“Дивосвіт” Олени та Володимира Рожнових: як у Франківську творять в унікальній майстерні кераміки (ФОТО)

29 Січ, 2021 19:05

“Дивосвіт” Олени та Володимира Рожнових: як у Франківську творять в унікальній майстерні кераміки (ФОТО)

У Івано-Франківську на вулиці Коновальця, 46 знаходиться Школа кераміки – мистецька студія, де діти та дорослі мають можливість не просто навчитися створювати керамічні вироби під керівництвом майстрів-професіоналів, а стати причетними до створення казкового Дивосвіту, а відтак можуть оселити казку в своєму житті.

Про ключові моменти діяльності, про створення Дивосвіту, його вплив на учасників процесу – вчителів та учнів – та про плани майстрів Олени й Володимира Рожнових читайте у інтерв’ю .

Пане Володимире, розкажіть, будь ласка, як з’явилася Школа кераміки.

Володимир Рожнов: Ідея проводити такого плану роботу з дітьми у нас виникла доволі давно. Світ невпинно рухається у бік цифрових технологій, а тому варто швидкими темпами намагатися все-таки відновлювати роботу з дрібною моторикою. Дані за кілька років демонструють досить невтішні результати, адже ми за декілька років, скажімо, за останнє десятиліття, суттєво втратили у контактності, роботі рук. У чималої частини дітей, які приходять до нас групами зі школи, спостерігаємо таку негативну динаміку: складається враження, що вони зовсім не знайомі зі своїми руками, вони не знають, що з ними робити. Це погано. Звісно, справа не в тому, вміють чи не вміють діти ліпити. І питання не в тому, чи є в них якесь особливе бачення, поняття про 3D, про об’ємне мислення деться про нелінійне сприйняття предмета у сукупності його частин, у т. ч. тих, що суперечать здоровому глузду, життєвому досвіду або є прихованими чи малопомітними на перший погляд — С. Г.) тощо. Тут йдеться насамперед про основу, бо ми втрачаємо контакт зі своїми руками і перетворюємось на таку собі «цивілізацію трьох пальців» (цілком достатньо для того, щоб тримати комп’ютерну мишку в руці). А найбільш неприємно усвідомлювати, що ще трохи — і ми станемо «цивілізацією одного пальця». Якщо це продовжуватиметься такими темпами, як останні 10 років, то, по-перше, рівень усвідомленості суттєво знизиться, по-друге, ми живі істоти і повинні тримати в тонусі сенсорну систему, користуватися своїми органами чуття, адже коли ми ними не користуємося, вони атрофуються, бо так побудована природа: все, що не використовується, просто відпадає, відмирає, зменшується, звужується і т. д.

Який посил Ви хочете дати учням, займаючись з ними? Бо, як я розумію, у Вас глина міцно пов’язана з Вашим світобаченням, філософією і під час занять з глиною учні здобувають не просто технічні навички, а щось набагато глибше?

Володимир Рожнов: Основне наше завдання – знайомити дітей з самими собою. Дослідження світових вчених говорять про те, що переважна більшість нейронних зв’язків створюється завдяки тактильності (недарма проекція кисті руки на кору головного мозку людини має найбільшу площу серед інших органів та частин тіла — С. Г.), завдяки тактильній праці з матеріалами. Ми можемо писати, малювати — це дуже важливий процес із багатьма складовими, однак під час письма чи в процесі малювання ми все одно використовуємо три пальці. А під час ліплення рівнозначно залучені обидві руки. Взагалі, коли є робота з об’ємами, то обидві руки «вмикаються» автоматично. І це є неймовірним плюсом для нас, адже, якщо ми, працюючи, ініціюємо утворення оцих нових нейронних зв’язків, то, як наслідок, нам набагато легше сприймати довколишній світ. Ми стаємо пластичнішими. І підходячи, умовно кажучи, до стіни, не вдаряємось об неї, а намагаємось визначити, де її межі, як її можна подолати тощо.

Розкажіть, будь ласка, про Дивосвіт. Як він виник і хто у ньому живе?

Володимир Рожнов:  Він виник, коли ми проводили перші стаціонарні заняття. Сама форма казки так чи інакше в голові у нас крутилася давно, але перші поштовхи з’явилися внаслідок спілкування з людьми. Приміром, один з горщиків, які ми робили на гончарному крузі, «сів» з однієї сторони. І учениця, яка його робила, засмутилася через це. А я пояснив і наочно продемонстрував, що нічого страшного у тому немає. Адже ми діємо за тим принципом, що використовувати можна всі вироби, що цей також має цікаву форму. Далі ми почали той горщик видозмінювати і зрештою він став будиночком для казкової гусіні. Цей випадок нагадав мені про одну давню казкову історію, яку я продумував уже декілька разів, і саме тоді стало зрозуміло, що у нас є теми, які нам треба розвивати.

