Карикатурист Олег з Одеси (своє прізвище чоловік не бажає афішувати), з 2017 року проживає та творить в Івано-Франківську. У розмові з “Галкою” він розповів про свою творчість, натхнення та складнощі, з якими стикається, малюючи сатиричні роботи.
Для митця його хобі – спосіб висловити свою позицію в Instagram-профілі Onni pictures на важливі соціальні теми і оцінити реакцію аудиторії на роботи.
– Як давно ви почали займатися карикатурою?
– Мабуть, все почалося ще в Одесі, приблизно у 2016–2017 роках. Тоді я трохи відвідував студії анімації, і це мені сподобалося. Після цього почав пробувати малювати. Хоча я завжди любив малювання. Насправді вважаю себе любителем, адже жодного прибутку з цих робіт не отримую.
– Хто або що надихнуло вас створювати сатиричні роботи?
– Чесно кажучи, я не зовсім можу пояснити, чому саме сатирою, але, мабуть, на мене найбільше вплинув один з моїх улюблених художників — Борис Єфімов. Він український художник, хоча росіяни часто стверджують, що він їхній. Я малюю все, що приходить на думку. Коли в мене є вільна хвилинка, я просто малюю те, що хочу виразити.
– Звідки з’явилася ідея назви та формат “сатиричний журнал” “onni pictures”?
– “Onni” – це скандинавське ім’я, яке в Данії означає “любов” або “добро”. Я давно обдумував це ім’я, ще в Одесі. “Pictures” – це просто англійське слово, яке означає “картини” або “малюнки”. А так я все обдумував ще в Одесі.
– Як би ви описали стиль ваших робіт?
– Моя сатирична робота – це соціальна сатира, тому що вона висвітлює щось глобальне.
Я прагну використовувати карикатури для передачі важливих і серйозних тем, дозволяючи людям розмірковувати про те, що я намагаюся передати… Наприклад, я малював путіна в образі смегла з “Властелина кілець”. Я не просто створюю малюнок – я прагну, щоб людина задумалась, побачила глибину. Моя мета – передати суть.
– У мене була ще одна сторінка до цієї, я створив її, малював без конкретної тематики, і з часом вирішив видалити. Згодом я зрозумів, що не можу без малювання, тому, коли створив нову сторінку, став ставитися до цього більш серйозно. Кожного разу, коли я бачив активність на сторінці, я розумів, що мої малюнки можуть бути корисними людям, і вони дозволяють мені виразити те, що мені не подобається.
Для мене малюнок — це слово. Але не завжди маю час для цього, зараз я малюю більше, бо захворів, а коли йду на роботу, можу намалювати один малюнок на день. Іноді натхнення не вистачає. Грошей з цього не заробляю. Мені радять вкладати гроші в рекламу, але я сумніваюся, що це окупиться, адже у мене є сім’я, я маю подбати про її забезпечення.
– Кого ви зазвичай висміюєте, засуджуєте чи, можливо, схвалюєте через свою сатиру?
– Я зазвичай малюю те, що для мене є неприпустимим, те, що мене турбує або дивує. Я намагаюся передати своє бачення того, що відбувається навколо. Іноді мені важко зрозуміти, звідки це виникає, адже мені вже 37 років. Але, мабуть, це моє бажання показати людям те, що відбувається в реальному житті, і те, що мене особисто зачіпає.
– Як би ви описали свою аудиторію? Хто зазвичай сприймає ваші роботи найбільш активно?
– Більшість моїх підписників – це люди, які активно слідкують за моїми публікаціями. Вони часто реагують, кажуть, що в мене є талант, але я вважаю, що у мене не має таланту. Для мене важливо вчитися і вдосконалюватися. Я більше звертаю увагу на реакцію людей на мої роботи, на те, як вони сприймають мої малюнки.
– Чи є у вас роботи, які викликали резонанс або навіть негативну реакцію? Як ви до цього ставитеся?
– Такого, щоб була якась велика негативна реакція, у мене не було. Були ситуації, коли людина на деякі публікації не ставила лайк, але на наступні ставила. Я думаю, що, ймовірно, вона не погоджувалась з чимось. З одного боку, мені страшно, бо думаю, що скажуть люди: “А що ти там малюєш?”. Але з іншого боку, я розумію, що не можна догодити всім, і кожен має свою думку.
– Які свої роботи ви можете назвати найвдалішими?
