Філософські сенси та волонтерська магія: як “Новий Акрополь” у Франківську допомагає населенню та наближає перемогу України (ФОТО)

26 Тра, 2022 14:15

Поділитись публікацією

Філософські сенси та волонтерська магія: як “Новий Акрополь” у Франківську допомагає населенню та наближає перемогу України (ФОТО)

“Акрополь” – з грецької перекладається як “верхнє місто”. Ідея назви культурного центру “Новий Акрополь” не в тому, щоб просто відсилатися до Давньої Греції, а саме – знайти це “верхнє місто” всередині кожного. Йдеться про суть, до якої зверталися всі давні вчені: відшукати в собі людське, зростити його, і тоді волонтерство як таке стає дуже зрозумілою, природньою стороною діяльності людини.

Читайте також: Дорогу держзначення на Богородчанщині розблокували: пообіцяли завтра почати ремонт

Саме так відповідає “Галці” на одне із перших запитань про символічність назви викладачка і волонтерка з Одеси Ніна Аракелян, яка нас привітно зустрічає і знайомить з Івано-Франківською філією “Нового Акрополя”, що розміщена у будинку по Новгородській, 9. З перших днів війни тут натхненно волонтерять, допомагають постраждалим і наближають Україну до перемоги, проте історія центру почалася ще давніше.

Доки ми чекаємо на керівника філії, Ніна Аракелян розповідає – культурний центр “Новий Акрополь” існує в Івано-Франківську вже більше 5 років, в Україні – 30 років, а по світу – вже понад 60 років.

“Волонтерство для нас – це не нова історія, бо все, що в нас відбувалося, було повністю на волонтерських засадах. Просто нині у нас воно спрямоване на ситуацію, яка є в країні. А так загалом центр має три основні напрямки – це школа філософії як розвиток мислення людини: у нас є лекції, заняття з філософії, де ми вивчаємо різні культури, течії, напрямки. Все це не для того, щоб просто про них знати, а для того, щоб пропустити їх через себе і навчитися мислити самим, знайти свою ідентичність, цінності.

Другий напрямок – це культура. Ми маємо своє видавництво, перекладаємо книжки українською мовою, здебільшого філософські. Воно невеличке і теж волонтерське. Також організовуємо різні концерти, виставки, зустрічі з митцями різними, досліджуємо культури.

Ну і третій напрямок – власне волонтерство. Це допомога природі, допомога людям: екологічні, соціальні акції”.

Загалом діяльність центрів “Нового Акрополя” дуже пов’язана (одна навчальна програма, одні принципи, цінності та певні івенти), проте кожен орієнтований на специфіку конкретного міста.

Темпи роботи після початку війни стали іншими, певну частину своєї діяльності центр поки не веде. Проте у волонтерів стало набагато більше повсякденної роботи, яка вимагає постійного включення. У такий непростий час черпати сили та натхнення Ніні Аракелян допомагає філософія:

“Вона завжди говорить: щось віддавати – це природня здатність і потреба людини. Але ти не можеш тільки віддавати. Для цього ти маєш бути чимось наповнений. Тому саме питання внутрішнього наповнення, внутрішнього життя допомагає не скотитися у суцільну втому. А наповненню сприяє хороша література, природа, творчість і спілкування з близькими людьми. Також мене завжди надихають інші люди, які роблять те, що ще вчора могло здаватися неможливим. Потрібно вміти це бачити. Треба дивитися на людей і на людське в них. Це допомагає відновлюватися”.

До речі, в приміщенні дуже затишно. На стінах – багато фотографій, на полицях книги, на столі – смаколики. Ідучи далі, бачимо частину однієї з виставок про українських філософів. Заходимо у наступну кімнату, тут три жінки та чоловік старанно плетуть основу для сіток.

Відриваємо від сіткоплетіння одесита Андрія Шестопалова – за професією чоловік інженер-будівельник. У центрі його призначили відповідальним за прийом гуманітарної допомоги. Чоловік каже – у середньому за сітками працюють 5-6 людей. Приходять хто на скільки може: хтось на годину, хтось на більше.

Андрій розповідає, що були дні, коли біля сіток навіть стати вже не було де – всі так хотіли допомагати. А зараз для сіток потрібні ще люди – це досі актуально. Тому просять мешканців приєднуватися, усім покажуть і розкажуть, як і що робити.

