Юрій Гапончук, ветеран російсько-української війни, майор Національної гвардії України та засновник ГО “Полюби долю”, в інтерв’ю Галці розповів про революційні плани на посаді заступника міського голови з питань ветеранської політики, особисті спортивні досягнення на міжнародній арені та про те, як спорт рятує життя українських воїнів після повернення з фронту.
Новий керівник ветеранської політики: від нуля до системи
Юрій Гапончук – це не просто чиновник, який отримав посаду. Це людина, яка пройшла весь шлях від передової до міської ради. Екс-боєць 50-го полку Національної гвардії України з Івано-Франківська, який після поранення не зламався, а знайшов нову місію – допомагати таким, як він сам.
Нещодавно він став заступником міського голови з питань ветеранської політики в Івано-Франківську. Це новостворене управління, яке починає роботу з чистого аркуша.
“Значить, є певні напрямки, які би я хотів розвивати, які я бачу, що їх потрібно розвивати і впроваджувати в наші територіальні громади”, – розповідає Гапончук про свої плани.
Чотири стовпи нової ветеранської політики
Перший напрямок – інформування. Це основа всього.
“Багато хто не знає, що це таке, куди потрібно звертатися за допомогою або куди потрібно і до кого підійти, щоби надали консультацію стосовно тієї допомоги”, – пояснює проблему новий керівник.
За його словами, навіть ті ветерани, які активно стежать за міським керівництвом і соціальними службами, часто не знають про всі можливості.
“Дуже класно, що є ініціативи стосовно грошових допомог на амуніцію, на лікування, на реабілітацію. І певний ряд таких допомог, які десь мотивують слідкувати за мером міста або напрямком соціальної служби”, – каже він.
Другий напрямок – супровід і реабілітація ветеранів.
“Щоб вони розуміли, що за них не забули, що їм допоможуть і всіх поставимо на ноги, допоможемо далі жити після окопу, після лінії зіткнення”, – наголошує Гапончук.
Третій напрямок – соціалізація через спорт.
“Будемо проводити таку соціалізацію в суспільстві, яка буде проходити не тільки з психологами, але і через спортивну активність, рухову діяльність”, – розповідає він про інноваційний підхід.
Чому саме спорт?
“Спорт покращує не тільки фізичне, але і ментальне здоров’я, і повністю відновлює психіку, перезавантажує людину, соціалізує не тільки ветерана, але й саме суспільство”, – пояснює Гапончук.
За його словами, коли ветерани постійно залучені до активностей, суспільство бачить їх і формує “нормальне, адекватне враження про ветерана”.
Четвертий напрямок – працевлаштування. Це найкритичніший елемент системи.
“Самий ключовий напрямок – це саме працевлаштування. Працевлаштування ветеранів, допомога ветеранському бізнесу, супровід ветеранського бізнесу в нашій громаді”, – підкреслює він.
Гапончук не романтизує ситуацію:
“Рано чи пізно зарплати, премії, що вони відкладали собі під час виконання бойових завдань, закінчуються. І їм потрібно буде працевлаштовуватися, іти на роботу, щоб далі мати за що жити”.
Він цитує армійську мудрість:
“Як в армії говорять: ‘Якщо солдат нічим не зайнятий, значить він злочинець’. Можливо, не вдале порівняння, але якщо ветеран нічим не займається, йому починають дурні думки в голову лізти. Він не знає куди себе подіти і зачасту сідають на стакан, починають вживати алкогольні, наркотичні речовини”.
Від теорії до практики: перші кроки
Робота починається з фундаментального аналізу.
“Потрібно здійснити аналіз, провести аналіз і зібрати дані, скільки в нас в громаді ветеранів демобілізованих, скільки мають ампутації, скільки мають психологічні травми або ще щось, щоби точково розуміти, скільки їх є в громаді в місті Івано-Франківську, в селах”, – розповідає Гапончук про перший етап роботи.
Далі – індивідуальний підхід:
“Починати розуміти, в яких вони умовах проживають, які в них є цілі або думки, напрямок, щоби трошечки підхватити, допомогти і тим самим зацікавити розвиватися в тому напрямку”.
