У межах проєкту «Люди-Дії»«Галка» поспілкувалася з ветераном та гравцем івано-франківської команди з ампфутболу «Бартка» Володимиром Романишиним. У розмові він розповів про поранення та ампутацію, складну адаптацію до протеза, знайомство з «Барткою», дебют у збірній України та те, як після пережитого змінилися його погляди на життя і родину.
До повномасштабної війни — будівельний бізнес і родина
До повномасштабного вторгнення Володимир Романишин займався будівельною справою. Разом із сім’єю розвивав невеликий бізнес — мав власний будівельний магазин у селі.
Після початку повномасштабної війни чоловік із перших днів вступив до лав ЗСУ. Потрапив до франківського стрілецького батальйону.
«З 1 березня 2022 року я вже був в лавах ЗСУ», — розповідає Володимир.
Спочатку військові служили у Франківську, готувалися, а згодом вирушили на Харківщину. Близько року Володимир перебував там у бойових діях. Після цього підрозділ відправили на Донеччину, поблизу Лимана.
Поранення та шлях до протезування
10 березня 2023 року Володимир отримав поранення. Після виконання завдання він повертався разом із побратимами до точки евакуації, але не дійшов.
Військовий наступив на «пелюстку» і отримав поранення. Побратими змогли його винести.
«Вони ще кілометрів два-три мене вночі серед вибухів несли до місця евакуації», — згадує Володимир.
Після цього його евакуювали до Лимана. Уже за кілька годин він був у лікарні, де йому зробили ампутацію. Далі були Дніпро, Хмельницький та лікування і реабілітація у Вінниці.
Там Володимир провів близько шести місяців, проходив лікування та протезування.
«Думаю, що за рік часу я мусив привикнути»
Адаптація до нового життя після поранення була непростою. Вже у лікарні Володимир вчився ходити на милицях.
За його словами, раніше він навіть не знав, що означає пересуватися на милицях, тому спочатку це було важко.
Навіть після протезування ходити одразу не виходило. Боліло, потрібно було звикати та вчитися заново.
«Думаю, що за рік часу я мусив привикнути до того, щоб я вже адаптувався, коли вже почав ходити», — говорить ветеран.
Приблизно через півтора року Володимир переробив протез. Після цього зміг нормально пересуватися та комфортніше почуватися у повсякденному житті й на роботі.
Як TikTok привів Володимира до «Бартки»
Знайомство з ампфутбольною командою «Бартка» відбулося випадково — через TikTok.
Володимир побачив відео із запрошенням на тренування на стадіоні «Рух». На заставці був його побратим Іван Назар, з яким вони разом служили в батальйоні.
Володимир вирішив прийти та спробувати.
Там він зустрів і головного тренера Івана Скиська, з яким раніше грав у футбол.
До поранення Володимир займався футболом ще з 2003–2004 років. Грав за сільську команду.
«Я думав, чесно, що не буду грати. Просто прийду, хоча б подивлюся на цей вид спорту, як військові пересуваються, як нам можна грати в футбол на милицях», — розповідає він.
Перші кроки у новому виді спорту йому допомогли зробити тренер Іван Скисько та Роман Москалик.
Від п’яти людей — до команди
Коли Володимир прийшов на одне з перших тренувань, у «Бартці» було лише п’ятеро людей.
Команда тільки формувалася, а тренування були новим викликом для кожного.
Згодом кількість гравців збільшувалася. До команди приходили не лише люди з футбольним досвідом, а й ті, хто раніше не займався спортом, але хотів спробувати щось нове.
У результаті команда зросла приблизно до 20 людей.
Для самого Володимира перші тренування теж були непростими.
«Спочатку тяжко було. Нас було мало. Тренера давали нам мінімальні вправи. Привикали ми до цього виду спорту», — пригадує він.
Водночас його підтримувала родина, яка підштовхувала не зупинятися та продовжувати тренуватися.
