Як радянське мислення проглядається через благоустрій? Які цілі та проблеми в облаштуванні міста для людей з особливими потребами? Про це фахівці спілкувалися під час панельної дискусії «Нові виклики для міської інфраструктури», платформи “Тепле місто”.
Урбаніст і модератор заходу Тарас Сенів зауважив, що українським містам доведеться модернізуватися, аби відповідати потребам військовим, які втратили на війні кінцівки, пише Галка з місця події. За його словами, перші роки незалежності в нашій державі зберігалося радянське, стигматизоване ставлення до людей з особливими потребами й таке мислення проглядалося навіть крізь архітектурні рішення:
“Навіть коли я був студентом, я просто дивувався чому в СРСР, де після Другої світової були сотні тисяч поранених, не було інклюзивної інфраструктури. Ми не можемо побачити рідних, спроєктованих в ту добу пандусів. Та навіть в 90-ті та 2000-ні роки про це чомусь не думали. Але сьогодні ми нарешті доросли до того усвідомленні, що доступність вулиць — це необхідність“, — каже Тарас Сенів.
Представник Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Назарій Рогів зазначив, що найбільші світоглядні щодо потреб людей з інвалідністю зміни в Україні настали лише після Революції Гідності:
“Тектонічні здвиги у напрямі доступності міської інфраструктури прийшли десь так у 2015-2016 роках. Хто постійно проживає в Івано-Франківську, можливо ви згадаєте ті часи, коли доступністю на пішохідних переходах називали бордюрний камінь, поставлений під кутом 45 градусів, тоді це вважалося пониженням.Тільки нещодавно ця парадигма змінилася. Тепер ми робимо пониження на довжину всього пішохідного переходу — не менше чотирьох метрів зебри, з ухилом відповідно до вимог державних будівельних норм. З’явилася безшовна плитка. І кожним днем таких об’єктів на карті міста стає все більше й більше. І дороги, і двори безбар’єрні. Там вже відлік на сотні, але ще дуже багато роботи попереду“, — говорить Назарій Рогів.
Він також зазначив, що нещодавно вони отримали доручення від міського голови — облаштувати ще більше понижень на пішохідних переходах:
“Ми напрацювали такий перелік з громадськими організаціями людей з інвалідністю. Узгодили все, виходячи з їхніх першочергових потреб, бо якимись маршрутами вони користуються рідше, а якимись частіше. Ми вже розпочали роботу на Бельведерській, Любомира Гузара, на Каскаді, Позитроні тощо“.
Також перший заступник директора Департаменту благоустрою Івано-Франківської міської ради Ігор Сенчук звернув увагу на доступність дворів і будинків. За його словами, влада системно стелить подвір’я безшовною плиткою, конструює пандуси та пониження, але облаштування самих будівель є досить проблематичним:
“При будівництві нового житла будівельники враховують доступність, але старе житло, яке збудоване ще за радянських часів є дуже проблемним. Навіть іноді складно це облаштувати: сходи у двоповерхових чи триповерхових будинках. Місто хотіло б це робити, звичайно, буде намагатися у кожному випадку це вирішувати, якимось чином ставити пандуси, але, знову ж таки, тут до кожного будинку треба підходити індивідуально“, — каже Ігор Сенчук.
Бувають випадки будинок облаштований ліфтом, однак до самого ліфту люди на візку самостійно дістатися не можуть. В таких випадках на частинку сходового маршу встановлюють пандус. Ігор Сенчук розповів, що іноді сусіди виступають проти встановлення таких конструкцій. На його думку, з незгідними варто проводити роз’яснювальні розмови:
“Пригадую ситуацію, коли сусіди виходили й казали “ні, ми не дамо робити”, навіть не розуміючи важливість цієї структури для людини, яка мешкає з ними в одному будинку. Тому нам потрібно гуртуватися, а якщо хтось чогось не розуміє, то намагатися їм пояснити, переконати. Тільки спільними зусиллями можна досягти рівності”.
Директорка КП «Центр розвитку міста та рекреації» Руслана Василюк впевнена, що всі рішення щодо доступності вулиць необхідно узгоджувати саме тими з людьми, які цієї доступності потребують:
“Ми завжди хочемо почути “фідбек”. Завжди питаємо людей “вам це подобається”? Ми дослухаємося, ми хочемо почути побажання, це дуже важливо. Треба залучати людей до спільної роботи. А ще дуже тішуся, що наші рекреаційні зони стали справі громадськими, бо долучається соціально відповідальний бізнес, долучаються меценати, активісти, спілки“.
Читайте також: У Луцьку відкривають кафе у форматі франківського Urban Space 100, прибуток — на громадські ініціативи
ФОТО ТИЖНЯ
