За останні п’ять років питання сексменшин в Івано-Франківську, якщо й піднімалося, то висловлювалися з цього приводу всі, кому не лінь, лише не представники цих спільнот, що створювало картинку відсутності таких людей. Однак ігнорування гомосексуалів в суспільних дискусіях не свідчить про те, що їх не існує.
Як воно, бути геєм у Франківську, чи потрібні марші і паради, про міфи і реальність гомосексуала в Україні – читайте у розмові з представником франківської ЛГБТ.
Розкажіть щось про себе – хто Ви, звідки, чим цікавитесь?
– Мене звати Міша. Я не франківець. Приїхав сюди із сусідньої області. Мені 20 років навчаюсь і одному з ВУЗів міста. Та, я думаю, що не варто зупинятись на такій інформації, біографічній. Не думаю, що вона має значення в контексті теми нашої розмови.
Гаразд, тоді перейдемо до основної теми нашої розмови. Як вперше зрозуміли, що Ви гей?
– Є один кінорежисер, котрого колись запитали – коли ви зрозуміли, що з вами щось не так? І він відповів: «I’ve always been gay». Напевно це відбувається тоді, коли й гетеросексуал розуміє, що він гетеросексуал, тоді, коли й всі розуміють, що вони виділяють окрему стать, як таку, що естетично їм більше імпонує. Все відбувається абсолютно природно, хоча в даному випадку, з якимось елементом нерозуміння, з думками, що щось не так. Але все поступово стає на свої місця.
Це відбувається тоді, коли й гетеросексуал розуміє, що він гетеросексуал, тоді, коли й всі розуміють, що вони виділяють окрему стать, як таку, що естетично їм більше імпонує.
Якщо говорити про часові рамки, то в моєму випадку це період початкової школи, клас третій-четвертий. Через те, що ніхто про це не говорить, з’явилось самозвинувачення, пошуки того, хто в цьому винен і чому це відбувається зі мною. З часом я примирився з цим – окей, подумав я, це не можна змінити, а отже нічого, крім як прийняти себе таким, мені не залишалося.
Ще пам’ятаю момент з того раннього періоду, коли порівнював естетично чоловіка і жінку. І мені здалося, що чоловік естетично виглядає привабливішим. По телевізору показували сюжет про покарання правоохоронцями злочинця, я поглянув на нього і подумав, як такого симпатичного чоловіка можна посадити за грати? Це не несло особливого смислового навантаження, але це мені дуже запам’яталося. Також в мене ніколи не було потягу до протилежної статі, тому думок про те, коли воно почалося, теж не було. Швидше за все, це було завжди і все.
Сьогодні є багато теорій, багато думок, які беруться пояснювати сексуальну орієнтацію, зокрема і природу гомосексуальності. Чи думали Ви про це, чи маєте власні міркування з цього приводу?
– Вважаю, що це бульйон з факторів. В першу чергу – це генетика, яка є домінантою у формуванні сексуальності, та не вона одна. Виховання – невід’ємна частина формування особистості, в тому числі становлення такого складного явища. Тому я схильний вважати, що це генетика, як генератор і виховання, як сприятливе середовище. Хоча, не думаю що варто виділяти конкретно етіологію, це заскладно.
Ви досить відкрито і відверто розповідаєте про свою сексуальну орієнтацію і досить швидко погодилися на розмову. Чи відкривалися ви батькам з цього приводу?
– Батькам не відкривався. І відразу поясню чому. Питання не однозначне, не через моє небажання усвідомити, на що вони цілком заслуговують. Вони на даний момент є спонсорами в моєму житті. І мені думається, спостерігаючи за їхньою поведінкою, питаннями, які колись я піднімав з цієї теми у розмовах з ними, що у них поки немає достатнього рівня ствердженості в цьому питанні. Власне тому я зараз не готовий про це говорити зі своїми батьками.
Можливо, я не відкриваюся їм тому що переконаний – зараз їм цього не треба знати. З одного боку виглядає, що я їх обманюю, але, мені здається, що поки так краще. Я знаю, що прийде момент, коли доведеться говорити щиро і відкрито про це з ними.
Думаю, що говорити варто з батьками в двох випадках – якщо ти абсолютно впевнений, що все буде нормально, що батьки це спокійно приймуть і тебе підтримують. Звісно, приймуть і зрозуміють, інколи не зразу, але з часом. І це може проходити різні стадії конфліктності, які зараз мені не хочеться проходити. Другий аспект –фінансова незалежність від батьків, щоб вони не могли на тебе натиснути цим. Як на мене, людина, в якої є інстинкт самозбереження не піде на такий крок лише задля того, щоб щось комусь довести. Та, якби не було, колись все-таки прийде час поговорити.