(до розмови долучається пані Олена Рожнова)

Олена Рожнова, фото з Facebook

Олена Рожнова: Оцей казковий світ створювався присутністю учнів, які принесли казку з собою. Тож, виходить, ми з’єдналися казка до казки. Тоді почали зароджуватися сюжети й почала в підсвідомості записуватися чарівна історія. Тут же є, приміром, зайці, яких ліпила мама учениці. Людина, яка вперше в дорослому віці взяла до рук глину й почала ліпити нестандартних зайчиків в платтячках, з манікюрчиками. Усі події почали складатися докупи, ніби пазли, і спричинили створення Дивосвіту. А рік перед цим у нас була акція – «Місто св. Миколая». Це можна назвати першою пробою пера.

Себто Дивосвіт зовсім відрізняється від світу Керролової «Аліси»? А образи таких героїв, як-от Капелюшник, переосмислені?

Олена Рожнова: Це так і не так: пригадаймо, що Аліса була в казці умовно один день. Те, що вона встигла побачити впродовж того дня, і відображено у творі Льюїса Керрола. А ми ж постійно у казці перебуваємо, ми, по суті, з неї не виходимо. І ця казка, цей Дивосвіт, не має меж.

Фрагмент Дивосвіту. Школа кераміки

А якими якостями повинна володіти людина, щоб гармонічно жити у Дивосвіті? А що зі світу людей світ казки відторгає?

Олена Рожнова: Важливим є відчуття перебування у казці. У творчості неможливо сказати, який витвір правильний, а який неправильний. Цьому неможливо дати характеристику, оскільки є твори, які живуть століттями, є твори, що вражають на один день, але усі вони виконують свою функцію. Так само і в цій казці. Одні потрапляють в неї на годину, інші з неї не виходять. Просто досить часто трапляється так, що люди навіть не розуміють, що вони перебувають в Дивосвіті. Але, насправді, усі ми знаходимося у Дивосвіті, бо у всіх нас є внутрішня дитина, яка нікуди не зникає та потребує казки, яка розквітає від казки.

Ви створюєте унікальний Посуд для мрій. Скажіть, будь ласка, то для Вас важливо дарувати людям казку? Посилювати впевненість у здійсненності цілей?

Олена Рожнова: Наше життя сповнене мрій, задумів, планів. А у казці є закони формування цих мрій і, відповідно, існує спеціальний посуд, а ми просто стали експортерами чарівного Посуду для мрій з Дивосвіту (всміхається). І робимо це для того, щоб люди могли дуже якісно та вдало втілювати у життя свої мрії.

Дерево у Дивосвіті, на якому зростає Посуд для мрій

Володимир Рожнов: Річ у тім, що існує величезний потік інформації, який часто перешкоджає усвідомленню наших первинних завдань, а тому буває, що люди перестають замислюватися над одвічними питаннями сенсу життя. Але ж нам потрібно розуміти, для чого ми прийшли у цей світ та виконувати свою роль, своє призначення. Відповідно, Посуд для мрій допомагає чітко усвідомлювати свої бажання.

Також важливо розрізняти первинні та вторинні бажання, чітко розуміти, який відтинок часу потрібен для їхньої реалізації. Це допомагає концентруватися на конкретних цілях, адже коли увага розпорошується, людина незібрана та не знає достеменно, чого вона прагне, жодне з її бажань до кінця і не матеріалізується. Люди не просто здатні втілювати в життя ті чи інші ідеї, вони зобов’язані це робити і роблять.

Посуд для мрій

Роботи учнів Ви також поселяєте у Дивосвіті. Яке значення це для них має?

Володимир Рожнов: Для дітей особливо радісним є момент, коли отримують готовий виріб, з яким вони одразу поспішали додому. Частина дітей навіть створили у власних оселях керамічні мікросвіти! Аж ось одного разу, я, розуміючи, наскільки це для дітей важливо, запропонував учням залишити їхні творіння на кілька днів у Дивосвіті, аби ті мали змогу познайомитися та заприятелювати з усіма героями казки. Діти залюбки залишали роботи, а потім з трепетом чекали моменту, коли їхні творіння перезнайомляться з усіма героями. Насправді, це дуже мило виглядає. Люди занадто швидко стають чіткими, прагматичними, холодними. А внутрішню дитину, якій властива безпосередність, тяга до творчості, легкості, не можна втрачати навіть в дорослому віці.