– Знаєте, я сам собі ніколи не ставлю лайки на своїх постах, хоча мені подобаються мої малюнки. Але все ж я розумію, що мені потрібно ще працювати над собою, вчитися, щоб зображати чіткіше, аби люди могли краще зрозуміти мої ідеї. Я хочу, щоб мої карикатури були зрозумілими для всіх.
– Помітили, що у своїх роботах ви зображаєте сучасну війну та путіна…Якими ви бачите їх?
– В моїх малюнках є різні моменти, наприклад, як Кім Чен Ин і путін тиснуть один одному руки, а їхні руки в крові, і люди їх фотографують і радіють. Або як він із ниточками, наче ляльковод, керує іншими. І є карикатури, де путін зображений як пішак диявола, тому що, на мою думку, це справді диявольська робота. Я пишаюся такими малюнками, бо таких зображень я більше не зустрічав ніде. Можливо, вони і є у когось, але я їх не знайшов.
– Разом з тим маєте малюнки, які демонструють реакцію світу на війну. Ця тема теж вам небайдужа?
– Я намалював останній малюнок, (перед інтерв’ю), на якому зображено сцену з телевізора, де показують події в Україні — зруйновані будинки, мати, що оплакує сина. А в той час всі представники ООН сидять за столом, кожен займається своєю справою, і їм немає діла до цих трагедій. Цей малюнок я створив, щоб показати, як я бачу ситуацію: на жаль, сьогодні гроші та влада для багатьох важливіші за людське життя.
– Також ви висвітлюєте сучасні технології у своїй сатирі. Чи правильно ми розуміємо, що ви критично ставитеся до гаджетів і соцмереж?
– Телефон, звісно, потрібен, але він повинен бути використаний в міру. Я зображаю, що люди, залежні від наркотиків, алкоголю, цигарок, так само стають залежними від телефонів. Це має змусити читача задуматися – чи дійсно потрібно так часто звертатися до гаджетів, чи не варто часом обмежити цей потік інформації.
– До слова, як би ви охарактеризували свої політичні погляди?
– Я не дуже люблю занурюватися в політику. Коли відбувається щось дійсно важливе, то я можу це висвітлювати, але в загальному, я не дуже цікавлюсь політичними питаннями. Я розглядаю все більш загально, і не занурююсь у це глибоко, чесно кажучи.
– Яке ваше ставлення до церкви? Як саме ви відображаєте цю тему у своїй сатирі?
– Церква для мене – це, перш за все, люди. Бог віддав своє життя за людей, а не за храми чи будівлі. Також я притримуюсь позиції, що чоловік має бути з жінкою, і дотримуюсь біблійних принципів. Для мене це важливо, оскільки я підтримую традиційний шлюб і вірю, що це відповідно до Божого слова.
– А чи мали ваші роботи на якусь тему значне, неочікуване для вас обговорення чи суперечки?
– Ні, не було такого.
– У Франківську знайомі з місцевими митцями?
– Я шукав тут цікаву для себе “мистецьку тусовку”, але не знайшов.
– Як ви оцінюєте стан сучасної сатиричної карикатури у Франківську та Україні загалом?
– В Україні я шукав карикатуристів, і хоча їх чимало, більшість уже старші і працюють в іншому жанрі. У Франківську ситуація не така позитивна: є кілька людей, які малюють, але їх дуже мало. Тож я не спілкуюсь ні ж першими, ні з другими.
– Ви творите лише для інтернет-платформ, чи ваші роботи також публікуються у журналах або інших друкованих виданнях?
– Лише в інтернет-платформах, звичайно хочеться більшого, але я нічого не знайшов Франківську.
– Тож де сьогодні глядачі можуть побачити роботи карикатуристів?
– Скоріше за все, в Instagram чи в Google. Якщо ти цим цікавишся, то знайдеш багато цікавого.
– До слова, чи залишилися тематичні журнали, чи все перейшло в онлайн?
– Залежить, як на це дивитись. Наприклад, я назвав свою сторінку в Instagram “журнал”, але саме в плані випуску друкованого журналу такого немає. Можливо, я просто не чув про це. Зараз більшість людей використовують телефони, і все більше контенту переміщається в онлайн-простір.
– Які маєте плани на майбутнє?
– Я хочу покращити свою техніку в карикатурному стилі, щоб роботи стали більш професійними та чіткими.
ФОТО ТИЖНЯ