Основи сіток передають у львівську філію. Там є багато замовлень на готові сітки.

“Для однієї готової великої сітки наших потрібно 12. Вдається плести 2-3 в день, 10-15 на тиждень, в залежності від кількості людей”, – додає Ніна Аракелян.

Далі в цій кімнаті – склад. Щодо волонтерки – наразі “Новий Акрополь” намагається не збирати кошти, бо такого є скрізь багато.

“Єдине, на що ми збирали на початку – це бензин, бо у нас ще був водійський волонтерський центр. Ми відвозили людей до кордонів, коли був найбільший потік. У нас було до 10 водіїв, які були готові їздити, але зараз і потреби вже такої великої немає, і вони вже трохи роз’їхалися хто куди.

А гуманітарка, яка є, це – те, що передають наші колеги з інших країн, і те, що приносять містяни. Зараз, звісно, вже менше приносять, а на початку дуже всього багато було. Проте ресурси вичерпні, люди мають працювати. І насправді добре, що вони трохи відволікаються від війни, бо складно прокидатися і думати, що ти сьогодні от нічого не маєш можливості принести, купити чи зробити”.

У цьому приміщенні у волонтерів є телевізор, і протягом дня вони слухають українську музику, або програми про культуру, історію, діячів. Також, буває, і самі співають, щоб підняти дух, і щоб час за справою ішов швидше.

Як тільки ми поспілкувалися з Ніною та Андрієм, прийшли керівник Івано-Франківської філії “Нового Акрополя” Олександр Дутка та відповідальний за транспорт Лев Сальцин. Лев, до слова, теж з Одеси, там він програмував і викладав.

Олександр Дутка розповів нам, як вдалося організувати роботу центру після початку війни:

“У перші два дні однозначно був шок, а потім сталося так, що почали дзвонити партнери, організації, з якими ми співпрацювали раніше. Наприклад, дзвонить навчально-реабілітаційний центр і каже: “От у нас зараз дітей нема, бо їх вивезли, але є потреби для наших льотчиків у карематах, спальниках, засобах гігієни. І потрібні мішки для перекату”. Ми почали це все шукати. Потім прийшов контакт з аеропорту від охорони нашої, вони теж мали якісь потреби. І так воно закрутилося. Згодом з’явився Штаб оборони Прикарпаття, Просвіта, “Нова Енергія”… Когось ми знали, когось не знали, потім з інших міст люди почали звертатися, організації, територіальні громади і т.д. І так ми вже з кінця лютого і донині працюємо”.

“Паралельно у нас організувалося сіткоплетіння. Спочатку ми взагалі шукали тканину по знайомих, по гуманітарних центрах, по різних секондах, забирали в перший тиждень все, що могли. Потім почали різати, потім – самі плести. А зараз плетемо основи і віддаємо у Львів. Отак і організувалися. Якщо в перші 2-3 тижні ми займалися більше як волонтери, то зараз ми реструктуризувалися, бо ще потрібно й на роботах працювати. І кожна людина відповідальна за якийсь об’єм робіт. Наприклад, возити переселенців чи потребуючих до кордону – цим Лев займається, якщо тут приймати гуманітарну допомогу – це до нашого Андрія. Ніна займається гуманітаркою з-за кордону. Також готуємо обіди нашим волонтерам, сьогодні за це відповідальна Оля, вона забезпечує затишок у нашому просторі”.

До війни, зазначив Олександр, волонтерство “Нового Акрополя” здебільшого було заняттями з дітьми, а зараз – час практикувати те все, про що раніше йшлося на філософських зустрічах, культурних проєктах і т.д..

Здебільшого центр допомагає саме населенню – людям, які виїхали з-під обстрілів або тим, які там знаходяться.

“Що стосується “Нового Акрополя” і підтримки, то це більше гуманітарна допомога цивільним, це ліки, медицина, їжа. Бо ми як філософська організація можемо гуманітарно підтримати саме цивільну структуру. А от уже особисті наші контакти, наприклад, я як не представник “Нового Акрополя”, а сам по собі, як Лев або так само Саша, то ми вже своїх друзів-військових теж намагаємося забезпечувати чимось. Наприклад, останній раз так відправили 76 спальників хлопцям, які знаходяться зараз біля одного з міст на Київщині. Бувають такі часткові, індивідуальні запити бувають і для роти. Але це все індивідуально від нас, а не від “Нового Акрополя””, – зауважив Лев Сальцин.

