«До нас із радісними новинами не приходять»: розмова з ветераном і керівником «Дому воїна» Миколою Крошним (ФОТО)

Теми: Детально, Фото, Франківські новини
«До нас із радісними новинами не приходять»: розмова з ветераном і керівником «Дому воїна» Миколою Крошним (ФОТО)

Після повернення з війни військові стикаються не лише з потребою фізичної та психологічної реабілітації, а й із юридичними, соціальними, побутовими та сімейними труднощами. У Івано-Франківську частину цих питань допомагають вирішувати в комунальному підприємстві «Дім воїна», де ветерани, військовослужбовці та їхні родини можуть отримати безкоштовну підтримку.

Про те, як працює заклад, з якими проблемами звертаються люди, чого бракує ветеранській політиці та як допомогти військовим адаптуватися до цивільного життя, «Галка» поспілкувалась з керівником «Дому воїна», ветераном Миколою Крошним у межах проєкту «Люди-Дії».

«Ми працюємо для найкращих»: як функціонує «Дім воїна»

Комунальний заклад «Дім воїна» створили влітку 2023 року на базі Івано-Франківської міської ради. На початку роботи не було чіткого розуміння, які саме функції виконуватиме заклад і з якими запитами звертатимуться люди. З часом команда поступово змінювала напрямки діяльності, штат і підходи до роботи, реагуючи на потреби відвідувачів.

Основними напрямками діяльності є психологічна допомога та психологічна реабілітація. У штаті працюють четверо кваліфікованих психологів, які допомагають знайти підхід до кожного відвідувача. Також є соціальний сектор, працівники якого допомагають вирішувати різноманітні соціальні проблеми.

«Дім воїна» одним із перших закладів в Івано-Франківську запровадив посаду фахівця із супроводу ветеранів. Це державна програма, працівники якої фінансуються з державного, а не місцевого бюджету.

Наразі в закладі працюють троє таких фахівців. Двоє з них – ветерани, а третя працівниця – дружина військовослужбовця.

Микола Крошний пояснює, що команда намагається залучати до роботи людей, які безпосередньо мають досвід війни або чиї рідні пов’язані з військовою службою.

«Я будую роботу так, щоб кожен із працівників розумів, для кого ми працюємо. Я вважаю, що ми працюємо для найкращих. На мою думку, в теперішньому сьогоденні нашої держави немає важливішої категорії, ніж військові, ветерани та їхні сім’ї. Ці люди заслуговують на найбільшу увагу, повагу та підтримку», – каже керівник закладу.

У середньому до «Дому воїна» звертаються не менш як десять людей щодня. Запити різні: від психологічної допомоги та соціальних послуг до юридичного супроводу, оформлення пенсій, пільг і виплат.

У закладі працює юрист, який допомагає розібратися з документами, бюрократичними процедурами та правовими питаннями. Якщо певну проблему команда не може вирішити самостійно, звертається до партнерів – адвокатів, інших установ, організацій і структур, які допомагають ветеранам.

Фахівці із супроводу також можуть допомогти маломобільним людям, зокрема організувати переїзд або відвезти на лікування, якщо виникає така потреба.

Нещодавно на стадіоні «Рух» відкрили відділення фізичної реабілітації. Там працюють два реабілітологи, один із яких також є ветераном. Вони допомагають військовим відновлюватися після поранень і працюють із проблемами фізичного здоров’я.

Усі послуги закладу безкоштовні.

Комунальний заклад «Дім воїна» створили влітку 2023 року на базі Івано-Франківської міської ради. На початку роботи не було чіткого розуміння, які саме функції виконуватиме заклад і з якими запитами звертатимуться люди. З часом команда поступово змінювала напрямки діяльності, штат і підходи до роботи, реагуючи на потреби відвідувачів.

Основними напрямками діяльності є психологічна допомога та психологічна реабілітація. У штаті працюють четверо кваліфікованих психологів, які допомагають знайти підхід до кожного відвідувача. Також є соціальний сектор, працівники якого допомагають вирішувати різноманітні соціальні проблеми.

«Дім воїна» одним із перших закладів в Івано-Франківську запровадив посаду фахівця із супроводу ветеранів. Це державна програма, працівники якої фінансуються з державного, а не місцевого бюджету. Наразі в закладі працюють троє таких фахівців. Двоє з них – ветерани, а третя працівниця – дружина військовослужбовця.

Микола Крошний пояснює, що команда намагається залучати до роботи людей, які безпосередньо мають досвід війни або чиї рідні пов’язані з військовою службою.

