“Хотілося бути там, де я потрібна”: франківська провідниця розповіла, як відчувалися перші дні повномасштабного вторгнення “на колії”

Марія Гринечко працює провідницею вже 35 років — більшу частину свого життя вона провела у русі, в залізничному ритмі, де змінюються лише напрямки, а служба людям залишається незмінною. Жінка розповідає “Галці” зі спогадів про перші дні повномасштабного вторгнення.

У перші тижні повномасштабного вторгнення українські залізничники продовжували виконувати свою роботу попри обстріли, тривоги та небезпеку.

Марія пригадує, що на той час працювала на багажному вагоні й возила білизну до прання у Львів.

“Дехто боявся виходити на роботу — через тривоги, обстріли, наступи. А мене, навпаки, тягнуло — хотілося бути там, де я потрібна”, — розповідає жінка.

Згодом вона перейшла на спецперевезення, зокрема возила військових до місця призначення. Тоді було особливо небезпечно: над вагонами літали ворожі дрони-камікадзе, а провідникам доводилося тікати в ліс із документами в руках.

Марія пригадує, що на початку війни вагони були переповнені людьми з дітьми та тваринами. Провідники навіть віддавали свої місця пасажирам, аби ті могли бодай трохи перепочити.

Читайте повний матеріал, де провідниця розповідає, що змінилося в “Укрзалізниці” за 35 років її роботи там, якою компанія була до незалежності, яка пора року найважча у роботі, моменти, які траплялися за час роботи, і пам’ятаються досі, роботу у перші дні повномасштабного вторгнення, та що б вона воліла змінити у структурі роботи.

Читайте також:

• “Поїзд кличе”: історія Марії Гринечко — франківської провідниці, яка вже 35 років працює на “Укрзалізниці” (ФОТО)