З початком повномасштабного вторгнення почав роботу як документаліст та фіксує події поблизу фронту та на лінії зіткнення. Після поїздок на схід він написав книжку “Бахмут”. Це серія репортажів та есеї про те, як жило місто під час найлютіших обстрілів
“В Україні багато журналістів добре роблять свою роботу. Зросла текстова репортажистика, фотожурналістика, робиться багато якісного відео. Але, на жаль, цього всього недостатньо. Як і в багатьох інших галузях. Ми в умовах, де маємо стрибати не вище власної голови, а вище десяти голів”, – каже Мирослав Лаюк.
Письменник вважає, що у журналістській роботі важливо зберігати свіжість у прийомах, цікавість до людей. Часом з бійцями спілкуються шаблонно, часто це не цікаво навіть тим, хто питає. Мирослав ділиться, що запитує те, що його дійсно цікавить:
Рідко питаю про ситуацію на фронті, бо боєць одразу замикається і у відповідь на твої питання наче рапортує. Мені більш цікаво, звідки в нього позивний й за яких умов його було дано, що він зранку їв і що мріє зʼїсти, приїхавши додому, всякі дрібниці. Військові кажуть, що деякі такі питання вибивали їх зі звичного ритму. Наприклад, коли в бійця на трасі Костянтинівка-Бахмут питаєш про те, які у них там звірі до позицій підбігають. Мені здається, що базова річ доброго репортажу – пристрасть, твоя включеність. Як би це банально не звучало, та це має йти від серця, нас має цікавити людина.
Усю розмову із автором можна почитати за посиланням.
Читайте також: Мирослав Лаюк презентував в Івано-Франківську книжку про Бахмут (ФОТО)
ФОТО ТИЖНЯ
