Колись це найбагатше місто Волині налічувало три сотні будинків, майже двадцять вітряків, городяни мали право варити й продавати горілку, зокрема і з дорогезного тоді цукру, вирували чималий рибний і личаковий базари. Від лика, з якого робили тоді взуття й пішла назва містечка – Олика.
Звісно, що є й інші версії походження назви. Пишуть, що ім’я міста якось пов’язане з вільхою або з татарським словом “алока”, котре означало “яр”.
Перша згадка про місто, пов’язане чи то з лаптями і канавами, чи то з божим сяйвом є в Іпатіївському літописі за 1149-й рік.
Изяслав пойдоша полки своими от Луческа, й шедше, сташа у Чемерина на Оличи…
Олича, на якій подойдаша сташа Ізяслав – то місцева річка. А Чемерин – легендарне місто неподалік, нині – звичайне село, з якого до Олики поступово переповзла у тому числі й ділова активність.
Найдавнішою спорудою Олики, яка дожила до наших днів, є Петропавлівський костел. Його було збудовано в 1450-му році литовським гетьманом і луцьким старостою Петром Білим (Монтигердовичем).
В результаті смертей і шлюбів спадкоємців гетьмана, Олика потрапляє у власність давнього литовського роду Радзивіллів (не полінуйтеся глянути за лінком на їх герб з дуже кумедною придушеною вороною). Перший з них –Ян Радзивілл (Бородатий) – передає Олику у спадок синові Миколаю Радзивіллу (Чорному).
Маршалек і литовський канцлер Миколай Радзивілл у 1547-му отримує від іспанського короля, котрий за сумісництвом вважався імператором Священної Римської імперії Карла V (Карла, Карл!) титул князя на Олиці та Несвіжу. Радзивілл мав намір започаткувати своє спадкове князівство.
Читайте також: Довкола світу: Іджен, пекельні копальні острова Ява
Середньовічна торгова Олика за тодішньою модою була оточена ровами, земляними валами і, очевидно не надто високими дерев’яними стінами. В’їзди до міста боронили брами. Одна з них – Луцька – збереглася до наших днів. В наші дні тут діє убезпечений від нападів завойовників мінімаркет.
У 1564-му Олика отримує магдебурзьке право. Приблизно в ті ж роки завершується будівництво замкової резиденції Радзивіллів.
Бастіонний замок на відміну від міських укріплень являв собою серйозну оборонну споруду. Високі стіни оточували рови. Два наскрізні в’їзди захищені вежами і звідними мостами. Хоч якщо оцінити все це суто з військової точки зору, то очевидно, що безпека посідає тут друге місце. Після понтів.
На чималому квадратовому подвір’ї розташовані господарські будівлі і палаци, які з’єднані прибудовами та переходами. Версаль…
Загальна площа замку – понад два гектари! Статки Радзивіллів дозволили їм звести споруду, що славилась на цілу Європу своєю величчю. Лише світлиць тут було 365. Кажуть, що господар волів спати щоночі у інших покоях.
Найбільшу зацікавленість викликають житлові приміщення для ординатів. Зали пишно декоровані картинами у позолочених рамах і стінними малюваннями. У Великій залі, згідно з описом Шимона Старовольського, розміщувалася галерея портретів Радзівілів, – пише історик Людмила Коротаєва.
Окремі будівельні роботи тривають до 1640-го року. А згодом фортецю перебудовують на італійський манер palazzo in fortezza.
Оличани, яким пощастило побувати у замку ще за життя магнатів, розповідали, що в ньому була чудова колекція кришталю, золотих годинників, які прикрашалися емаллю, скульптурними зображеннями. Гостей також зачаровувала мармурна зала для бальних танців. Радзівіл дуже любив гуляти у парку — спеціально для нього привозили саджанці рідкісних дерев з усіх кінців світу. На дні водойми, яка прилягала до замку, князь наказав викласти стежку кахелем. По ній, закотивши штани до колін, він ходив до парку. Цікаво, що місцезнаходження цієї стежки трималося в секреті. Після смерті князя її так і не змогли виявити.
Радзивілли були надзвичайно заможним родом. Вони володіли величезними маєтками, численними містами й замками, достойники роду обіймали високі посади у Польщі та Литві. Уява про статки може скластися за описом княжого полювання. Скажімо, Кароль Станіслав ІІ Радзівіл ходив на лови звіра у супроводі двох тисяч піхотинців, не однієї сотні шляхтичів (вони брали майже 200 гончих), обозу з мисливськими припасами, їжею та випивкою.
