Два тижні без зв’язку і дев’ять місяців під дронами: історія франківського захисника

Андрій — водій з Івано-Франківська, який у 2024 році долучився до Збройних сил України. Поки він був на фронті, його молодший син пішов у перший клас, старший відкрив власну тату-студію, а дружина досі чекає кожне його повідомлення.

Про це пише “Галка” з посиланням на 128 окрему важку механізовану бригаду “Дике Поле”.

Спершу Андрій навчався керувати бронетехнікою, але поки завершив навчання, стало зрозуміло: «броня» вже не працює на полі бою так, як раніше. Тому він потрапив до піхотного підрозділу 128-ї окремої важкої механізованої бригади “Дике Поле”. Втім, побратими й досі жартома називають його танкістом.

Його перший бойовий вихід був у Плавні, недалеко від Запоріжжя. Там він провів чотири місяці.

“У нас було завдання спостерігати, слухати, доповідати і не «світитися» перед ворогом. Це було не так складно, бо дронів тоді було значно менше”.

Коли його вивели в тил, відпочити не встиг — треба було замінити поранених у Приморському. Після кількох діб відпочинку він знову поїхав на позиції. Цей виїзд тривав уже дев’ять місяців.

“У нас був командний пункт, який забезпечував зв’язком усі навколишні позиції. Це був час, коли з Приморського ще евакуювали місцевих. Часто люди залишали прив’язаних тварин — ми їх відв’язували”.

Але з часом концентрація дронів у повітрі тільки зростала.

“Дрони літають, дрони мінують. Зазвичай — перехрестя, які важко оминути. Ми відстежували ці мінування і знищували міни. Але коли росіяни засівають усе «пелюстками» — це проблема: у листі їх майже неможливо побачити”.

Зрештою настав момент, коли бійці вже не могли виходити зі спостережного пункту — лише доповідали зсередини будівлі.

“Був момент, коли нам не могли передати воду й їжу. А у дворі був колодязь — метрів 20. Ми його бачили, але дістатися не могли: гул дронів не припинявся”.

У цей час Андрій тримав зв’язок із родиною. Завдяки Starlink він міг говорити з ними щодня. Але після обстрілу антена вийшла з ладу — і два тижні без зв’язку стали найважчими. Коли його відновили — це було велике полегшення.

Одним із найважчих моментів стала ротація — повернення. Усі переходи — бігом: у повітрі дрони, під ногами листя, під яким можуть бути «пелюстки».

І нарешті — довгоочікуване повернення.

“У квітні у нас із дружиною 20 років разом. Я мріяв поїхати у відпустку, але спочатку — обстеження і лікування. Хоча подумки я вже вдома, з родиною”.

Андрій не схожий на героя бойовика чи спецпризначенця. Звичайна людина, яка робить надзвичайні речі, щоб захистити свою країну.

“Галка” писала, історію 25-річного Іллі з Дніпра, який у мирному житті мріяв стати кондитером, але став зенітником.