бюджет за рахунок платних послуг, концентрується тільки на мінімальних зарплатах для викладачів і комунальних послугах. Це без врахування тих грошей, які мають йти на розвиток університету.
Кошти на розвиток університету ми шукаємо ззовні. Наприклад, за результатами грантів ЄС, зокрема і Польщі, ми покращили і питання енергозбереження в корпусі економічного факультету – на стадіоні побудували нову котельню. Але, якщо врахувати, що ми маємо 19 корпусів і гуртожитків, то ця програма може розтягнутися щонайменше на 10-15 років.
Друга проблема – це те, що університет отримав у спадок корпуси, які побудовані в 60-х, 70-х роках. Якщо подивитися на аспект суто енергозбереження, то, не зважаючи на спроби покращення ситуації, ми маємо проблеми з гуманітарним корпусом, який побудований зі скла і бетону. Всі інші в значно кращій ситуації. Сподіваємося, що наші звернення і підтримка нардепів Прикарпаття наступного року увінчаються успіхом, і у нас буде корпус із сучасним енергозбереженням, що дозволить нам вирішити ті проблеми, які обговорювалися в засобах масової інформації.
В цілому ті проблеми, які існують в нашому університеті, притаманні багатьом вишам України. Навіть більше: я маю можливість їздити за кордон і в університетах Центральної Європи так само можу знайти там корпуси, аудиторії і приміщення, за які перед ЗМІ керівництву буде соромно.
– Ще одна болюча тема: яка ситуація в гуртожитках від Прикарпатського університету: що впровадили, а чого не вистачає?
– Як я вже казав, у нас складна спадщина, яка стосується й гуртожитків. Проте ми проводили такий експеримент: в 4-му гуртожитку зробили капітальний ремонт, але за рік вже не бачили цих результатів. В гуртожиток не достатньо вкласти гроші. В першу чергу студент повинен бережливо ставитися до майна.
Оплати за гуртожитки – мінімальні. Студент платить близько 200-300 гривень за місяць. В цю суму входить оплата комунальних послуг і скоро увійде оплата інтернету. Ми вже створили локальну мережу в гуртожитку №5, на черзі 1-ий і 4-ий гуртожитки, де до кінця року теж буде свій інтернет.
Університет виходить навіть на різні форми співпраці зі студентами, коли дозволяє групі студентів проживати впродовж чотирьох років у одній кімнаті за умови, що вони будуть зберігати її в належному стані. Кошти, які надходять з оплат за гуртожитки, не дозволяють робити капітальні ремонти. Якщо ми виходимо на нуль по гуртожитках, то це тільки за рахунок того, що виводимо комунальні послуги і все, що стосується самого функціонування будівлі.
Збільшувати оплати за гуртожитки зараз не можемо, бо це накладно для студентів.
– Поблизу 5 гуртожитку багато років уже будують новий гуртожиток. Коли його повинні добудувати?
– Будівництво розпочалося в 2004 році, а в 2013 ми законсервували цей об’єкт, щоб не нищився. Зараз очікуємо кращих часів, коли будуть кошти на реалізацію цього проекту.
– Не можна оминути тему спортивного комплексу “Олімп”. Депутат міськради Андріан Волгін стверджує, що його приватизували незаконно. Яка Ваша позиція у цій справі?
– Нам важко оцінювати, як проходила його приватизація.
Я розмовляв із Андріаном Волгіним, ми потиснули один одному руки після зустрічі, і він переконався в тому, що університет є законним власником. Наша позиція залишається незмінною: “Олімп” – власність Міністерства освіти і науки України, яку університет отримав у розпорядження.
Під час розмови з Андріаном ми продумали механізми того, як збільшити можливості дитячо-юнацьких спортивних секцій тренуватися не тільки в “Олімпі”, а й в інших спортзалах до того часу, поки міська влада збудує добрий комплекс для наших дітей.
Я розмовляв також і з колегами. Для цікавості ми проаналізували останні два роки щодо кількості дитячих змагань, які проходили в нашому комплексі, і були приємно здивовані, що це були десятки змагань, які завжди були безкоштовними.
Думаю, наступним кроком буде те, що ми з міською владою продумаємо формування спільних бюджетів для відновлення басейну “Олімпу”. Я завжди нагадую, що не було ще таких прецедентів в історії європейської вищої школи, щоб в університету щось забирали – без університету місто занепадає.
Хочу ще нагадати, що найбільшим платником податків від фізичних осіб в місті надалі залишається Прикарпатський національний університет. Ці податки сягають декількох десятків мільйонів гривень щороку. А опосередковано ПНУ в бюджет міста вкладає близько 250 мільйонів гривень, що складає чверть бюджету Івано-Франківська. Тому чим більше університетів в місті, тим більше мер повинен тішитися. Місто живе за рахунок університетів.
– А яка доля ботанічного саду на Пасічній? Чи можуть його забудувати?
– Це державна форма власності. На сьогоднішній день землю, яка належить державі, не можна забудувати. Університет має декілька гектарів для того, щоб проводити дослідження.
Що стосується ботанічного саду, то є концепція його розвитку. Ми повинні формувати так архітектуру міста, щоб більше було зелені, а менше будинків, бо вони нас поглинуть. Нам дійсно треба спільно думати з мерією про те, як шукати кошти для створення унікальних місць для відпочинку населення за містом.
– За даними мерії, ПНУ не платить податок за цю землю в міський бюджет. Чи це так?
– На це є закон. Прикарпатський національний університет здійснює свою діяльність у правовій площині. Якщо закон вимагає платити, ми платимо. Але немає в світі мерій, які вимагають в університету платити за користування землею. Всі прагнуть одного – змінімалізувати податки університету: мінімалізація податків – більші прибутки для міського бюджету.
Розмовляла Вікторія Дубінець
ФОТО: Юрій Валько
ФОТО ТИЖНЯ