Олена Рожнова: Дітям притаманні вміння радіти, бачити прекрасне, вміння дивуватися дрібничкам, природному чомусь. І якраз глина – це природний матеріал. Він важкий, мокрий, руки вимащуються у глину, а потім в один момент народжується диво, витвір мистецтва! Важливо сказати, що досить часто задум може відрізнятися від того, що народилося. Часто глина сама веде митця і змушує створювати зовсім інший образ, ніж той, що його творець уявляв на початку. І коли відбувається співпраця, коли ти слухаєш глину і слухаєш себе – народжуються неймовірні речі, здатні захоплювати та дивувати. Також вельми приємно спостерігати, як дорослі радіють з дитячою безпосередністю тому витвору, який народився на світ. Бо виріб не зліплений, не зроблений, а саме народжений. І чекають на випал у печі, як на народження дитини, адже ці процеси вкрай подібні! А моменти, коли ми витягаємо випалені роботи з печі та роздаємо їх учням завжди сповнені щасливими емоціями.

Чи буває так, що учні поєднують свої творчі ідеї в кераміці з іншими видами мистецтв?

Володимир Рожнов: Звичайно. Приміром, на попередньому занятті один із учнів сказав, що почав писати власний сценарій для мультфільму, який хоче зняти, і уже придумав перших героїв. Якраз вчора він героя під назвою Шерлок Сом і ліпив (всміхається). Насправді, це для мене велике щастя, що є декілька дітей, які уже зараз, після кількох занять, починають придумувати і прописувати сценарії для своїх героїв та намагаються інтеґрувати свої ідеї у Країну Чудес.

Фрагмент Дивосвіту. Школа кераміки

Ще одне важливе запитання – яке значення має казка про Дивосвіт у контексті реабілітаційної роботи з бійцями ООС?

Олена Рожнова: Бійці не мають можливості спостерігати саме оцю казку, тому що ми проводимо реабілітаційну роботу на виїзді, в горах, 8 днів. А там зовсім інший тип роботи відбувається. Я для себе усвідомила найголовніше:  дуже важливим є момент, коли людина потрапляє в зону тиші. Тоді відбуваються просто фантастичні речі, що сприяють відновленню як психіки, так і моторики. Бувають навіть випадки на межі з фантастикою, з неможливим. Прикладом може слугувати відновлення рухомості пальців за відсутності м’язів в руках, які рухають пальцями. Організм у такі моменти запускає зовсім інші механізми. Коли людина потрапляє в зону тиші, її тіло і свідомість самі знають, як бути цілісними, опираючись на те, що мають на даний момент. Всередині нашого організму є величезні ресурси, про які ми не знаємо, бо не знайомі з ними. І робота з  глиною – це один із ефективних способів, що дозволяють запустити ці механізми.

До речі, зона тиші – це зовсім не обов’язково акустична тиша. Може бути під час занять і сміх, і галас, але йдеться про внутрішній стан людини, сповнений гармонії, затишку, безпеки. Важливо, що отриманий у час реабілітаційної роботи позитивний досвід карбується у свідомості та підсвідомості людини. А тому такі заняття мають властивість перетворюватися на внутрішні ресурси, на паливо, яке дає сили травмованим бійцям рухатися далі у житті. Так відбуваються метаморфози внутрішніх ресурсів, які, схоже на вугілля, можуть лежати всередині камінням, а можуть запалюватися і давати тепло.

Повернімося до Дивосвіту і його героїв. Хто є улюбленим Вашим персонажем?

Володимир Рожнов: У нас є два вельми цікаві персонажі – Лунько і Лінько. От вони і втілюють дитячу безпосередність. Вони наділені великою силою, оскільки їхні ідеї та бажання матеріалізуються одразу. Вони не чарівники, а ті, хто усвідомили справжню силу думки. Зрештою, бажання людей теж здійснюються. Просто відмінність полягає у тому, що в Лунька і Лінька усе, чого вони прагнуть, з’являється за лічені хвилини. А у випадку з людиною – втілення бажань може розтягуватися на дні, місяці та роки. Деколи мрії та ідеї можуть реалізуватися впродовж цілого життя. Але разом з тим вони стають ще ціннішими. Адже те, що приходить швидко, цінується людьми менше, ніж те, що дається дорогою ціною, важкими зусиллями.

Персонажі Дивосвіту

Дивосвіт надалі розростається? Себто ви не знаєте, яким він буде через багато років, але ця ідея буде постійно живою?

Володимир Рожнов: Так… На моє переконання, сам проєкт вже стартував. Його матеріальна частина, як така, майже завершена. Принаймні основна частина завершена. А нові втілення, ідеї будуть надалі з’являтися та розвиватися.

Олена Рожнова: Одна із таких ідей – матеріалізація Дивосвіту як ігрового майданчика, на якому казкові персонажі та увесь світ відповідатимуть реальним розмірам дітей та дорослих. Таке бажання ми закидаємо у Простір. Важливо також сказати, що Дивосвіт змінюється. Є основа, яку ми вже зробили, але він змінюється, бо зміни відбуваються і в нас самих. А ми – як антени, що транслюють інформацію з Дивосвіту, тому постійно будуть ставати іншими і персонажі, будуть народжуватися нові історії, позаяк ця казка досить велика. У ній дуже багато незвіданого навіть для нас.