Зараз Гапончук активно шукає команду однодумців.
“Я на такому етапі, де шукаю людей, які хочуть допомогти в першу чергу ветеранам, які ініціативні, в яких є навіть свої думки щодо допомоги та розвитку саме ветеранської політики”, – каже він.
Діагноз сучасного стану: інформаційний голод
Оцінюючи поточний стан підтримки ветеранів в Івано-Франківській громаді, Гапончук виділяє головну проблему:
“Одна найбільша проблема – це те, що немає багато інформування для ветеранів. Ні, не тільки для ветеранів, але і загалом для громади”.
Особливо це стосується спорту для ветеранів:
“Майже ніхто не знає, що таке спорт ветеранів війни. І як він допомагає взагалі? Всі думають, що спорт – це значить медалі. А насправді, це не про медалі, це просто про привід ще раз зустрітися з побратимами”.
Доступність як частина ветеранської політики
В сферу відповідальності Гапончика входить і питання доступності міського простору.
“Є передбачена одна посада фахівця саме з доступності місцевого простору. Людина, яка буде продовжувати мою роботу, яку я починав як радник міського голови з питань доступності”, – розповідає він.
Цей фахівець буде “проводити аналіз, давати пропозиції щодо удосконалення території і проводити міні-інспекції закладів, бізнесів, щоби вийти з ними на контакт і пояснити, чому потрібно робити доступне”.
Стан доступності Івано-Франківська: проблеми і рішення
Найбільша проблема міста – це тротуари.
“На початку це були пониження, це була пішохідна зона, де дуже багато було і зараз ще є таких ділянок, де іти тяжко. Я вже не кажу, щоб проїхати на кріслі-колісному чи на велосипеді”, – діагностує проблему Гапончук.
Він наголошує, що маломобільні групи населення – це не лише люди з інвалідністю:
“Спочатку основні напрямки виділилися там, де найбільше сконцентровано таких груп населення. Але як тільки напрямки завершуються одні, появляються інші. Нова робота, нові локації, які потрібно перелаштовувати”.
Перспективи оптимістичні:
“У нас місто невеличке. Я думаю, що в найближчому майбутньому все ж таки будуть повністю доступні тротуари, переїзди, пішохідні переходи. І будемо працювати з бізнесом”.
Гапончук бачить системне рішення:
“Потрібно зробити так, щоби люди могли пересуватися по вулицях, по тротуарах безперешкодно. За рахунок того, що вони пересуваються по вулиці, можуть дістатися до локації, тоді вже і бізнес бачить, що йому потрібно також включитися і щось запропонувати, щоби така категорія людей завітала до нього”.
Громадська організація “Полюби долю”: від особистого досвіду до системної роботи
Паралельно з роботою в міській раді Гапончук розвиває власну громадську організацію “Полюби долю”, засновником якої він є, хоча і не очолює її.
Народження ідеї
“Ідея зародилася тоді, коли я почав займатися адаптивними видами спорту, пройшов відбір до національної збірної на змагання Air Force Trail 2024”, – розповідає Гапончук про витоки організації.
Участь у міжнародних змаганнях відкрила йому очі:
“Я зрозумів, що потрібно цей напрямок розвивати в місті Івано-Франківську і в області вцілому, тому що спорт покращує ментальне здоров’я ветерана. Він витягує його з психологічної ями”.
Філософія організації
Підхід “Полюби долю” кардинально відрізняється від традиційного розуміння спорту.
“Багато хто чує слово спорт, згадує зразу про медалі, каже: ‘Я не готовий, мені потрібно потренуватися’ і тому подібне. Ні, це спорт – просто привід лишній раз зустрітися, поговорити з побратимами, поспілкуватися в колі однодумців. Просто класно і круто провести час”, – пояснює засновник.
Спорт тут виконує терапевтичну функцію:
“Він дисциплінує, показує, що потрібно ставити перед собою цілі, які можна досягти і які під силу досягти кожному”.
Практичні результати
Гапончук щойно повернувся з всеукраїнських змагань “Ігри ветеранів” у Рівному, де був співорганізатором.
