Індонезійський острів Сулавесі — один з найнезвичайніх у світі, принаймні за формою. Бо схожий на квітку орхідеї. Кожна пелюстка — окремий світ. Один з них — світ Тана Тораджі, дивного межигір’я у південній частині острова.
Тораджійці вірять, що їх предки спустились з небес на велетенських човнах. Відтоді й будують ритуальні павільйони у вигляді перевернутих суден. Померлих родичів тут ховають у печерах, маленьких дітей — у дуплах дерев.
Культ смерті в тораджійців — найсильніший. А поминки — найвизначніша подія в житті людини. Тож і готуватись до неї слід ретельно, а не поспіхом. До поминок родичі можуть збиратися кілька років. І що цікаво, увесь цей час померлий ніби як і живий. Принаймні про нього говорять як про живого.
Поминки тривають декілька днів. І ключова подія — ритуальне жертвоприношення биків. Бик для тораджійця — найцінніше, що лише може бути. Це валюта, це майно, це робоча сила, це м’ясо нарешті. А от молоко — чомусь ні. Бичача мама народжується на світ виключно для народження биків.
Читайте також: Довкола світу: Марина Бей Сендс, диво Сингапура
За час підготовки родина повинна набудувати ритуальних павільйонів, а головне — понакуповувати биків.
І ось день настав. У зборі вся родина, на подвір’ї — купа гостей. В нас на весілля голова сімейства тягне пляшку, в тораджійців — бика. Втім, мова йде про найпочесніших гостей, бо якби всі присутні притащили з собою тварин — місця для власне церемонії не було б.
Розпорядники — в нашому випадку це були двоє старших синів покійного — довго і нудно щось обговорюють та коментують. Все це робиться в мікрофон, аби гості були в контексті загальних планів.
Гостей розсаджують в нумеровані хатинки та підносять чайку. Більше жодних міцних напоїв — скоро гаряче стане і без них.
На спинах биків написи — від кого подарунок. Господарі одержане переписують та віддаровують. Кращих — сільраді, церкві, школі, почесним мешканцям села та, ймовірно, родині. Жити тваринам залишається лічені хвилини. Душа покійного вже майже задоволена та відпущена на волю.
Читайте також: Довкола світу: Скоп’є, столиця імені Македонського
Для впевненості до землі вбивають кілка та прив’язують тварину. Однак переважно обходяться і без цього. Чік — і з горла першого бика пішла кров.
Все це відбувається без команди, криків чи ревіння тварин. Бики вмирають спокійно, іноді хіба в передсмертних судомах. Фахівці короткими, буквально кухонними ножами підрізають горло, аби кров виходила швидше.
Лише окремі тварини намагаються безуспішно поборотися за життя. Гостям це дуже подобається — корида! Порівняно невеличкий майдан заливають ріки крові та багна.
Між іншим, попри всі ці криваві ритуали та розпихування тіл по печерам тораджійці — християни!
ФОТО ТИЖНЯ
