Хто такий Юрій Голіней: для чого йде до парламенту підприємець з Надвірнянщини

Склянка, що завжди наполовину повна

Юрій Голіней народився і виріс у селі Ланчин Надвірнянського району. Закінчив сільську школу і вступив на «банківську справу» до Тернопільської академії народного господарства, тепер це Тернопільський національний економічний університет.

Тоді, на початку 1990-х, набути такий фах вважалося дуже престижним і перспективним: банки росли, як гриби після дощу, і всім причетним заповідалася кар’єра та забезпечене майбутнє. Але так само швидко все змінилося, і коли Юрій Голіней вийшов у світ з дипломом банківського працівника, банківський світ вже особливо не потребував ані молодих, ані амбітних.

Строкова служба в армії дала час змиритися і переосмислити ситуацію. Тому після дембелю наважився ризикнути – рвонув до Києва. В столиці не чекали з обіймами, пробивався сам. Спочатку зачепився на заводі «Ізумруд», який спеціалізувався на ювелірних виробах.

«Там я вперше тримав у руках діаманти, – пригадує Юрій. – Але в моїх кишенях свистав вітер. Коли телефонував додому, мама все допитувалася, чи маю гроші. Я казав, що працюю, добре заробляю. Не признавався, що на тролейбусі економлю: думав, чи сідати, чи пройти кілька зупинок пішки. Маршрутка взагалі була розкішшю».

За місяць на заводі зрозумів, що не витримує рутинної роботи. І зголосився на співбесіду у приватну фірму, яка реалізувала бензопили та інструменти STIHL. Чуття не підвело – дотепер працює з цим німецьким брендом.

«Дали каталог, три місяці випробувального терміну і послали шукати клієнтів. Я купив довідник «Золоті сторінки», карту Києва – і пішов. Ішов на прийом до керівників підприємств, до заступників, до головних інженерів – розповідав, показував, переконував. У більшості випадків вдавалося переконати – так набрав клієнтську базу. Для мене тоді питання стояло так: або я це зроблю, або збираю сумку і повертаюся в село. Пізніше я все одно повернувся в село, але вже з «багажем», – розповідає Юрій.

Багаж був солідний – Юрій Голіней повернувся додому регіональним представником українського офісу фірми STIHL у західному регіоні. Тоді йому було 26 років і він уже замислювався над відкриттям власної справи. Задумав – зробив: у 2008 році стартував зі своїм бізнесом. Став дилером STIHL в Івано-Франківській області, пише “Курс”.

«Робив ту саму роботу, але працював уже на себе, і для мене це було важливо – самому приймати рішення», – каже він.

Юрій Голіней розповідає, що виклики і невдачі, а таких було доволі, не зупиняли, а лиш додавали азарту і бажання вийти зі складних ситуацій переможцем. Вдавалося. «Може, тому, що для мене завжди склянка наполовину повна», – усміхається чоловік.

Коли дилерська мережа в області була збудована, Юрій Голіней переїхав до Ланчина. Остаточно, щоб жити в селі і, як він каже, «пробувати щось робити далі». Зізнається, що має дуже сильне відчуття коріння і прив’язаність до рідного місця. І хоч відчуває себе людиною світу і легко зривається в ділові поїздки, але завжди з трепетом повертається додому.

Перший мільйон, або Мотивація безвізом

Поняття дому для Юрія Голінея ширше, ніж сімейний особняк, річка і ліс, село і родинне коло. Це все те, що створене його руками і головою, що працює і перетворює його самого і людей довкола. В основі цього лежить бізнес.

Перша справа у рідному Ланчині – пилорама. Були занедбані площі, прикинув, що може інвестувати і відновити на них виробництво. Почав з розпилювання лісу, прийшов до виробництва місцевої продукції. Сировину постачають держлісгоспи.

«Ми виготовляємо піддони. Це вже не торгівля сировиною. Це продукт з доданою вартістю. Для нього не потрібний першосортний ліс, навпаки, беремо той, що потрапляє під санітарні рубки, сухостій, хвору або, як у нас кажуть, «заболену» деревину, – розповідає Голіней. – В лісгоспах завжди була проблема зі збутом некондиційної деревини. Мені вдалося налагодити її постачання, знайти клієнтів на готову продукцію і пов’язати все це докупи. Я впевнено себе почуваю, коли мені намагаються закинути знищення лісу і вирубування Карпат, – мій бізнес зав’язаний на тому, що оздоровлює ліси у Карпатах».

Піддони з Ланчина зараз експортують в Європу – в основному до Румунії. Йдуть і на внутрішній ринок.

Другий вид діяльності фірми Юрія Голінея в Ланчині – теж деревообробка, напрям – виробництво біопалива. Є відходи – з них готують паливну щепу.

Екопаливо беруть в основному для комунальних котелень, зокрема у Франківську.

«Є кілька плюсів цієї діяльності. Ми заміщуємо споживання великої кількості газу. Гроші не виводяться за кордон, а працюють тут. Повертаються до бюджету у вигляді податків. Плюс екологічна спрямованість – чистимо тисячі гектарів сільськогосподарських земель, які поросли чагарниками, узбіччя доріг, під лініями електропередач. Вся ця біомаса йде на виробництво палива – переробляється на щепу», – розказує Голіней.

І третій «ланчинський» бізнес Юрія – туристичний.