“Був перший відбірковий етап з настільного тенісу, волейболу сидячи”, – розповідає він.
Реакція учасників вражає:
“До мене підходять всі і кажуть: ‘А ти не приймаєш участь у чомусь?’ Кажу: ‘Ні, хлопці’. Я суто це роблю для того, щоби ви були задоволені проведенням”.
Результат перевершує очікування:
“Коли вони позмагалися, поспілкувалися між собою, побачили, на якому рівні це все організовано, вони дуже задоволені і я бачу, що вони аж світяться. Вони хочуть ще приїхати на такі заходи, хочуть ще побути в такій атмосфері”.
Глобальне бачення
Амбіції організації виходять за межі України:
“Ідея створення таких змагань полягає в тому, щоби в Україні, де є дуже велика кількість ветеранів, зробити свої змагання. Де після закінчення війни ми зможемо запрошувати міжнародних учасників, інші країни, де також є ветерани, долучати їх до змагань, проводити ці змагання в нас в Україні”.
Розвиток відбувається поступово:
“Минулого року стартували тільки з двох видів напрямків – це кіберспорт і кросфіт. Цього року ще додаємо інші види”.
Як долучитися
Для тих, хто хоче приєднатися до організації, є кілька способів зв’язку:
“У нас є сторінка в Фейсбуці, в нас є сторінка в Інстаграмі. Також в Інстаграмі є мій контакт або контакти інших хлопців, які можуть пояснити і розказати, чим займається організація”.
Важливо, що організація працює не лише з пораненими ветеранами:
“Ми працюємо не тільки з ветеранами, які мають ампутацію, ушкодження, але і з ветеранами, які мають УБД (участь в бойових діях) і вони, дякувати Богу, не отримали поранення”.
Цільова аудиторія ширша:
“Задумка така, що всі ті, хто служить, мають розуміти, що після того, як вони закінчать свою службу, або їх демобілізують з тих чи інших причин, вони можуть звернутися за підказкою, допомогою і розвиватися в руховій активності в напрямку спорту ветеранів”.
Відкритість для суспільства
Організація не є закритою для цивільних:
“Стосовно ветеранів та військовослужбовців – це суто тренування і залучення їх до змагань. Але долучатися можна, приходити на заходи можна, спілкуватися можна, якщо хочете допомагати чимось, просто прийти і кави попити, поспілкуватися”.
Приклад відкритості – історія з волонтеркою:
“Є дівчинка, яка побратима донька, і вона сама написала: ‘Я би хотіла вам чомусь допомогти’. Я кажу: ‘Давай будеш їздити з нами на змагання, будеш робити фото-відео фіксацію’. І насправді вона забирає такий пласт роботи, за що я дуже дякую”.
Спорт як терапія: реальні історії змін
Особиста трансформація
Сам Гапончук є прикладом того, як спорт може змінити життя після поранення:
“На мене спорт вплинув так, що я працював в такому шаленому ритмі, де купа людей, яких треба організувати і націлити на певну роботу. Так і лишилося, я так і працюю. Лише те, що займаюся спортом, покращуюся в фізичному плані, себе краще почуваю, мені не болить спина”.
Історія внутрішньо переміщеної особи
Одна з найяскравіших історій успіху:
“Є ветеран, який є внутрішньо переміщеною особою, який долучився до напрямку спорту, почав їздити на змагання, поїхав на міжнародні змагання. За рахунок всіх цих змагань, заходів він більше звик до суспільства, до Франківська, до Франківщини. За рахунок змагань йому запропонували роботу, він вже тут працевлаштований, ходить на роботу і працює в напрямку ветеранської політики по розвитку спорту”.
Подолання страхів
Особливо вражаюча історія людей з ампутаціями:
“Є хлопці, які на кріслах колісних. Спочатку: ‘Та може не буду, та може в мене не получиться, може в мене висока ампутація двох ніг, я не зможу щось робити’. Знайшли зал, завезли, показали, допомогли раз, другий, третій. Людина їздить на змагання, їздить на заходи, йому вже все рівно, що скажуть люди. Він знає, що все робить правильно, рухається в правильному напрямку”.