«Я будую роботу так, щоб кожен із працівників розумів, для кого ми працюємо. Я вважаю, що ми працюємо для найкращих. На мою думку, в теперішньому сьогоденні нашої держави немає важливішої категорії, ніж військові, ветерани та їхні сім’ї. Ці люди заслуговують на найбільшу увагу, повагу та підтримку», – каже керівник закладу.

У середньому до «Дому воїна» звертаються не менш як десять людей щодня. Запити різні: від психологічної допомоги та соціальних послуг до юридичного супроводу, оформлення пенсій, пільг і виплат.

У закладі працює юрист, який допомагає розібратися з документами, бюрократичними процедурами та правовими питаннями. Якщо певну проблему команда не може вирішити самостійно, звертається до партнерів – адвокатів, інших установ, організацій і структур, які допомагають ветеранам.

Фахівці із супроводу також можуть допомогти маломобільним людям, зокрема організувати переїзд або відвезти на лікування, якщо виникає така потреба.

Нещодавно на стадіоні «Рух» відкрили відділення фізичної реабілітації. Там працюють два реабілітологи, один із яких також є ветераном. Вони допомагають військовим відновлюватися після поранень і працюють із проблемами фізичного здоров’я.

Усі послуги закладу безкоштовні.

Допомога родинам військових: від ремонту крана до побутових потреб

Одним із напрямків роботи закладу є побутова допомога сім’ям захисників, які зараз служать у Збройних силах України та перебувають на фронті.

Для цього в «Домі воїна» є окремий працівник, який виїжджає до родин і допомагає вирішувати дрібні побутові проблеми. Йдеться про ситуації, коли потрібно полагодити кран, замінити змішувач, прикрутити телевізор, повісити картину чи виконати інші роботи, з якими не завжди може впоратися людина самостійно.

«Не кожна жінка може справитися з повсякденними побутовими труднощами. Для цього потрібно прикласти чоловічу силу та чоловічі вміння. І щоб не шукати майстрів та не оплачувати їхню роботу, люди звертаються до нас. Наш фахівець виїжджає і безкоштовно все ремонтує та лагодить», – розповідає Микола Крошний.

Якщо для ремонту потрібно придбати нову деталь, наприклад кран, який уже неможливо відновити, родина купує її самостійно. Встановлення та ремонт фахівець виконує безкоштовно.

Керівник закладу наголошує, що «Дім воїна» не намагається просто копіювати роботу інших установ. Команда прислухається до людей, аналізує їхні запити та на основі цього впроваджує нові послуги й розширює напрямки діяльності.

«Принцип рівний рівному»: чому досвід ветерана важливий у роботі

Микола Крошний каже, що намагається не дистанціюватися від людей через свою керівну посаду. У закладі кожен може звернутися до нього особисто в робочий час, якщо хоче поговорити безпосередньо з керівником.

Він вважає, що принцип «рівний рівному» часто допомагає налагодити контакт із ветеранами, які не завжди готові відкрито говорити про свої проблеми з людьми, що не мають військового досвіду.

«Бувають випадки, коли хлопці звертаються через певні життєві обставини чи проблеми і кажуть: “Ти нічого не розумієш, а я ветеран, я пройшов”. Але коли ти починаєш говорити з людиною і кажеш: “Друже, я ж так само, як і ти, ветеран. Я тут для того, щоб тобі допомогти”, – це певною мірою пом’якшує розмову та допомагає вирішувати питання», – пояснює Крошний.

За його словами, ветеран, який бачить перед собою людину з подібним досвідом, сприймає розмову інакше. Це вже не просто спілкування з працівником установи, а розмова з побратимом, який розуміє, через що довелося пройти.

«Мені здається, людина, яка не воювала, не може повністю зрозуміти ветеранів і те, через що проходять військовослужбовці. Це може зрозуміти лише той, хто відчув на власному досвіді», – каже він.

Водночас робота з людьми, які приходять із важкими проблемами, психологічно виснажує. До «Дому воїна» не приходять із радісними новинами – переважно люди звертаються тоді, коли вже не можуть самостійно впоратися з певною ситуацією.

«Звичайно, бувають дні, коли приходиш додому і не маєш сильного бажання говорити, жартувати з дружиною. Але я дякую Богу і своїй сім’ї за те, що вони мене розуміють, підтримують і знають, що бувають важкі дні. Вони всіляко стараються мене підтримати та розрадити», – розповідає Микола Крошний.

Відсутність документів, житла та грошей: історія військового з Кореї

Минулого року до Миколи Крошного звернулася працівниця закладу з проханням допомогти військовому з Кореї, який служив у Збройних силах України, отримав поранення та втратив руку.