У 1635-40-му роках неподалік від замку волею і коштом Альбрехта Станіслава Радзивіла будується розкішний костел святої Трійці.
Костел будувався у стилі раннього бароко й був пишно декорований скульптурами та різьбою роботи львівського скульптора Мельхіора Ампелі. Фасад прикрашають скульптури Петра і Павла, а з гори на вірян дивиться сам Господь (перше фото цього посту).
Читайте також: Довкола світу: Скоп’є, столиця імені Македонського
Досі збереглися залишки кольорового фарбування, яке було зроблене в XIX столітті. А от внутрішнє вбрання збереглося мало. Орган розібрано на самогонні апарати, понищене облицювання з шести видів мармуру, переважно втрачене інше оздоблення, за винятком кількох полотен, які зберігаються нині у Львівській картинній галереї.
Поруч з костелом було зведено 16-метрову дзвіницю. Кажуть, що кілька дзвонів з неї оличани, рятуючи, закопали десь тут, на подвір’ї.
При костелі діяла колегіата, де п’ять професорів викладали логіку, риторику, граматику, теологію та основи наук, а також шпиталь. А на центральній площі Олики було збудовано міську ратушу. Тут урочисто обирали урядовців, на площі проходили торги, а в підземеллі відбували покарання в’язні. Був Олики і свій кат, що вважалося ознакою заможності міста.
Першого ніщивного удару Олиці завдали шведи, які спалили місто в 1702-му році. На початку XIX ст. знову палають пожежі. На той час Олика опиняється на кордоні Російської імперії й остаточно занепадає. В палаці облаштовують військовий шпиталь, знищуються будівлі колегії, семінарії й ратуші.
Радзивілли залишаються власниками замку аж до 1939-го року. Кілька разів, в другій половині XIX ст. і за польського панування перед Другою світовою замок реконструюють.
Останнього власника замку, сенатора і відомого польського політика-консерватора Януша Радзивілла одразу після вступу до Олики Червоної армії було заарештовано. Князя доправили до Москви, на Луб’янку, де його ніби допитував сам Лаврентій Берія.
Після втручання італійської королівської родини Радзивілла звільнили і той повернувся до Варшави. Януш не залишається осторонь від трагічних подій того часу і навіть домагається аудієнції в Германа Геринга, аби якось пом’якшити репресії в Польщі. Натомість Князя заарештовують спершу гестапо, а згодом знову НКВС. Після звільнення колишній власник нечуваних багатств проживає у Варшаві, у скромній квартирці аж до своєї смерті у 1967-му році.
Коли прийшла Червона армія, палац одразу пограбували, — розповідає Оксана Попко. — Мій дідусь бачив, як кортеж із двадцяти машин уночі вивозив звідси багатство. І люди розхапали, що могли. Думали: кінець усьому!
Ми тоді лише оглянули замок, де жив Радзівіл, – розповідав директор Луцького краєзнавчого музею, – та взяли до музею якісь портрети й інші менші речі. Знайшли там багато книжок, що були скинені в одній кімнаті на купу, серед яких я виявив інкунабули (перші книжки, друковані набірними літерами в найранішу добу друкарства у Європі — ред.), але їх тоді не могли взяти, а сказали командиру тієї частини війська, яка перебувала в цьому замку, що приїдемо забрати ці книги навесні. Коли ж приїхали більшим автомобілем по ці книги, цей самий командир зі сміхом заявив нам, що книжок нема. Була сувора зима, в замку було холодно, і «наші хлопці» попалили ці книжки. Так загинули цінні скарби, що були в різний час друковані латинською мовою.
За радянської влади у костелі традиційно облаштовують склад, а у родовому замку Радзивіллів – психіатричну лікарню.
Лікарня діє і в наші дні. Причому є чималою (вже не знаю чи за кількістю хворих, але за площею – так точно). Кілька корпусів, як самого замку, так і господарських будівель через дорогу загалом вільні для огляду.
У вітальні – палата, в бастіоні – рентгенкабінет, в надвірній брамі – санпропускник. Це, до речі, дозволило зберегти замок до наших днів. Психи мирно ходять гарно помальованими доріжками і пускають слину на кількасотлітню бруківку…
Це теж цікаво
ФОТО ТИЖНЯ