Гапончик підкреслює універсальність цього досвіду:
“Про кожного можна говорити” – таких історій багато.
Спорт допомагає вирішити головну проблему ветеранів:
“Це відволікає дуже сильно. Виходиш якось з депресивної ями, тривожність якусь зменшуєш”.
Спортивна кар’єра Юрія Гапончука: від новачка до міжнародного рівня
Початок шляху
“Насправді, спорт постійно був в моєму житті. Я постійно десь займався чимось, але після отримання поранення пішла пропозиція про те, що можна себе спробувати в адаптивних видах спорту”, – розповідає Гапончук про початок своєї спортивної кар’єри після поранення.
Перший виклик був серйозним:
“Пройти відбір до національної збірної, полетіти в Америку, в Лас-Вегас і там позмагатися між ветеранами. Для мене це було щось нове”.
Філософія участі
Підхід Гапончука до спорту відрізняється від традиційного:
“В мене не було такої цілі, що я маю бути тільки перший, маю бути тільки найкращий і до того потрібно готуватися. Мені було цікаво, я вирішив спробувати і взагалі не пошкодував”.
Перші міжнародні змагання
Участь у навчально-тренувальних зборах стала відкриттям:
“Коли я попав на навчально-тренувальні збори, я побачив купу різних ветеранів, які так само не знали, не вміли, але які хотіли спробувати. Ми підготувалися, потім позмагалися. Я дізнався дуже багато нових видів спорту”.
Серед нових видів спорту був футбол на милицях:
“Під час того кемпу я спробував футбол на милицях”.
Успіхи в Лас-Вегасі
Результати в Америці стали приємним сюрпризом:
“Ми полетіли в Лас-Вегас, де наша збірна показала дуже хороші результати, хоча ми не їхали за результатами. Я особисто також здивований був своїми результатами”.
Конкретні досягнення:
“Такий вид спорту, як веслування на тренажері, чотири хвилини на результат. І я зайняв третє місце, для мене це було дуже велике здивування. Волейбол сидячи також вперше – ми виграли перше місце, наша збірна”.
Особливо вражає історія зі стрільбою з лука:
“Стрільба з лука – це для мене взагалі новий вид спорту, в якому я готувався суто на навчально-тренувальному зборі і за два з половиною – три тижні навчився стріляти на результат. Я був дуже приємно вражений”.
Invictus Games: від учасника до організатора
Наступним етапом стала участь в Invictus Games:
“Згодом був відбір до національної збірної Invictus Games, де мене запросили як асистента тренера з настільного тенісу. Потім мене долучили вже як асистента спортивного менеджера для більшої організації”.
Поїздка до Канади принесла нові випробування:
“Ми поїхали в Канаду з хлопцями. Були змагання гібридні, тому що там були зимові види спорту: лижі, сноуборд, бігові лижі, гірські і бігові лижі”.
Особливо запам’яталося катання на гірських лижах:
“На гірських лижах я вперше став на протезі з’їжджати з гори. В мене це вийшло. Там хлопці на одній нозі з’їжджали, хтось сидячи. І це щось нове було і дуже-дуже круте”.
Всеукраїнські змагання “Ігри ветеранів”
Міністерство у справах ветеранів запропонувало Гапончуку стати співорганізатором нових всеукраїнських змагань:
“Запропонували долучитися до створення і співорганізаторства Всеукраїнських змагань ‘Ігри ветеранів’, на що я погодився”.
Результати минулого року:
“Минулого року ми проводили ці всі етапи і фінальна частина була, де з Франківщини були призери. З кросфіту і з кіберспорту були призери, які займали перші і другі місця”.
Амфутбол: новий виклик
Одним з найскладніших видів спорту для Гапончука став амфутбол:
“Також одним із видів спорту був амфутбол, який був для мене щось нове. Футбол – дві ноги, ти маєш бігати, а тут на милицях потрібно грати, потрібно бігати в полі на милицях, на руках. Руки страшенно боліли, одна нога дуже сильно забивалася, боліла”.