Після цього чоловік вирішив залишитися жити в Івано-Франківську. Однак із документів у нього, за словами Крошного, були лише військовий контракт та документи, пов’язані зі службою. Він не міг оформити пенсію чи отримати належні виплати. Крім того, чоловік не володів українською мовою, а на момент звернення не мав ні грошей, ні житла.

Команда «Дому воїна» допомогла знайти перекладачів, щоб налагодити спілкування. Того ж дня чоловікові знайшли безкоштовне житло, у якому він зміг прожити певний час.

Згодом фахівець із супроводу ветеранів разом із ним почав оформлювати необхідні документи. Цей процес тривав понад пів року. Вони відвідували різні установи, збирали довідки, чекали на документи та намагалися вирішити всі питання, від яких залежало подальше життя військового.

Зрештою чоловік отримав необхідні документи, почав самостійно орендувати житло, веде власний YouTube-канал, записує подкасти та займається футболом у клубі «Бартка». Він також час від часу навідується до «Дому воїна».

«Людина почала жити. І мені трохи незрозуміла ця ситуація, тому що військовий з іншої країни приїхав захищати нашу державу, отримав поранення, а в результаті його просто відсунули на бік. Він далі живе зі своїми проблемами», – говорить Крошний.

Ця історія, на його думку, демонструє, з якими труднощами можуть зіткнутися військові після поранення та повернення до цивільного життя. І проблеми не обмежуються документами чи фінансами.

«Він починає вчитися жити по-новому»: про адаптацію після війни

Микола Крошний наголошує, що повернення з війни не означає автоматичного відновлення звичного життя. За час служби змінюється не лише сам військовий, а й його родина, оточення та обставини, у яких він жив раніше.

«Будучи певний проміжок часу в Збройних силах – хто рік, хто два, хто десять – цивільне життя змінюється, сім’я змінюється, дружина змінюється, діти змінюються, сусіди змінюються, погляди змінюються. І коли він повертається додому, він починає вчитися жити по-новому», – пояснює керівник «Дому воїна».

За його словами, навіть короткий період перебування в гарячій точці може кардинально змінити людину. У кожного свій рівень стресостійкості, тому хтось може тривалий час перебувати в складних умовах, а комусь достатньо кількох хвилин, щоб пережитий досвід залишив глибокий слід.

Однією з проблем, із якими стикаються ветерани, є залежності. Після повернення деякі військові намагаються впоратися з пережитим за допомогою алкоголю чи наркотичних речовин.

До закладу звертаються також дружини та родичі військових, які не знають, як допомогти близьким.

«Приходять дружини зі сльозами на очах і кажуть: “Він був нормальний, хороший, допомагав сім’ї, а коли повернувся, це зовсім інша людина. Він нічого не хоче робити, агресує, сидить на алкоголі або наркотичних речовинах. Допоможіть щось із цим зробити”», – розповідає Крошний.

На його думку, питання лікування залежностей у ветеранів потребує додаткового законодавчого врегулювання. Зараз, якщо людина не хоче лікуватися, її не можна примусово направити до спеціалізованого закладу лише за зверненням родичів.

«Якщо людина залежна, одиниці визнають, що вони залежні. Вони вважають, що все добре: пережили одне, друге, третє, тепер ведуть такий спосіб життя і не хочуть, щоб їх чіпали. Я вважаю, що це потрібно якимось чином врегулювати, тому що реабілітація, коли є такі проблеми, необхідна», – каже він.

Водночас керівник «Дому воїна» наголошує, що реабілітація ветеранів – це окрема масштабна сфера, у якій наразі бракує спеціалізованих закладів і можливостей.

«Чому ветеран має чекати по пів року?»: про доступ до реабілітації

Микола Крошний вважає, що кількість реабілітаційних відділень і центрів в Україні недостатня. Особливо гостро це питання постане, коли сотні тисяч військовослужбовців повертатимуться додому після завершення війни.

Ветерани вже зараз стикаються з чергами на обстеження, лікування та реабілітацію. За словами Крошного, іноді доводиться чекати кілька місяців, щоб потрапити до спеціаліста чи пройти необхідне обстеження.

«Чи заслуговують ті люди на те, щоб звертатися в реабілітаційний центр і чекати по три-чотири місяці, пів року, щоб потрапити? Ні. Ці люди повинні отримувати першочергову допомогу. Але, на жаль, ми спостерігаємо тенденцію, що в державі мало таких спеціалізованих закладів», – говорить він.