«У нас, можна сказати, ще одна сім’я»
Окреме місце в житті Володимира займає команда.
Він називає «Бартку» ще однією сім’єю. Після перерви в тренуваннях хлопці скучали один за одним і чекали можливості знову зустрітися.
«У нас, можна сказати, ще одна сім’я», — говорить Володимир.
Гравці спілкуються, телефонують один одному та підтримують навіть поза тренуваннями.
За словами Володимира, якщо когось немає поруч більше тижня, це вже відчувається.
Підтримка одноклубників
Володимир не лише грає у команді, а й намагається підтримувати інших гравців.
Він розповідає, що деяким хлопцям буває важко, тому завдання лідерів команди — допомогти, підказати та показати, як виконати певну вправу.
«Стараємося підтримувати кожного гравця. Кому щось не виходить, помогти, підказати, показати», — каже він.
За словами Володимира, така підтримка допомагає гравцям не розчаровуватися у спорті та продовжувати працювати над собою.
Дебют у збірній України
Нещодавно Володимир дебютував у складі збірної України з ампфутболу на турнірі в Польщі.
Каже, що раніше навіть не міг уявити себе гравцем національної збірної.
«Емоції зашкалюють, напевно, дотепер, що аж мурашки по шкірі», — згадує він.
Особливо сильним моментом стало одягнути форму збірної України.
За словами Володимира, рівень турніру був дуже високим. Було важко і фізично, і морально. Команда грала на штучному полі, а під час матчів була сильна спека.
Попри це, тренер відзначив гру команди та сказав, що хлопці показали все, на що були здатні.
Після поранення змінилися цінності
Володимир говорить, що після поранення його життя умовно поділилося на «до» і «після».
Найбільше змінилося ставлення до родини.
«Першочергово то сім’я. Помінялися цінності в сім’ї, помінялося власне сприйняття всього», — розповідає він.
До війни робота займала значну частину його життя. Він міг працювати цілодобово та спати лише кілька годин. Тепер Володимир намагається інакше розподіляти свій час: робота, дім, діти, дружина.
«Зараз година робоча закінчилася і я спокійно поїхав додому до сім’ї», — говорить він.
Володимир має двох дітей і хоче проводити з ними якомога більше часу.
Мрія — медалі та перемоги
Попереду у «Бартки» нові матчі чемпіонату України.
Володимир розповідає, що команда хоче здобути три перемоги у франківському турі, щоб закріпитися на третьому місці та поборотися за бронзові нагороди.
Втім, амбіції у спортсменів більші.
«Хочеться і золото, як все. Кожен спортсмен хоче виграти все, що можна», — говорить Володимир.
Також він хоче разом зі збірною України здобувати якомога більше кубків і медалей.
«Приходьте до нас на тренування»
Наприкінці розмови Володимир звернувся до інших ветеранів та людей з ампутаціями й травмами.
Він закликав їх не боятися спробувати ампфутбол і приходити на тренування.
За його словами, тренування відбуваються у вівторок і четвер о 17:00 на стадіоні «Металіст».
«Приходьте, попробуйте, можливо, вам футбол зайде і вам також сподобається цей вид спорту», — запрошує Володимир.
В рамках проєкту “Франківськ у фотографіях 2024” команда “Галки” зібрала найяскравіші моменти року: відкриття нових міських просторів, культурні фестивалі, спортивні досягнення та ініціативи, що змінюють місто. Ці світлини передають дух сучасного Франківська та його розвиток.
Анекдот тижня
Приходить пуйло до ворожки та й питає:
– Коли я помру?
– Ти помреш в день українського національного свята! – відповідає ворожка.
– А коли ж цей день буде? – цікавиться він.
– От коли здохнеш, тоді й настане цей день! – відповіла вона.
Переговори вже відбуваються без нас і у дечому наша позиція вже не враховується, - Вадим Черниш, учасник переговорів із росіянами в рамках Тристоронньої контактної групи в Мінську про перемовини США та росії
