Какао з дитинства, перші походи в гори і запах бабусиної кухні: спецпроєкт про теплі літні спогади

Літо — це завжди більше, ніж пора року, три місяці або 92 дні. Бо інколи воно навіть відчувається як окремо прожите маленьке життя. Воно пахне липою й смакує какао, перші походи в гори й дворова дружба, сімейні ритуали та маленькі відкриття. Те, що ми зберігаємо в серці назавжди.

Разом із партнерами нашого спецпроєкту —  мережею мультимаркетів “Аврора”, “Шпиндель”, “Тури в Карпати” та рестораном Viva Italia — ми “роздобули з серця” ті самі історії, які повертають у теплі миті минулого. У них — дитинство, прості радощі та відчуття безтурботності, що робить літо особливим.

Ці спогади — як запах тіста з бабусиної кухні чи свіже повітря карпатських вершин. Вони повертають нам відчуття теплоти дитинства й допомагають віднайти у них щастя.

Спогади партнерів

“Шпиндель” — какао з дитинства

 Літо 2004-го. Ми з братом сидимо на ґанку й тримаємо в руках чашки теплого какао. Він завжди робив його густим, із молоком і трохи більше цукру, ніж дозволяла мама. Напій пахнув шоколадом і дитинством, а поруч достигали абрикоси й дзижчали бджоли. Здавалося, що щастя вміщається у цю маленьку чашку.

Тепер, коли замовляю каву в кав’ярні “Шпиндель”, я на мить повертаюсь туди: на ґанок, де сонце гріє плечі, а дитинство здається нескінченним. І знову усміхаюсь.

“Тури в Карпати” — пригоди з татом у горах

Мені десять. Ми з татом підіймаємось стежкою, що петляє між високими смереками. Рюкзак тисне на плечі, ноги втомлюються, але всередині — відчуття пригоди, яке сильніше за втому. Повітря свіже, ніби наповнене дзвоном річок і запахом смоли. Кожен крок відкриває новий краєвид: то галявина з польовими квітами, то хмари, що пливуть зовсім близько.

На привалі ми сідаємо на камінь. Тато усміхається й подає бутерброд. Я дивлюсь униз — і бачу, як у долині розкинулись села, маленькі й крихітні, мов іграшкові. У той момент я відчув: гори — це свобода, подорож і дитяче щастя, яке залишиться зі мною назавжди.

І сьогодні, коли я хочу у Карпати, я розумію — це не просто подорож. Це шанс знову повернути те саме відчуття дитинства, коли весь світ перед тобою, а гори кличуть до пригод.

“Аврора” — пікніки й маленькі радощі

Літній парк і запах липи миттєво переносять мене в 2006-й. Ми з подругою Юлею влаштовували “пікніки” в Шевченка: стара ковдра, яблука з базару, одноразові стаканчики, і відчуття пригоди просто серед міста.

Зараз я повторюю цей ритуал із дітьми. Скатертина, кілька дрібничок із “Аврори” і вже літо в рюкзаку. Нещодавно знайшов там набір для пікніка – келихи, серветки, коробку для перекусів і знову відчув себе хлопцем з 2006-го. Просто з дитиною поруч.

Літо — це не про відстані, а про прості радощі. Як тоді з яблуками. Як зараз – у дворі. І магазин“Аврора” завжди десь поруч.

Viva Italia — запахи з бабусиної кухні та акваріум

У дитинстві я міг годинами сидіти біля акваріума і дивитись, як плавають рибки — це мене заспокоювало. А з кухні тим часом пахло свіжоспеченим тістом, помідорами, зеленню… Бабуся щось готувала — просто і смачно. Тепер у Viva Italia часто згадую ті моменти. У нас теж є акваріум, і цей знайомий запах з печі. Хочеться, щоб кожен, хто приходить, відчував себе як вдома.

Спогади читачів

Олег, 32 роки: “Відеокамера, яблуня і бабусин сад”

Свої перші 7 років я прожив у селі.Памʼятаю як збирав польові квіти і біг з ними назустріч мамі, що їхала на велосипеді з роботи.

Памʼятаю як приїхав тато, якого я не бачив більше року, і привіз – о боги! – відеокамеру.

Памʼятаю бабусю, з якою ми часто сиділи в саду під великою яблунею.

А потім ми переїхали у місто, бабуся лишилась в селі, а з нею – і ті безтурботні часи.

Бабусі не стало, коли мені було 10. Яблуню спиляли згодом. Але завдяки тій самій відеокамері ці спогади і досі живі.

Марія, 28 років: “Абрикоси, перший бізнес і татова пригода”

Мені років 10, вся моя вулиця висаджена абрикосами, різних сортів, смаків, сезонів, особливо обожнюю ананасні абрикоси, але їх завжди з’їдали першими і тільки на самій верхівці вони лишались і не давали нам дітям спокою.

Наш перший бізнес план почався саме з абрикосів, ми збирали їх і йшли на ринок продати та заробити на морозиво та сухаріки.

Дідусь збирав кісточки з абрикосів, викладав на підвіконня та потім, коли вони висихали на сонці – набивав смачних горішків з кісточок.

Тато лізе на саму верхівку нарвати відро, гілка ламається і він разом з абрикосами та відром летить вниз, трохи забився, але то не страшно, зібрали з підлоги та й годі тут розмовляти, так навіть смачніше.

Андрій, 35 років: “Літо, що пахне пригодами”

Літо завжди пахне пригодами, особливо тоді, коли ти — дитина.

Це поїздки до рідні в інший куточок України, де ранкові стежки ведуть у глиб лісу по гриби, а ти разом із вірним псом губишся серед смарагдових хащ, щоб раптом опинитися в незнаному селі, наче герой казки.

Це дорога до річки, де трапляються на шляху змії, та ти сміливо вирішуєш: “Вона не вкусить”.

Це гарячі спини коней і шалений вітер, що розтріпує волосся, поки бризки з озера злітають від копит і вкривають тебе до нитки.

Такі спогади мають смак літа — солодкий і трішки бешкетний, і вони завжди теплим світлом озиваються в душі, щоб зігрівати її в будь-яку пору року.