“Донорство – це проста дія, яка може врятувати життя”: історія Наталії Митник – донорки крові з Прикарпаття (ФОТО)

В Україні щодня потрібні літри крові, аби рятувати поранених на фронті, пацієнтів після операцій та людей із тяжкими хворобами. Донорами стають студенти, волонтери, військові — кожен із них має свою історію, мотивацію і розуміння, чому це важливо. У цьому матеріалі “Галка” розповіла історію Наталії Митник – донорки крові з Івано-Франківщини.

Читайте також: “Одна донація — три життя”: пʼять історій донорів крові з Прикарпаття (ФОТО)

Наталія Митник – заступниця медичного директора обласної дитячої лікарні, дитяча анестезіологиня. Уже близько десяти років вона регулярно здає кров.

“Перші роки донатила рідше, а під час війни почала частіше, бо розумію, що потреба зросла у кілька разів”.

Почати донорський шлях її спонукала професія. 

“Я з перших днів роботи в обласній дитячій лікарні знала, що кров потрібна пацієнтам. Працюючи в реанімації новонароджених, ми часто замовляли кров. Новонароджені, які потребують інтенсивної терапії після народження, дуже часто потребують переливання препаратів донорської крові”.

Свою лікарську кар’єру вона розпочала у 2001 році. За її словами, тоді донорство було менш системним.

“Хто потребував донора, шукав його самостійно. Я вважала, що якщо комусь буде потрібно, то, звичайно, допоможу. Але довго не могла знайти час, щоб почати. Потім якось зважилася, здала вперше – і зрозуміла, що це просто. Коли знаєш маршрут і процес, це стає звичною справою”.

До повномасштабного вторгнення Наталя здавала кров два-три рази на рік. Торік це було вже п’ять разів. Максимально можна донатити шість разів на рік, і вона намагається наблизитися до цієї цифри.

“Зараз прикарпатський центр «Служби крові» щотижня відправляє кров на передову, тож я розумію, що кожна здача важлива. Тому не лише доначу сама, а й закликаю інших. Кожен свій візит публікую в соцмережах, мотивую друзів долучитися”.

Вона розповідає, що дуже ефективними є виїзні корпоративні дні донора – забір крові у донорів безпосередньо на місці роботи. 

“В такому випадку люди охочіше долучаються, оскільки менші затрати часу на доїзд та очікування”.

Ініціатива дає результат – багато знайомих почали наслідувати її приклад. 

“Люди кажуть: спробую, якщо це справді пів години часу. Когось вдалося залучити, і я  далі намагаюся здавати, бо знаю, що це рятує життя”.

Історії ще чотирьох донорів з Івано-Франківщини читайте у матеріалі.