Батькам ви не відкривались. Чи знає хтось про вашу сексуальну орієнтацію, чи відкривались ви перед кимось? І взагалі чи вважаєте за потрібне, щоб про це знали?
– Я розповім, як зробив я і, як, я вважаю, робити слід. Що зробив я – всі мої друзі знають. І ні для кого це не є проблемою. Можливо були якісь незрозумілості, але вони минули.
Що я вважаю за потрібне – якщо індивідум є сильною особистістю, якщо в нього все в порядку з психічним здоров’ям, якщо є впевненість в тому, що відмова від тебе як друга чи товариша не призведе до психологічних травм або закритості, то в такому випадку варто говорити. Наприклад, мені дуже важливо підбирати собі оточення, перш за все інтелектуальне, бо саме воно формує толерантне відношення до сексуальних меншин.
Тенденція до ненависті або несприйняття це прерогатива людей не дуже інтелектуальних, перш за все це послідовники радянського режиму, релігійні люди, чиї моральні принципи обмежуються тенденціями тисячорічної давності. Гомофобія не притаманна людям як явище, це включення в течій, яких зазвичай люди дотримуються.
Коли все нормально, коли фактори середовища і фактори індивідума відповідають, тоді, я думаю, немає проблем. Вважаю, що Україна не дуже гомофобна країна і це все дуже роздуте, що хтось там когось дуже ненавидить. Насправді ж величезна кількість терпимої до гомосексуальності молоді, проблема в обмеженні до якісної інформації.
Вважаю, що Україна не дуже гомофобна країна і це все дуже роздуте, що хтось там когось дуже ненавидить.
Перша людина, якій я зізнався я абсолютно довіряв. Це було насправді не так давно, минулої зими, рік тому. Цьому передував сильний емоційний порив. Я усвідомив, що я людина, що заслуговує на щастя. І хто взагалі має право мене ображати за таким дуже суб’єктивним критерієм, з яким багато хто ніколи навіть не стикається у своєму житті.
Це була дівчина, яка була мені добрим другом, тож вона спокійно і адекватно сприйняла, навіть підтримала мене, за що я дуже зараз вдячний. І скажу, що після цього фурору, цього відчуття прийняття, з’явились думки, що й інші зможуть зрозуміти, процес пішов легше.
Чи важливо для Вас, щоб про Вашу нетрадиційну орієнтацію знало ширше соціальне оточення? Скажімо, одногрупники, викладачі, сусіди?
– Якщо питання орієнтації становить мені перешкоди, щоб самовиражатись, якщо я відчуваю, що я недостатньо відкритий, що є речі, які табу через це питання, то тоді варто про це говорити. Якщо це ніяк не зачіпає моє особисте життя, якщо це не зачіпає моє спілкування з соціумом, то не треба. Хоча, в такому випадку варто діяти так, як відчуваєш в конкретній ситуації. Треба – говориш, не треба – не говориш. Гетеросексуальні люди ж не займаються афішуванням своєї гетеросексуальності.
Гетеросексуальні люди ж не займаються афішуванням своєї гетеросексуальності.
Як воно, бути геєм в Івано-Франківську? Чи почуваєтеся в безпеці? Чи комфортно Вам в місті?
– Особисто мені комфортно в Франківську. Як на мене, можливі утиски, які проходить людина всередині себе, є набагато гірші, аніж утиски, які вона гіпотетично може відчути від інших людей. Знову ж таки, можу наголосити, якщо людина доросла, соціально доросла, то вона не відчуватиме дискомфорту від людей, думка яких для неї не має значення.
Можливі утиски, які проходить людина всередині себе є набагато гірші, аніж утиски, які вона гіпотетично може відчути від інших людей.
Щодо Франківська – чудове місто. Ніяких гомофобних виявів на мою адресу не було. Я, звісно, не ходжу по вулицях, не розмахую прапорцями, але навіть сторонні люди, які знають, не дозволяють собі нічого що могло б в негативному ключі натякнути на “неправильну” сексуальність, і це відбувається не тому, що вони не можуть, а тому, що вони люди.
Чи знаєте ви про існування в Франківську ЛГБТ-спільнот? Чи підтримують між собою зв’язок люди з нетрадиційною орієнтацією в Франківську?
– Сьогодні був на парах і друзі розповіли, що все ж таки якась та й ЛГБТ-спільнота існує у Франківську. До сьогодні всі мої контакти з ЛГБТ-спільнотою Франківська обмежились знайомством з сторінкою Вконтакті, та мінімальна активність в тематичних пабліках.
Потреба комунікувати є. Я знаю людей з нетрадиційною орієнтацією в Франківську. Спілкувався з ними. Але спілки людей, яка десь збирається в підвалі, як собі можна про це подумати, я не знаю. Як на мене, немає організації. Франківськ досить маленьке місто, щоб організовувати тут щось за прикладом великих міст клуби абощо. Та й це зайве, думаю.