Попри труднощі, Гапончук продовжував:
“Їздив в Покрову, в Львів, згодом ми почали їздити представляти Україну на змаганнях в Польщі в польській лізі”.
Через високу активність він тимчасово призупинив участь у футболі:
“Дуже велика активність в мене була, і я трошечки з футбольною кар’єрою поставив її на паузу”.
Плани на майбутнє
Гапончук не збирається зупинятися:
“Є плани спробувати себе у вейкбордингу. В нас є озеро, на якому вже є такі крісла. Минулого року Михайло Бойчук домовився, посприяв і навіть пробували катання. Цього року я вже хочу з хлопцями запустити цей процес і був такий вид в нас у Франківську, як вейкбординг”.
Також в планах сноуборд:
“Хочу спробувати на сноуборді покатати”.
Амбіції не обмежуються:
“Насправді, дуже багато є ще видів спорту, які хочеться спробувати, і в яких цікаво прийняти участь, тому що це розвиток”.
Футбольна команда “Бартка”: від ідеї до реалізації
Народження назви
Найновіший проект Гапончука – створення футбольної команди в Івано-Франківську. Назву обирали демократично:
“Галка нещодавно проводила опитування, голосування. Якщо не помиляюся, було кілька видів назв. І більшість обрало ‘Бартка’. Власне, і є ця назва”.
“Команда буде формуватися із ветеранів та людей з інвалідністю, які відповідають певним критеріям”, – пояснює засновник команди.
Критерії чіткі:
“Людина на воротах, воротар, має або ураження руки, або ампутацію однієї руки. Або він може стояти на воротах з однією рукою, але людина має мати інвалідність. Хлопці, які грають в полі – це люди, які грають на милицях і умова – це на одній нозі грати”.
Перспективи розвитку
Амбіції команди виходять за межі міста:
“Після тренувань в нас в Україні вже проводяться не чемпіонат, а кубки, де є вісім команд з України вже сформованих, які будуть брати участь в даному кубку”.
Хоча на весняний кубок “Бартка” не встигає, плани амбітні:
“В планах запустити цілий чемпіонат України, де хлопці будуть змагатися в чемпіонаті”.
Найвища мета – міжнародний рівень:
“Залучення цієї футбольної команди до представництва з Івано-Франківська до всеукраїнських змагань з можливістю певним учасникам попасти до національної збірної, де так само є і Ліга чемпіонів, і чемпіонат світу з амфутболу”.
Команда знаходиться на етапі формування:
“Скоро будемо проводити вже тренування. Цього року я домовився, щоб провели тренування відкрите, запросив команду в Івано-Франківськ, щоб зацікавити місцевих жителів, щоб зацікавити ветеранів, які тут є в Франківську, в області, щоб вони могли долучитися до цієї футбольної команди і створити свою команду в Івано-Франківську”.
Бізнес і ветерани: реалії воєнного часу
Розуміння обмежень
Гапончук реалістично оцінює ситуацію з підтримкою ветеранів бізнесом:
“Зараз на даному етапі в нас ще проходить в країні війна. В нас ще безпосередньо частини військовослужбовців потребують найбільшої допомоги на фронті. Тому можливо бізнес не такий активний стосовно допомоги ветеранам уже на місцях”.
Логіка зрозуміла:
“Це зрозуміло, першочерговою ціллю має бути забезпечення безпеки на даній території. А буде безпека, вже можна буде потім здійснювати ту чи іншу допомогу”.
Гапончик підтримує такий підхід:
“Тут потрібно зрозуміти, що на даному етапі потрібно допомагати, потрібно постійно спрямовувати, акумулювати всі сили, засоби, ресурси, кошти на допомогу армії. Тоді буде менше ветеранів і тоді буде і перемога”.
Головну проблему він бачить не в грошах, а в розумінні:
“Я думаю, що перш за все це трошки більше свідомості потрібно мати, що це дійсно потрібно. Це робиться не тільки для ветеранів, це робиться загалом для маломобільних груп населення”.
Читайте також:
ФОТО ТИЖНЯ
