Якими були Яремче та Станиславів (тепер – Івано-Франківськ) на початку червня 110 років тому – очима газети Kurjer Stanisławowski на порталі ZBRUČ.
На початку червня 1907 року на ділянці залізниці біля курортного містечка Яремче почалися ремонтні роботи, що мали на меті ліквідувати зміщення колії, яке сталося через зсув однієї з тутешніх, доволі мальовничих гір.
«Сотні робітників усувають глину та каміння, що насунулося на залізничну колію, попри те пасажирські і вантажні потяги ходять без перерви. Є сподівання, що найближчим часом небезпеку засипання колії буде усунуто через облаштування підмурівка та відвідної канави», – зазначив у числі за 2 червня того року Kurjer Stanisławowski.
Хоча цей випадок і не завдав аж надто руйнівних наслідків, але привернув увагу навіть краківського тижневика Nowości Illustrowane, який присвятив цілий фоторепортаж «катастрофі» в Яремчі. Краківські журналісти між іншим зауважили, що таке явище, як зсув, є доволі частим у цій частині Карпат, і навели приклад сусіднього Делятина, де вдалося не допустити такої «катастрофи» завдяки вчасним заходам. ї
Тим часом їхні станиславівські колеги, побувавши в Яремчі, скористалися нагодою описати сучасний стан курортного містечка, яке проживало перші дні в очікуванні туристів чи, як тоді казали, «літників».
«У самому Яремчі погода чудова, ліси вбралися в зелене, а сніг на вершинах Ґорґанів велично контрастує з цією зеленню смерек і буків. У віллах і ресторанах починається рух, щодня прибувають гості у пошуках житла, загалом оренда помешкань цього року відбувається швидше», – зазначав Kurjer Stanisławowski, закликаючи охочих до літнього відпочинку в тутешніх горах поквапитися з вибором місця, бо в червні вже всі вілли будуть зайняті.
Того сезону в Яремчі вирішили подбати про цілком міські розваги для відпочивальників. Зокрема, місцевий клуб, яким опікувалася пані Фестенбург, відкрив на обійсті ресторатора Скшинського читальню та бібліотеку. А від 1 липня до 31 серпня того року в цьому ж таки ресторані щодня мав виступати смичковий ансамбль під орудою капельмейстера Лясковського з Тернополя.
Силами того ж клубу спорудили місток через Прут, який уможливив доступ відпочивальників не лише до лісу на тому боці ріки, але й до недавно спорудженого павільйону для танців на Альфредівці.
Загалом розбудова курортного містечка йшла так активно, що не всі забудовники дотримувалися встановлених правил.
«Тут ставлять будинки без дотримання дистанції 10 метрів і часто зовсім без погоджень, хоча існує спеціальна будівельна комісія», – дивувалися газетярі, відзначаючи з новобудов віллу Стайсінга та щойно розпочату будову великого обійстя панів Макаревичів.
Готувались у Яремчі також розпочати на придбаній торік земельній ділянці спорудження римо-католицького костелу, кошти на який збирати почали ще 1901 року. Журналісти застали на будівельному майданчику стоси ламаного каменю та лісоматеріалів, пожертвувані Міністерством сільського господарства. Зважаючи на те, що архітектурний проект, який виконував львів’янин Добжанський, уже от-от мав бути закінчений, а у фондах комітету, відповідального за будову костелу, назбиралося близько 8 тисяч корон готівкою, газетярі радили не гаяти часу та звозити до Яремча цеглу, користаючи зі знижок на перевезення, які саме надавала у той час Дирекція залізниць.
Як відомо, будівництво цього костелу почалось у серпні 1907 року, і через три роки шпилястий храм у псевдоготичному стилі уже рвався в небо стрімким птахом у центральній частині містечка. На жаль, до наших днів у своєму первісному вигляді ця культова споруда не збереглася. Після Другої світової війни тут спершу хотіли облаштувати кінотеатр, але натомість відкрили поштове відділення. Після багатьох перебудов, які до невпізнання змінили зовнішній вигляд колишнього костелу, в його стінах почало свою роботу відділення Ощадбанку.
Поки ж на карпатському курорті мали клопіт із ремонтом на залізниці, у місті Станиславові біля мосту через колію трапилася дорожньо-транспортна пригода, яка ледь не забрала життя двох осіб. Завантажений 900-літровою бочкою зі спиртом віз не розминувся на дорозі із парою пішоходів – пенсіонером-залізничником Забавським і його донькою. Оскільки колишній працівник залізниці був цілком незрячим, донька вела його попід руку.
«Щойно пара проминула залізничний міст у Княгинині-Колонії (тепер вулиця Незалежності в мікрорайоні Майзлі – авт.), над’їхав якийсь єврейський візник і з цілої сили дишлом ударив у плечі панянки так, що та, падаючи, штовхнула батька , а сама звалилася під коня. Водночас, в ту саму хвилю з воза упала бочка зі спиртом і покотилася в напрямку, де стояв незрячий чоловік, з розгону вдарила його і потовкла. Бочка тріснула, і 900 літрів спирту полилося потоками», – переповідав цю драматичну історію Kurjer Stanisławowski.