На запитання, наскільки швидко вдалося налагодити зв’язки та логістику між доброчинцями, центром і потребуючими Олександр відповідає, що досить швидко. Проте найголовніше – знайти що передавати:

“На початку люди зносили по оголошенню кожен день дуже багато всього. Через місяць цей показник інтенсивності десь у 10 разів впав, а зараз взагалі майже на нулі. Зараз нам допомагають партнери, місцеві організації та закордонні”.

“Також спілкуємося з волонтерами з інших міст, то передаємо допомогу їм, а вони вже розвозять по областях своїх. Але активність людей справді впала” – додає Лев.

“Ми от робимо свою внутрішню аналітику, то по цифрах за квітень, підсумували, що допомога, яку отримали і передали, більша, ніж за березень. І це не дивлячись на те, що людей, які допомагають, стало менше. Просто є організації, які допомагають більшими об’ємами. Тому це теж дуже хороша тенденція”.

Зараз головна проблема, кажуть волонтери, – це паливо. Днями треба було відвезти старших людей з лікарні на відстань десь 50 км і справді була проблема – не було дизелю, щоб заправитися. Але згодом це питання вирішили.

Постійна команда центру – близько 10 осіб, а також люди, які після роботи долучаються, наприклад, до сіткоплетіння. У ці повсякденній нелегкій праці Олександр і Лев надихаються теж філософією:

“Мудрість завжди спонукає до доброчесності. Людина, яка володіє якимись знаннями, розуміє, що вони не можуть бути корисними лише в голові. Треба, щоб були ще й у руках. А руки – це конкретна дія. Також дуже хочеться підтримати Україну. Ми її любимо, тут живемо і в якийсь момент приходить розуміння, що є речі, які від тебе залежать”, – каже Лев Сальцин.

“А ще мене надихають інші люди, які з’являються саме в той момент, коли є якась проблема. Наприклад, були моменти, коли ми мали потребу в консультації медика, і ми от лише це проговорили, і заходить наша знайома військова медик. Була потреба в юридичній консультації – з’явився волонтер-юрист. І так постійно. Це люди-янголи, це те, що нас рятує, допомагає, надихає. Це магія! Навіть сітки, які плетуть наші дівчата, це магія. Бо вони роблять обереги, вкладають свою душу туди. Вони пісні співають, частинку себе віддають”, – додав Олександр Дутка.

Волонтери кажуть, що будні тепер стали більш насиченими, ще більше наповнені сенсами. Усвідомлюють, як і де можуть бути корисними. А також запрошують усіх долучатися до волонтерства:

“Щоб стати волонтером треба прийти до нас чи зателефонувати Андрію, номер ми регулярно публікуємо. Приймаємо всіх охочих, лише перевіряємо, чи можуть сказати “паляниця” або якусь скоромовку (сміються, – ред.)”.

“Якщо в людини є бажання робити щось для України та для своєї душі, то робота є. Крім сіткоплетіння десь треба ще ліки відвезти чи людей. Часто нам потрібні водії з машинами”.

Насамкінець, підходимо поспілкуватися з жінками, які, як каже Олександр, творять справжню магію. Франківки Галина Матенчук, Оксана Семків і Марія Сенюк уже з березня щодня приходять плести сітки. Буває, що мають якісь свої справи, але зазвичай зранку – робота, а потім – волонтерство.

Коли ж запитуємо, звідки беруть сили, то в один голос відповідають: “Все для перемоги і лише для цього. Аби лише хлопцям допомогло”.

“Це дуже потрібно, і без цього уже себе не відчуваємо. Вже немає такого, що можна не піти. Це вже як основна робота, щоб щось вкласти у спільну перемогу: той вузлик зав’язати з думкою, що це має допомогти і що це буде пришвидшення нашої вільної України”, – ледь стримуючи сльози кажуть жінки.

Також дуже просять людей долучатися і допомагати, бо роботи вистачить всім.

А після перемоги Галина, Оксана і Марія, кажуть – будуть всіх обіймати, цілувати, спечуть величезний пиріг і будуть запрошувати куштувати. “Велика радість буде!”.