Троє братів із родини Черній пішли захищати Україну після повномасштабного вторгнення росії. Один з них – Володимир Черній – в.о. начальника відділу охорони КП «Муніципальна інспекція «Добродій», демобілізувався після загибелі рідного брата.
Про це інформує “Галка” з посиланням на сайт міста.
– Як ви потрапили на фронт? Чи мали раніше бойовий досвід в зоні АТО?
– Військове звання – майстер-сержант. Маю досвід, брав участь у миротворчій місії в Іраку в 2004 році, був тоді в одній бригаді зі своїм теперішнім колегою в «Добродії» – Віктором Перепічкою.
Брав участь в АТО у 2015-2016 роках, зокрема у боях поблизу Новгородського Бахмутського району (тепер – Нью-Йорк) та інших завданнях, які виконував 122-й окремий аеромобільний батальйон 81-ї бригади. Наприкінці 2016 року підписав контракт з одним із РВК області та працював там до 2020 року, а в 2021 – прийшов на посаду інспектора охорони в КП «Муніципальна інспекція «Добродій».
З перших днів повномасштабного вторгнення я був у ТЦК, а згодом відбув до Краматорська, де прослужив до демобілізації у минулому році. Підставою стала загибель на російсько-українській війні рідного брата Юрія.
Крім мене воювали ще двоє моїх братів. Ми підтримували один одного, допомагали, постійно були на зв’язку. Юра був у 95-й бригаді, пішов служити з перших днів повномашстабної війни. Спершу він отримав поранення, пройшов лікування, реабілітацію і, фактично, через два місяці після – загинув. Це стало для мене, для нашої родини, дуже сильним ударом…Для мене Юра – Герой.
– Багато людей зізнаються, що не вірили в повномасштабну війну. Для вас події 24 лютого стали несподіванкою?
– Несподіванкою це не було. Морально був готовий. З побратимами спілки ГО «Вільному Воля» ми неодноразово обговорювали можливі сценарії поведінки росії. Повномасштабна війна не була виключенням.
– Багато людей зізнаються, що війна змінила їх світогляд. Які головні уроки Ви взяли для себе? Що найважливіше на передовій?
– Якщо йде загострення в активній фазі війни то, звичайно, всі переживають за життя особового складу, побратимів. Коли є час на перепочинок – думаєш, що там вдома, за своїх ближніх, дітей, онуків.
– Чи надходила до вашого підрозділу допомога від тилових міст і чи відчутна вона?
– Коли щось привозили для підрозділу – це було цінно. Що треба було особисто мені – міг купити за власну зарплату. Більше радів можливості поспілкуватися з людьми з рідних країв, друзями, які привозили волонтерку.
– Багато захисників зізнаються, що на війні світ ділиться: на тут, де гаряче і «там», де тил. Як Ви вважаєте: як повинен жити тил і яке головне завдання тилового міста, в тому числі Франківська?
– Іноді здається, що люди живуть у різних світах. Як на мене, хто має рідних і близьких на фронті – ті навіть у тилу по-іншому сприймають і відчувають війну. Чого їм вартують лише ті години чи дні, коли боєць не може вийти на зв’язок на передку…
– Що буде перемогою особисто для вас: звільнення територій чи внутрішнє переформатування людей?
– Під час служби я часто мав конфліктні ситуації через те, що робив людям цивільним зауваження за російську мову. Є багато тих, хто принципово не хоче говорити українською мовою, але так неправильно.
ФОТО ТИЖНЯ
