Дотик, схованки й старовинне панікадило: у Косові відкрили інтерактивний зал дереворізьблення (ФОТО)
23 жовтня Косівський музей Гуцульщини презентував новий інтерактивний зал, присвячений історії художньої обробки дерева. Тепер на старовинні гуцульські традиції можна не тільки подивитися, а й доторкнутися до них. Проєкт реалізували завдяки перемозі у конкурсі “Культура у фокусі громад”, який провели Благодійний фонд “МХП-Громаді” спільно з Українським культурним фондом.
“Галка” розповідає, як змінилася зала музею, що там можна побачити та відчути на дотик.
Грант на модернізацію
“Культура у фокусі громад” – це перший спільний грантовий проєкт УКФ та БФ “МХП-Громаді”, спрямований на підтримку локальних культурних ініціатив у населених пунктах поза межами великих міст і обласних центрів. Конкурс стартував 9 січня 2025 року і став частиною восьмого грантового сезону УКФ. Загальний бюджет конкурсу становив 10 мільйонів гривень, половину з яких надав БФ “МХП-Громаді”. Ще 1,4 мільйона гривень додали самі учасники в межах обов’язкового співфінансування.
Косівський проєкт передбачав реекспозицію одного з чотирьох залів музею з метою популяризації традицій гуцульської художньої обробки дерева. Адміністрація музею розробила концепцію поетапного перетворення музейної експозиції в інтерактивний освітній простір з новітнім дизайном та адаптацією для незрячих відвідувачів.
“Інтерактивний зал косівської кераміки ми відкрили у 2021 році і за кілька років отримали багато позитивних відгуків. Після успішного запуску першого залу вирішили, що потрібно оновлювати наступні. Ми довго вирішували, який саме зал змінювати, і дійшли висновку, що це буде про обробку деревини”, – розповіла завідувачка Косівського музею Гуцульщини Вікторія Яремин.
Музей став єдиним у Косівському районі, хто адаптував музейний простір для незрячих людей. Відвідувачі з порушеннями зору тепер можуть доторкнутися до тактильних зразків виробів та відчути особливості гуцульського мистецтва.
Головна спеціалістка відділу промоції, зв’язків та економічного розвитку Косівської міської ради Ірина Дімбровська поділилася, що на ремонтні роботи, обладнання, тактильні зразки, друковану продукцію та роботу працівників витратили 840 тисяч гривень. З цієї суми 755 тисяч надали УКФ та компанія МХП, решту додала Косівська міська рада.
“На сьогодні ми повністю реалізували проєкт, вдалося навіть трохи зекономити гроші завдяки нашим підприємцям”, — зазначила Ірина Дімбровська.
Культура як пріоритет
Міський голова Косова Юрій Плосконос зазначив, що такий проєкт важливий не тільки для Косова, а й для всієї громади.
“Найперше я хочу подякувати УКФ, адже культура завжди непросто фінансувалася у мирний час. У воєнний час це все відійшло на другий план. Культура формує нашу ідентичність, тому важливо її підтримувати й надалі. Друга подяка — для компанії МХП. Їхній благодійний фонд наповнюється завдяки бізнесу. І це показує, що цей бізнес є соціально відповідальний”.
За його словами, у музею є чітке бачення того, як має виглядати сучасний музей, і адміністрація активно це впроваджує. У майбутньому планують оновити всі зали з експозиціями.
Гендиректорка Національного музею Гуцульщини та Покуття Ярослава Ткачук підкреслила значення партнерства у реалізації проєкту. Музей у Косові є філією коломийського музею.
“Це вже другий проєкт, який тут реалізується. Нам пощастило, що ми маємо таке невелике приміщення, що дозволило нам поетапно втілювати наші задуми”.
Вона наголосила, що найважливішим у музеї залишається експонат, те, що було колись створено митцями, і їх важливо показати по-новому, відповідно до вимог часу.
Керівниця групи соціального розвитку Благодійного фонду “МХП-Громаді” Уляна Баранова наголосила, що Культура формується там, де люди живуть і творять – у громадах. Тому важливо допомагати їм зберігати пам’ять, відновлювати простори і наповнювати їх новими сенсами.
“У Косівському музеї Гуцульщини дуже вдало поєднують стародавнє з сучасним — і це цікаво і для дітей, і для дорослих”.
За її словами, для Фонду один із пріоритетів — щоб громади розвивалися, щоб у них хотілося жити та працювати.
“Підтримка української культури, української ідентичності, відродження традицій — один з основних напрямків роботи Фонду. Компанія МХП як соціально відповідальний бізнес працює не лише у своїх пріоритетних громадах, але й підтримує потужні культурні ініціативи по всій Україні, адже діяльність таких музеїв поширюється далеко за межі одного міста”, – підсумувала Уляна Баранова.
Як виглядає новий інтерактивний простір
Новий зал — це не просто оновлені вітрини та свіжий ремонт. Завідувачка музею Вікторія Яремин розповідає, що команда прагнула створити сучасний освітній інтерактивний простір з елементами, з якими можна взаємодіяти.
