Роман Фіщук — лікар-отоларинголог, асистент кафедри отоларингологїі Івано-Франківського національного медуніверситету, випускник безлічі міжнародних навчальних програм та член міжнародних медорганізацій – нещодавно повернувся з чергового стажування у США.
Читайте також: Франківець став переможцем престижного міжнародного конкурсу у Великобританії
В інтернаціональній групі він був єдиним лікарем, який представляв Україну.
Це був практичний семінар з хірургії вуха і основи черепа. За словами Романа, на програму він потрапив не з першого разу, оскільки пройти суворий відбір було не так просто.
Медик розповідає, що учасники були здебільшого зі Сполучених Штатів, також із Бразилії, Мексики, Китаю та інших країн. Всі вони — молоді лікарі з досвідом проведення оперативних втручань. Втім, приїхали поглибити свої знання, адже іноді в операційній доводиться реагувати на нестандартні ситуації й тоді приходить розуміння, що бракує вмінь і сміливості застосувати ту чи іншу техніку, знайти і втілити доречне рішення.
«Викладачі, ментори показують, як можна зробити саме в таких ситуаціях, враховуючи важливий нюанс, що все — задля безпеки пацієнта», — розповідає Роман.
Цікаво, що співвідношення учасників і вчителів було один до одного. Це була і робота в лабораторії, і, безпосередньо, з матеріалом, щоби покращити навики, а вже наступного дня піти в операційну виконувати свою роботу ще якісніше.
Роман Фіщук порівнює рівень підготовки спеціалістів у США та українських фахівців і зауважує деякі відмінності.
«У них багато чому можна навчитися. Є деяка різниця між рівнем підготовки спеціалістів зі США та нашими. Якщо людина у лабораторії вчиться на справжньому матеріалі, то це суттєво, навіть якщо друкують на 3D принтерах чи роблять з пластику у навчальних цілях. Щоби максимально бути готовим до того, що може трапитись в операційній – умови в яких ти вчишся мають бути максимально наближені до реальних. А це можливо лише в тому випадку, якщо є доступ до матеріалу, який є найбільш схожий до справжнього. У нас з цим важко, бо це не врегульовано юридично».
За кордоном люди вносять у заповіт пункт про те, що після їх смерті вони дозволяють використовувати їх тіло для навчання в лікарні, в університеті чи ще десь. Наше законодавство поки не практикує трансплантації частин тіла померлих людей. За кордоном воно врегульовано, але дорого. Саме тому навчання коштує тисячі євро. А в нас не вистачає саме практичного навчання, йдеться на сайті вишу.
«Я задоволений, що мав змогу взяти участь в цьому практичному семінарі. Отримані знання можу застосовувати на практиці і ділитися ними зі своїми колегами».
ФОТО ТИЖНЯ