Фрагменти Дивосвіту. Школа кераміки

Дивосвіт – це не єдиний Ваш проєкт. У Вас також були інші проєкти більш етнографічного характеру. Розкажіть, будь ласка, про них.

Володимир Рожнов: У 2010 році ми працювали над проєктом, який називався «Тіні незабутих предків». Він базувався на потребі збереження нашої ідентичності, оскільки ми усвідомили, що світ швидко змінюється, а ми як нація досі, на жаль, не зуміли глобально транслювати у світ нашу самобутність. Наприклад, клітчасті кланові зображення на шотландських кілтах (кілт (англ. Kilt) – елемент національного шотландського чоловічого вбрання, що має вигляд клітчатої спідниці – С. Г.) знає весь світ, іспанський танець є культурним надбанням Іспанії. Але ж у нас не менше надбань. Проблема лиш у тому, що ми не зуміли донести до світової спільноти те, що вже було повністю готово, закарбовано у нашій культурі, приміром, у вишиванках. У кожній області України орнаменти вишитих сорочок мають суттєві відмінності. Кожне село мало свій почерк у вишиванні. Ці орнаменти – зафіксований нитками код нашої нації. Коли ми зробили першу виставку з національними костюмами, багато людей ще впізнавали вишивку свого краю. Втім, ми розуміємо, що тканина з часом спрацьовується, вицвітає, псується, а тому ми хотіли закарбувати ті образи у кераміці

Олена Рожнова: Ми відтворювали образи людей кінця ХІХ початку ХХ століття зі збережених фотографій тих часів. Важливо було зробити точну копію костюмів, постави, адже навіть те, як люди стоять, відображає певні психотипи. У мешканців гір одна постава, у жителів низин – зовсім інша, оскільки і види діяльності, природні умови, звичаї у них різні.

Як я розумію, навіть Дивосвіт, хоча це казка, відсилає нас до нашої ж історії, національної ідеї, зокрема ви зобразили жахливі рани, завдані українському народові, та духовні опори, завдяки яким український світ втримався.

Володимир Рожнов: Кожна нація має свої опори, основи. В нашій історії, наприклад, больовою точкою є монгольська навала. Досі у нас залишилася кровоточива рана, яка не зажила ще й тому, що ми з часом потрапили у поле нової орди, у поле Московії, яка була продовженням Золотої Орди. Ці відкриті рани на історичних пластах схожі на щурячі нори. Це зображено і у нашому світі, світі Чудес. Весь світ у підвалинах пронизаний такими ранами. Але впродовж усього часу, починаючи з монгольської навали і дотепер, у нас з’являються такі люди, цілі групи людей, які стають опорами і втримують світ, щоб він не обвалився. У нас зображені ці опори. Є багато історичних постатей, які для нас знайомі, але переважна більшість з них для нас залишились невідомими. Для мене великими стовпами-опорами є, наприклад, Василь-Костянтин Острозький, Петро Могила, Андрей Шептицький, Микола Хвильовий тощо. Слава Богу, що хоча би збереглися їхні імена і їхня праця.

Ви казали, що була виставка етнографічних робіт. Але також була виставка Дивосвіту у фортечній галереї «Бастіон». Розкажіть, будь ласка, про неї.

Володимир Рожнов: Ми двічі зробили таку пробну презентацію в січні та лютому 2020 року. Вони були неймовірно позитивними. Я очікував, що мені доведеться набагато тяжче проводити ці презентації, але зовсім скоро я зауважив, як швидко змінювався погляд людей, які зупинялися, як вони починають всміхатися, а іноді й зовсім забувають, куди вони поспішали. Особливо якщо дорослі йшли з дітьми, то діти їх занурювали у наш Дивосвіт. Вони починали ставити питання і з’ясовували, що це не просто зліплений світ, а кожна деталь у ньому має якусь свою історію, змісти, завдання, ідеї. Направду, це був неймовірно позитивний досвід. І ми надіємось, що згодом демонструватимемо наш Дивосвіт у інших містах та країнах. В цьому році ми хотіли поїхати на один із фестивалів закордон, але не змогли попасти туди через пандемію. Я думаю про те, що ми зробимо згодом такий виїзд в одне із міст України, а потім будемо виїжджати і в Європу, для того щоб продемонструвати наш проєкт.

Володимир Рожнов, фото з Facebook

 

Розмовляла Станіслава Гальба

Приєднуйтеся до “Галки” у  Telegram та Instagram - найважливіші та найсвіжіші новини одразу у Вашому телефоні! 

  • like 3
  • exciting 1
  • like
  • exciting
4
Подобається
  • like
  • exciting
  • laugh
  • surprise
  • sad
  • angry

Loading...