“Багато хто думає, що інтерактивний зал — це, напевно, комп’ютерні технології, доповнена реальність. Ну, ми пішли іншим шляхом. У нас інтерактивні компоненти — це різні пристрої, з якими можна взаємодіяти”, – пояснює Вікторія Яремин.
Концепція залу — показати тему художньої обробки дерева як ілюстровану енциклопедію. Щоб людина, яка вперше потрапила в Косів, вперше на Гуцульщині, а можливо й вперше в Україні, могла поринути в контекст: як ці вироби створювалися, який тоді був час, якими були майстри, як склався їхній життєвий шлях і чому саме вони досягли такого успіху.
Супергерої гуцульського дереворізьблення
Серед інтерактивних елементів — спеціальні модулі, які можна обертати. На кожному чотиригранному модулі розміщена інформація про одного з трьох найвизначніших майстрів Косівщини. Їх називають патріархами гуцульської різьби, а сучасною мовою — це справжні супергерої гуцульського дереворізьблення.
“Без них нічого б не було і нічого б не збереглося. Тому що вони, по-перше, самі були новаторами, дуже багато розробили таких технологій, які дотепер різьбярі використовують. І вони ж навчали інших майстрів”, – пояснює завідувачка музею.
Хтось із них був викладачем у навчальних закладах, а їхні учні вже навчали інших. Так утворилася безперервність передачі майстерності та знань. Існували династії, у яких ці традиції зберігалися з покоління в покоління. На Косівщині зараз працює понад 50 сучасних майстрів.
Щоб відвідувачі могли усвідомити цінність виробів у вітринах, зрозуміти, як вони виготовляються за автентичними технологіями і наскільки це трудомісткий процес, у залі встановили три екрани з відеосупроводом. На кожному — зйомка роботи майстра у своєму ремеслі.
На одному з екранів — різьбяр Петро Корпанюк, нащадок найвідомішої різьбярської династії Шкрібляків-Корпанюків, праправнук Юрія Шкрібляка. Поруч — майстер Микола Грипеняк з Річки, який демонструє інкрустацію дерева.
“Це просто ювелірна робота. Він продемонстрував усі етапи інкрустації: як вставляються перламутр, форнір і бісер”, — коментує Вікторія Яремин.
На третьому екрані — бондар Йосип Приймак, який виготовляє деревʼяні посудини. Спеціально для музею він створив бондарні вироби, які можна взяти до рук та роздивитися. Вони світлого кольору, бо свіжозроблені — смерека з часом темніє і стає золотистою.
Відчути на дотик
Перше, з чого починається знайомство з експозицією — сам матеріал. У залі представлено 10 зразків деревини, яка найчастіше використовувалася гуцульськими майстрами для художньої обробки. Це все можна брати в руки та відчувати текстуру.
Ще один інтерактивний елемент — улюблені орнаменти гуцульських різьбярів. Творче завдання: треба за виглядом мотиву орнаменту здогадатися, як він називається, і кожен мотив покласти у своє віконечко.
Це єдиний музейний простір в Україні на тему художньої обробки дерева, адаптований для незрячих відвідувачів. До роботи залучили експертку тифлоадаптації, яка зараз працює з ветеранами, які втратили зір.
“Кіра з фонду Protest Foundation допомагала розробляти всі елементи, доступні для незрячих людей. Також ми залучили самих незрячих експертів. Усі зразки на етапі виготовлення відправлялися в Київ до цих них. Вони все випробовували, дивилися, чи добре сприймається на дотик, чи добре передає текстуру. І після цього майстер підкоригував свою роботу з урахуванням їхніх зауважень”, – розповідає Вікторія Яремин.
Для незрячих є тактильні зразки орнаментів — об’ємні зірки, хрестики, ромби. Є тактильний посібник з описом, як орієнтуватися в приміщенні і що тут знаходиться.
Приховані скарби
В залі є прихована система зберігання — відкриваються спеціальні секції з різними експонатами і документальними матеріалами. Наприклад, афіша ще з XX століття.
Окрема гордість експозиції — церковне панікадило, яке датується XVIII-XIX століттям. Музею виповнюється 55 років наступного місяця, і панікадило стільки ж часу зберігалося у фондах.
“Його трохи підреставрували — там була відламана одна лапка — і вирішили, що таку красу повинні бачити відвідувачі”.
На різних рівнях подані супровідні тексти — хто любить вчитуватися, то по кожному періоду, по кожній персоналії є цікаві описи двома мовами: українською та англійською. За концепцією залу прихована глибока науково-дослідницька робота.
“А зі всіма інтерактивними елементами можна цікаво фотографуватися”, — усміхається Вікторія Яремин, завершуючи екскурсію простором, який поєднує традиції гуцульського мистецтва з сучасними музейними практиками.
ФОТО ТИЖНЯ
