Тетяна Марчук — дружина воїна, яка стала тилом свого чоловіка-добровольця, та навіть у відносно спокійному Івано-Франківську це зовсім не просте завдання.
Жінка розповіла нам про свій досвід, про важливість психологічної допомоги для жінок військових та про волонтерство, яке допомагає відволіктись та знайти нових друзів.
– Тетяно, пам’ятаєте день та емоції, коли ваш чоловік прийняв рішення стати на захист країни?
— У перший день повномасштабного вторгнення чоловік одразу відправив нас із донькою в село, а сам почав збиратись. Звичайно, це дуже нас збентежило, викликало тривогу і нерозуміння, що буде далі. Страх, розпач, невідомість — усе це переплелося. Тоді ще ніхто не міг подумати, як будуть розвиватись події…
– Підозрюю, відтоді почалися труднощі та хвилювання, які притаманні багатьом рідним військових?
— Це важливо, щоб жінки відчували, що вони не самотні, що вони не залишені напризволяще. Говорити про це — означає надавати їм сили й мотивацію звертатись за допомогою, адаптуватись, підтримувати себе, а через це — і своїх чоловіків та родини. Насправді навколо дуже багато людей, які готові вислухати та допомогти.
– Як ви справляєтеся зі своїм хвилюванням, як дружина військового?
– Насправді жінки часто недооцінюють свої потреби в психологічній підтримці й не завжди усвідомлюють, наскільки важливо отримати допомогу. Буває, що вони замикаються в собі, уникають спілкування та навіть не хочуть зайвий раз виходити на вулицю через нерозуміння й відчуття відчуження між цивільними та військовими родинами. Жінка, хоч і не на фронті, але не може жити звичним цивільним життям, адже всі переживання проходять крізь неї. Тому я завжди раджу знайомим звертатися до фахівців. Це знімає частину навантаження, дає сили й можливість рухатись далі, підтримувати себе, а отже, і мати ресурси для підтримки чоловіка та дітей.
Не соромтесь звертатись до психолога. Потрібно берегти себе, адже наші воїни також хвилюються за нас, і їм важливо знати, що ми тримаємось.
– Як ви дізнались про Ветеранський простір, і що спонукало вас звернутись за допомогою?
— До цього я ходила на зустрічі групи підтримки дружин військовослужбовців, згодом ми вже почали просто самі між собою спілкуватись.
Та мені тоді уже була потрібна допомога саме психолога. Сама я уже не могла впоратись. Найважче – це постійна фонова тривога, яка дуже виснажує.
Я почала часто бачити у Фейсбуці дописи на кшталт «Дружина воїна», про комунікацію з родичами та підтримку родин військових. І так зустріла Ветеранський простір. Мене це зацікавило, адже я зрозуміла, що знайду тут підтримку, що це моя «бульбашка», де мене будуть розуміти найкраще.
Зараз я займаюсь індивідуально з психологом. Вже після перших сеансів відчула покращення — це як похід до лікаря, який лікує душу. Психологиня, пані Олена допомогла мені впоратись із тривогою, навчила розставляти все по місцях, зрозуміти, що мої емоції нормальні, кожен переживає різні події по-своєму. Це дало мені сили рухатись далі.
Найважливіше, що я отримую у Просторі — це розуміння. Пані Олена дуже уважна. Ми одразу знайшли спільну мову. Я це дуже ціную.
Мені особливо імпонує, що вона дуже відкрита до різних поглядів та ідей. Наприклад, ми обговорювали важливість проведення уроків чи виховних годин для дітей, щоб навчити їх правильного ставлення до військових і їхніх родин. Важливо пояснити, чого очікувати, які слова можуть травмувати, а чого категорично не варто казати. Це дуже делікатні теми, особливо коли в школі звучать образливі коментарі на кшталт: «Твій тато сам винен, що пішов на війну». Подібні слова надзвичайно ранять дитину. Тому необхідно пояснювати ці моменти як дітям, так і дорослим. Адже, на жаль, не всі це розуміють. Суспільству потрібно вчитись, як взаємодіяти з військовими, ветеранами та їхніми сім’ями, аби не завдавати їм додаткового болю і стресу.
– Як ваш досвід змінив ваші погляди на важливість психологічної допомоги для жінок військових?
— Це дійсно надзвичайно важливо. Мені здається, що кожна людина, яка перебуває в стресі, стикається з моментом, коли здається, що більше немає сил, коли приходить відчуття «я не витримую, я не можу». Це психологічне виснаження, вигорання… І саме в такі моменти людина вже не може впоратися самостійно. Потрібно звернутися до спеціаліста, який допоможе розібратися в цьому, а головне — знайти ресурс для себе. Це насправді одна з найважливіших речей. Якщо ти зможеш витягнути себе, ти зможеш тримати все навколо. Виснаження безпосередньо впливає і на фізичний стан, починають виникати різні хвороби. Тому дуже важливо приділяти собі час, бо нам потрібні сили, щоб підтримувати наших воїнів. І для того, щоб їм було спокійніше, що ми тримаємось, що ми у порядку та чекаємо на їх найшвидше повернення й перемогу і мир в Україні.
– Чим ви займаєтесь у вільній час?
— Зараз плетемо маскувальні сітки, адже знову в них є велика потреба. Зміна сезону вимагає нових замовлень: осінніх, а тепер уже й осінньо-зимових. Запитів дуже багато, відповідно й навантаження більше. Доводиться відсувати свої справи та хобі, бо чекає сітка.
Наша команда працює у Волонтерському центрі «Маскувальні феї». Інформацію про нас можна знайти в Інтернеті. У Івано-Франківську діє кілька локацій, тож ви можете обрати найближчу для себе. Запрошуємо всіх небайдужих долучитися!
Крім того, ми збираємо речі для передачі військовим. Кожну сітку супроводжує коробка з корисними дрібницями та смаколиками. Люди приносять, хто що може, а ми все це збираємо, пакуємо і передаємо нашим кураторам, які надсилають готові пакунки нашим замовникам на передову.
– Як плетіння сіток впливає на ваші емоції та самопочуття?
— Це не лише волонтерство, а й терапія. Плетіння сіток заспокоює, відволікає від тривожних думок. Люди, які приходять до нас — різні, але всі об’єднані спільною метою. Ми підтримуємо одне одного. Ця щирість та бажання допомогти надихають та мотивують. Ми працюємо разом, і кожна готова сітка — це маленька перемога.
– Наскільки волонтерство є зараз важливим для вас, та кожного українця?
— Волонтерство — це наш надійний тил. І важливо розуміти: не соромно почати допомагати зараз. А плетіння сіток не вимагає додаткових ресурсів, окрім вільного часу. Бо, коли я чую, що потрібно відмовити у певному замовленні, охоплює неймовірний сором та розпач. У нас таке велике місто і ми не можемо забезпечити певну кількість сіток?! Свіжі сили завжди потрібні. Ми чекаємо на вас, і хлопці чекають на нашу допомогу.
Авторка інтервʼю: Христина Михайлович
ФОТО ТИЖНЯ