Інше питання, що ці люди, які тут проживають, ніяк себе не позиціонують. Я розумію, чому вони нікому не розповідають, не відкриваються. Для мене це нове середовище, у мене немає тут рідні, яка б могла на мене впливати з цього приводу. Для них це знову ж таки питання уникнення конфліктів і фінансового тиску з боку батьків.
Це проблема сексменшин в Україні. Уся ця закритість сексменшин провокує у людей комплекс, і він не дає їм змоги відчувати себе відкритими. З собою треба працювати перш за все.
Це проблема сексменшин в Україні. Уся ця закритість сексменшин провокує у людей комплекс, і він не дає їм змоги відчувати себе відкритими. З собою треба працювати перш за все.
Де в такому разі знайомляться представники ЛГБТ у Франківську?
– Я знаю, що для знайомств використовують певні сайти, програми. Але я цього не практикую. Якщо ти відкрита людина, то тобі з цим набагато легше. Інформація поширюється від людини до людини досить швидко – хтось тому сказав, інший тому. А потім, соціальні мережі допомагають.
Чи спілкуєтесь з представниками ЛГБТ з інших міст чи з закордону?
– Знаю декількох людей зі Львова, з Києва, навіть з Сімферополя. Спілкуюся. Особливо цікаво з відкритими людьми. Процес становлення особистості в соціумі включає відкритість. Я йшов до цього і мені було цікаво поспілкуватися з людьми, які це вже зробили.
До речі, товариш з Сімферополя розповідає, що там зовсім інше ставлення, люди зовсім не ті, що тут. Часті образи-звична справа. Не хочеться про це згадувати, неприємна історія. З Росією в принципі, неприємна історія.
Чи важливим є для вас визнання державою? Чи має значення і чи є для вас актуальним питання недискримінації ЛГБТ?
– Я думаю, що це не тільки для мене важливо. Це має бути важливим для всіх людей. Спершу дискримінували жінок, потім геїв, темношкірих, євреїв, потім ще когось. Тобто це питання банальної людської захищеності, чи то сексменшин, чи то національності, кольору шкіри. Будь-яка група людей може стати об’єктом негативної критики з боку так званої більшості. Хоча кожну більшість складають ті самі групи меншості. Тому це питання не ЛГБТ-спільноти, Це питання всіх людей. Питання недопустимості дискримінації як такої. Дискримінація це ненормально.
Питання недопущення дискримінації це не питання ЛГБТ-спільноти, це питання всіх людей.
Як ставитися до маршів і парадів ЛГБТ-спільнот?
– В цілому ставлюсь більше позитивно. Але це ніяк не пов’язано з моєю приналежністю до цієї групи, а більше з тим, що я не бачу в цьому абсолютно ніяких негативних явищ, які це може спровокувати чи порушити. Якщо люди в центі міста під кольоровими стягами, з плакатами, що закликають до людяності, можуть негативно на когось вплинути, то варто задуматися чи потенційний сприймач інформації не олігофрен.
Говорити важливо, в першу чергу для того, щоб молоді люди відчували себе більш захищеними, розуміли, що вони не одні такі, що вони «неправильні». Зрештою, що вони не помилка природи, що є таке явище і з ним можна і треба жити. Життя одне і не варто псувати його собі через те, що щось там комусь не подобається.
А сам марш, як на мене, суб’єктивізм і немає ніякого особливого значення, це просто вияв хоробрості. Марш не несе пропогандистичної цінності, він не несе навіть інформаційної цінності. Він створює резонанс, щоб позбутися упереджень, та закликати до толерантності та рівноправ’я.
Робота в плані недискримінації, як на мене, більше політична. До прикладу, якщо взяти наш попередній політичний режим, то там це було заборонено. Відповідно і люди підтримували таку позицію. Франція – перша країна, яка прийняла демократію в Європі. І бачимо тенденцію в Західній Європі до сприйняття цього явища. Так само Америка, яка ніколи не була комуністичною, тоталітарною. Тобто це явище сприймається в залежності від політичного режиму. Тому зараз апелювати такими поняттями, що в нас такі погані люди не варто. Це все перехідне і змінне. Ми відходимо від цього, а згодом у всіх державах все вляжеться, почнуться розмови, дискусії в суспільстві і це стане нормою для нього. Ставлення людей до цього це політика, а гомосексуальність – реальне явище. З першим методів боротьби предостатньо, а з другим боротися немає сенсу.
Марш, як на мене, суб’єктивізм і немає ніякого особливого значення, це просто вияв хоробрості. Марш не несе пропогандистичної цінності, він не несе навіть інформаційної цінності. Він створює резонанс, щоб позбутися упереджень, та закликати до толерантності та рівноправ’я.
