Довкола світу: Тирана, хаос без тирана

Автор: Вадим Войтик

24 May, 2015 09:00

Поділитись публікацією
Довкола світу: Тирана, хаос без тирана

Столиця Албанії, як це іноді буває, увібрала в себе всі недоліки країни, але зекономила на перевагах. Тирана – місто хаосу, самобуду, жахливих корків на дорогах, і навіть комуністично-сталінське минуле на залишило по собі достатньої кількості характерних для цього періоду артефактів.

Тирана відома з XVII століття, однак столицею вона стала саме в періоди незалежності Албанії. Тут коронували першого і єдиного короля країни Ахмета Зогу. Втім, сучасне обличчя Тирани тісно пов’язане з іншим, некоронованим королем і тираном Албанії Енвером Ходжі.

Комуністичний диктатор керував Албанією майже 40 років. За цей час країна пройшла шлях від тісної дружби з СРСР в обмін на гроші до ненависті. Потім аналогічною була доля стосунків з Китаєм. У підсумку останні десять років країна перебувала у повній ізоляції.

Населенню країни внушили, що довкола вороги, а тих, хто в цьому сумнівався – гноїли в таборах, копальнях або просто розстрілювали. Від міфічної загрози албанців мали захистити 700 тисяч (!) бункерів, побудованих по всій країні, навіть на городах та в морі. І найбільший був звісно розташований в Тирані.

Не так давно бункер відкрили для відвідин і улаштували там арт-об’єкт. На жаль, в даний час (весна 2015 року) він знову закритий, адже розташований на території військової частини, а останнім часом відчувається загостерння стосунків з сусідами.

Місто влаштоване за радиально-кільцевою системою. В центрі Тирани в другій половині 1950-х позносили старі квартали та набудували “сталінок”. Втім, без належного розмаху. До речі, нумерація будинків переважно відсутня: це ще одна “фішка” від Ходжі.

З-поміж малоповерхової будиви вириваються 200-літня мечеть Ефем Бей, закрита за часів комунізму, готель “Інтурист” і найвища будівля не лише Тирани, але й усієї Албанії башта TID Tower. Її висота 85 метрів, тобто 25 поверхів. Довкола центральної площі національного героя Скандерберга скоро мають збудувати ще декілька висоток.

Ще одна площа столиці носить ім’я Матері Терези, яка була етнічною албанкою. Втім, це не заважає македонцям вважати її своєю. Тут розташовані університет, стадіон, виставковий центр, резиденція президента і трибуна для приймання парадів.

Це – закрита колись частина столиці. Кілька кварталів міста були відведені виключно для партійної еліти, тут була і триповерхова віла Ходжі. Про помешкання диктатора ходили легенди: казали навіть що там було 30 холодильників і 20 відеомагнітофонів! Для злиденного насалення – нечувана розкіш. В наші дні тут розташовані числнні посольства.

Поруч, у невеличкому сквері – нагадування для усіх, що насправді уявляла з себе країна часів Ходжі. Типовий бункер, фрагмент берлінського муру та “скелет” кліплень шахти, на якій працювали політичні в’язні.

А буквально за кілька метрів – колишній музей Ходжі. Не надто велика і геть не помпезна споруда не використовувалась для виставлення тіла вождя, його одразу поховали на цвинтарі. Однак в наші дні музей знищили, а будівлю занедбали, хоч і проводять тут якісь мистецькі акції. Тут же – кафе з претензійною назвою “Мумія”.

Ще до 2000-х років Тирана була малоприємним і небезпечним містом. Ну тобто приємності і зараз не багато, але зараз навіть важко уявити як виглядала столиця найбіднішої європейьскої країни в перше десятиліття після смерті тирана.

Люди рятувалися та виживали як могли, злочинність та рекет квітли буйним цвітом. Апогея криза тутешньої “перебудови” дістала в момент краху кількох фінансових пірамід, від яких постраждало кілька сот тисяч албанців. Тоді уряд навіть попросив уведення миротворчих військ ООН!

Найбільшою клоакою середмістя була річка Лана. Її береги були забиті хаотичною будовою та торговими палатками. Відновлення тут зеленої зони – одне з найбільших досягнень багатолітнього прогресивного мера Тирани Еді Рами, нині – прем’єр-міністра країни. Втім, задля справедливості слід сказати, що вода і зараз наповнена нечистотами, а щурі – головні купальники в цій річці.

Мер Рама відзначився ще масовим розфарбовуванням фасадів, за що дістав і міжнародні відзнаки. Втім, від тієї програми вже мало що видно, а колись веселенькі фасади сірих “ходжійок” занепадають.

Втім, кілька громадських просторів підтримуються у більш-менш нормальному стані. Хоч і дивують місцями нестандартними рішеннями.