За даними газети, пан Забавський у важкому стані потрапив до лікарні, щодо візника порушили судову справу, а його самого взяли до арешту. Але, як вважали тодішні газетярі, вина за цей нещасний випадок лежить не лише на візникові, але й на власникові вантажу, який відправив величезне барило на простій фірі, складеній із двох дощок, і без жодного кріплення.
Загалом початок літа видався багатим на скандальні події. У неприємну історію потрапив управитель маєтків князя Ґики в Румунії Рудольф Стейскал, який заявив, що у ніч проти понеділка, 26 травня, його обікрали в каварні готелю «Центральний», який вважався найелітарнішим у Станиславові (свого часу тут зупинявся намісник Галичини граф Анджей Потоцький – авт.).
«Перебуваючи в збудженому стані, він розважався з кельнеркою, причому випив ще пляшку шампанського. Коли ж прийшлося розраховуватися, пан Стейскал заявив, що з його гаманця пропали грубі купюри на загальну суму 2000 корон», – переповідав скандальну історію Kurjer Stanisławowski.
Обшуки в кельнерки, з якою Стейскал залишався сам на сам, і в кельнера, який обслуговував тієї ночі зал, не дали жодного результату. Крім того, ніхто не міг підтвердити, що пан Стейскал дійсно мав при собі таку значну суму грошей. Чим закінчився той скандал, газета не повідомляє, констатуючи лише, що кельнерка каварні «Центральної», з якою приїжджий пан так «весело розважався», виявилася хворою і передовсім її поклали до лікарні.
Тим часом поліція Станиславова переживала тріумф, заявивши про розкриття резонансної крадіжки з поштового фургона, яку було скоєно півроку перед тим. У грудні 1906 року під час перевезення пакунків із грішми та цінними паперами з центрального відділення пошти через вулицю Газову на вокзал пропала шалена на той час сума – 54 тисячі корон готівкою та у векселях. Пізніше інкасаторські мішки з цінними паперами знайшов сторож біля туалетів міської ратуші, але готівкових грошей там, ясна річ, уже не було. Винуватцем виявився один із поштарів, який перевозив пакунки, 34-річний Якуб Павликовський, батько трьох дітей. За підозрою в скоєнні цього злочину його та ще кількох працівників пошти затримали одразу ж після крадіжки, але довести вину працівникам поліції тоді так і не вдалося жодному з них, тож злодія довелося відпустити.
«Павликовський мав у власності обійстя у Княгинині, зі служби звільнився і жив собі у власне задоволення, і ніхто би його не чіпав, якби не бабські язики, які не вміють тримати таємницю», – пояснив причину злодійського провалу Kurjer Stanisławowski.
Як виявилося, дружина Павликовського не втрималась і розповіла таємницю сусідці, якійсь пані Гайслеровій. Коли ж сусідки, як це часто буває, посварилися, то Гайслерова знайшла спосіб помститися Павликовській – пішла у поштовий уряд і розповіла, в кого заховані гроші, що були вкрадені з поштового фургона. Місце сховку поліцейським виявили діти Павликовських: дві бутлі з грішми були закопані на городі (традиція ховати закрутки з грішми у грядках – давня традиція, яка дійшла до наших днів). Обидвох Павликовських – злодія та його дружину – заарештували.
Але поважну причину посвяткувати у ті дні мали не лише станиславівські поліціянти, які розкрили повний «глухар», але й переможець недавніх парламентських виборів, представник польської націонал-демократичної партії Павел Ствертня. Власне з цієї нагоди він і влаштував бенкет у актовому залі товариства «Gwiazdа», на який було запрошено 300 осіб. Серед присутніх газета назвала гостя зі Львова Нарциса Ульмера, подружжя Блотницьких, інженера Шаля, академіка Лопушанського, а також якогось пана Вітошинського, який промовляв по-українськи.
Окрім бенкету для світської верхівки, виборчий комітет переможця влаштував безкоштовний обід для 250 убогих.
Як святкували українські переможці виборів Левко Бачинський та Євген Левицький, що здобули більшість голосів у Станиславівському повіті, газета, на жаль, не повідомляє. Натомість видання, відоме з підтримки польських «ендеків», опублікувало замітку зі звинуваченням українських кандидатів у підкупі виборців обіцянками безкоштовного надання у власність 5-моргових земельних ділянок.
«Нині селяни та руські міщани нетерпляче чекають закінчення виборів, а мешканець Тисмениці Камінський нарікав, що вибори затягнулися, весна відходить, а вони ще не закінчилися, він же хоче встигнути завеснувати на тих п’яти моргах, які йому мають перепасти, ще у травні. Факт достовірний, за який ручаємося», – наголошував Kurjer Stanisławowski.
До байки про «двох рабів» тодішні антиукраїнські пропагандисти тоді ще не додумалися…
ФОТО ТИЖНЯ