Чи не думали у про еміграцію до прикладу в Європу, де більш ліберальне суспільство ?
– Думав, звісно. Але, як на мене, це не дуже життєздатне рішення. В дитинстві думав, що от виросту і виїду звідси, туди де краще. Та це було не серйозно, дитяча наївність, коли вважаєш, що в тебе є якась непереборна проблема, яку треба від усіх приховувати і суперефективно вирішувати методами переїзду.
Чи перебуваєте Ви зараз у стосунках? Чи є у вас зараз партнер?
– Закритість перед суспільством не дає деяким людям змоги відчувати себе відкритими також і до стосунків, відчувати себе захищеним. Люди з нетрадиційною орієнтацією не завжди вільні своїм розумом, тому мені важко в цьому питанні дійти до однозначності. Знайти партнера це питання галочки. Вважаю, що стосунки це досить таки відповідально, і підхід має відповідати очікуванням. А от навчання, іспити багато інших факторів не дадуть повністю забезпечити серйозність у стосунках.
Є твердження, що представники ЛГБТ, щоб здаватися нормальним в традиційному розумінні суспільства, створюють гетеросексуальні пари, а то й сім’ї. Чи були у Вас стосунки з жінками?
– Хлопці геї, щоб в нікого не виникало підозр маскуються. Але це не їхня проблема, це проблема суспільства.
Щодо мене, то були такі випадки. Але це була ініціатива виключно жінок, дівчат. Я б не назвав це стосунками навіть, спільні прогулянки, бесіди. Це була ініціатива дівчат, а я не став пручатися. Абсолютно нічого серйозно. Зацікавлення було з боку дівчат, з мого боку такого не було, та й не могло бути.
Це такий соціальний недруг сексменшин питання – а ти на 100% чи на 98% впевнений, а може ти ще не зустрів ту саму, а може ти не пробував. Це все міф, щоб задовольнити потреби людей і заспокоїти їх. Я думаю, що такого, як «а може ти трошки ні» немає. Тому дивно чути такі питання в свою адресу. Я ж не питаю своїх гетеросексуальних друзів, чи їм не подобаються чоловіки, а коли вони відповідають, що ні, то не закидаю їм – а може ти ще того не зустрів чи не пробував? Це дане і не варто його обговорювати в контексті «а може?».
Я ж не питаю своїх гетеросексуальних друзів, чи їм не подобаються чоловіки, а коли вони відповідають, що ні, то не закидаю їм – а може ти ще того не зустрів чи не пробував? Це дане і не варто його обговорювати в контексті «а може?».
Чи хотіли б Ви в майбутньому створити сім’ю?
– Як на мене, щось категорично стверджувати досить дивно. Сьогодні ти любиш одне, завтра ти любиш щось інше. В моєму розумінні діти важлива складова сім’ї. А дітей я не хочу. Я більше егоїстична людина. Це ніяк не пов’язано з тим, що я гей. Є такий рух «Child free» і мені він імпонує. Я не вважаю за потрібне покращувати демографію країни, брати участь в суспільно-громадському житті країни. Це просто не для мене. До того ж я не за популяризацію гомосексуальності, хоча я за повне її прийняття суспільством. Популяризація веде до неприємних наслідків, роками триваючої внутрішньої боротьби. Насправді ніхто не хоче поширення цього, бо всі розуміють, що це важко і не завжди приємно. Гетеросексуальна сім’я – це прекрасно, так має бути.
Я не за популяризацію гомосексуальності, хоча я за повне її прийняття суспільством.
Як ставитеся до гомосексуальних пар, котрі мають дітей?
– Позитивно ставлюся. Я не бачу в цьому нічого поганого, якщо психічне здоров’я людей, які йдуть на цей крок, є відмінним. Якщо вони до цього готові, то вони можуть виховати абсолютно адекватних дітей, абсолютно нормальних. Це не питання сексуальної орієнтації, так як ніхто не може нікому цей стан нав’язати.
І на сам кінець, можливо, Ви хотіли щось від себе додати, розповісти про що я Вас не запитувала?
– Гомосексуальність це, як на мене, позитивне явище. Потрібно поширювати інформацію про нього, щоб сформувати позитивне враження в суспільстві. Так буде легше. Так буде легше всім тим, хто довів себе до відчаю, наробив дурниць, мало не зламав собі життя через це. Насправді, це ж не так суттєво. Життя це не лише один маленький вектор твоєї сексуальності, це багатовекторність, це площина, щоб творити, щоб пізнавати. А вирішувати все тільки на тлі своєї сексуальності – дуже нерозумно.
Розмовляла Софія ДЕЙЧАКІВСЬКА
Фото Андрій ГРИНЬКІВ
ФОТО ТИЖНЯ