За його словами, ветерани звертаються до «Дому воїна» і з проблемами, пов’язаними з доступом до медичних послуг. Зокрема, буває складно пройти МРТ, а кількість закладів, де військові можуть зробити це безкоштовно, обмежена.

«Чому ветеран, який віддав своє здоров’я, захищаючи нашу державу, має чекати по чотири-п’ять місяців, пів року, щоб зробити МРТ? Це страшні цифри. Так не має бути», – наголошує чоловік.

Ветеранська політика в Івано-Франківську: що працює, а що потрібно змінити

Микола Крошний оцінює ветеранську політику в Івано-Франківській громаді як досить добре налагоджену. За його словами, міська рада підтримує ветеранів, зокрема коли йдеться про матеріальну допомогу, лікування та інші потреби.

Важливу роль відіграє й «Дім воїна», а також громадські організації, які працюють у місті та допомагають військовим і ветеранам у різних напрямках.

«В Івано-Франківську немає, грубо кажучи, таких глобальних проблем. Ветеран звертається, є проблема – чи ми, чи інші структури, і її вирішують», – каже керівник закладу.

Водночас його турбує ситуація у віддалених громадах області, де ветерани можуть залишатися без належної підтримки. За словами Крошного, до «Дому воїна» звертаються люди з інших громад, зокрема невеликих населених пунктів, де ветеранська політика може бути менш розвиненою.

Він також звертає увагу на те, що не всі ветерани готові самостійно звертатися по допомогу. Дехто не хоче говорити про свої проблеми, вважає, що має впоратися сам, або не сприймає звернення по підтримку як необхідний крок.

«Не кожен ветеран, який повертається додому, прийде по допомогу. Я схиляю голову перед кожним ветераном і вважаю, що це людина, герой сьогодення. Але коли йдеться про допомогу, вони не завжди готові її прийняти», – пояснює він.

На думку Крошного, ветеранів потрібно активніше залучати до різних заходів, зустрічей, ретритів і психологічної підтримки, показувати на прикладі інших, що звернення по допомогу може покращити їхній стан.

Він додає, що люди часто приходять до закладу з одним запитом, але під час роботи з’ясовується, що є ще дві-три проблеми, які потребують вирішення.

«Приходити, ділитися тим, що наболіло, – це нормально. Особливо коли ти приходиш у простір, у заклад, де тебе розуміють, де тебе чекають і не дивляться просто як на відвідувача, а бачать у тобі побратима або посестру», – говорить Микола Крошний.

Відпочинок після роботи: рибалка, сім’я та тиша

Микола Крошний каже, що після повернення з війни його ставлення до відпочинку змінилося. Раніше він більше любив активність, поїздки та прогулянки. Тепер найкращий відпочинок для нього – це спокій.

«Після війни для мене найкращий відпочинок – це або спокійно подивитися телевізор, якийсь серіал чи фільм увечері вдома, або поїхати на рибалку з кумом, посидіти, половити рибу в тишині», – розповідає він.

Також любить гуляти із сином на стадіоні чи в парку, просто проводити час разом і розмовляти.

За словами Крошного, саме такі прості побутові моменти допомагають відновлюватися, знаходити спокій і відволікатися від робочих проблем.

Відзнаки за підтримку громад: кому присвячує нагороди

Нещодавно ви отримали відзнаку від командувача Сухопутних військ за підтримку громад, а раніше – від головнокомандувача Збройних сил України. З ким би ви розділили ці нагороди?

Микола Крошний говорить, що насамперед розділив би відзнаки зі своїми побратимами, з якими проходив службу у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців.

Він вдячний кожному з них за спільний досвід і за те, що має можливість продовжувати жити та працювати. За час служби познайомився з людьми, з якими підтримує стосунки досі.

Один із побратимів став його кумом. Вони познайомилися у 2022 році, а згодом Микола Крошний охрестив доньку товариша. З іншими військовими він намагається підтримувати зв’язок, телефонувати чи писати повідомлення.

Частина побратимів уже звільнилася зі служби через сімейні обставини або стан здоров’я. Деякі продовжують служити, а когось уже немає серед живих.

Відзнаку за підтримку громад він також розділив би зі своєю командою «Дому воїна» та сім’єю.

«Команда мені допомагає на роботі, сім’я мені допомагає поза межами роботи», – каже Микола Крошний.

Наприкінці розмови він запрошує військовослужбовців, ветеранів, їхні родини та сім’ї загиблих захисників звертатися до «Дому воїна».

Заклад працює на вулиці Січових Стрільців в Івано-Франківську, а відділення фізичної реабілітації розташоване на стадіоні «Рух», на вулиці Чорновола.