«Ми живемо в туристичному регіоні. І сюди їдуть сотні тисяч туристів. Я все думав, що можна зробити ще крім того, щоби будувати готелі, ресторани і приймати людей. Прийшла ідея, яка спрацювала. З колегами зробили пральню, яка обслуговує готельні комплекси на Надвірнянщині, Яремчанщині аж до Ворохти і Буковелю. Готелі розвиваються, і не вистачає фірм, які готові забезпечити якісне прання. Ми забезпечуємо не тільки це, а й транспортування – збираємо і привозимо», – ділиться підприємець.

Пральню заснували в 2015 році, інвестували в обладнання та очисні споруди.

«Зі стоками мав дуже багато проблем – на мене скарги писали, перевірки насилали. Ми купили дуже якісні очисні споруди біологічної очистки. Так, це дорого, але у мене іншого виходу не було. Бо я жив за 100 м від пральні. Пам’ятаю, як приїхала комісія з Франківська за скаргою на «гарячу лінію» Кабміну. Результатами перевірки були вражені. Брали аналізи води – все відповідає нормам», – задоволений засновник.

Підприємець епатує, що його особисто розвивати бізнес і шукати шляхи більше заробляти в тому, що є, спонукав безвіз.

Найдорожча річ у Юрія Голінея – будинок, в якому живе з родиною.

«Можу собі дозволити купити дорогу машину, але тоді не зможу дозволити ще станок чи спецавто для виробництва. В мене пріоритети там, – відкривається бізнесмен. – Особиста машина мені потрібна, щоби їхала. Статусу у дорогих авто не бачу. Як і в інших коштовних аксесуарах – годинниках, наприклад».

У його власності автомобіль «Ніссан Патруль» 1993 року випуску. Ще три авто, якими може користуватися він чи дружина, зареєстровані на фірмі і також використовуються для бізнесу.

Найдорожче в житті Юрія Голінея – сім’я. За його словами, це головна мотивація всієї його діяльності – і бізнесової, і політичної. «Живу для сім’ї, для дітей. Підтримую маму, Марію Михайлівну», – каже Юрій.

Сімейна рівновага

Живуть Голінеї у котеджі на околиці Ланчина, територіально – в селі Добротів. Юрій розповідає, що будинок на 130 кв. м будували самі.

«Було треба бігом збудувати, щоби мати де жити. Вийшла фактично двокімнатна квартира з допоміжними приміщеннями – гаражем, котельнею і коморою. Тому зараз роблю реконструкцію – добудовую ще дві кімнати», – зазначає господар.

Юрій Голіней – молодий батько. У нього двоє дітей – сину буде 5 років, доньці невдовзі виповниться 3 роки. В декларації про доходи зазначено, що дружина отримала з районного управління соцзахисту 10 тисяч 320 гривень. Це виплати на дітей.

Чоловік розказує, що сім’я у них із Галиною не патріархальна. Стосунки означає як партнерські.

«В сім’ї немає головного, бо ми обоє підприємці і мусимо пристосовуватися до справ і графіків одне одного. Відповідно, знаємо, що не можемо аж так особливо покерувати одне одним. Мусимо домовлятися і завжди зважаємо одне на одного. Обговорюємо всі важливі родинні питання разом, радимося, як виховувати дітей», – відвертий Юрій.

Він розповідає, що вони обоє люблять їздити в гори. Люблять Карпати – подорожі горами з ночівлею на природі, в глибинці, де немає мобільного зв’язку, де ранковий душ – під гірським водоспадом. Вважають чарівним Свидовець, віддають належне Чорногорі, захоплюються прекрасними Мармаросами.

«Гори є моїм місцем сили, ресурсом, з якого відновлююся», – відкривається Юрій Голіней.

Щороку сім’я знаходить час виїхати на Дністер – по-дикому, з наметами. Рибалять, варять юшку, зустрічають сонце. «Любимо природний відпочинок більше, ніж виснути на «зіркових» курортах», – усміхається чоловік.

Юрій говорить, що підтримує українські християнські цінності. Бо так жили батьки. Бо сам так живе. І сподівається, що так будуть жити і його діти. «Ми орієнтовані на європейську культуру, але в питанні сексуальної орієнтації, думаю, нам варто залишатися українцями і триматися власних традицій і культури», – переконаний чоловік.

Юрій Голіней як людина віруюча має принципи.

«Це значить жити за законами Божими – і в бізнесі, і в політиці. Щоб я завжди міг дивитися людям в очі. Щоб я знав, що нікого не скривдив, не обманув. От такі у мене життєві пріоритети. Пріоритети в політиці – дотримуватися принципів і не порушувати життєвих пріоритетів», – підсумовує він.

Партійні пристрасті, або Чому залишився з Порошенком

Юрій Голіней балотувався до Надвірнянської районної ради за списком від партії «Фронт змін». Працював у комісії законності та правопорядку. До обласної ради спонукали йти події Революції Гідності. Але почалася політична активність набагато раніше.

Брав участь у Помаранчевій революції, їздив від Ющенка спостерігачем на вибори на схід. У 2013 році його з друзями підірвала несправедливість. Табачник, Азаров, Янукович – ситуація загострювалася. І коли сталося побиття студентів на Євромайдані, вони застрибнули в авто і полетіли на Київ. Тоді він був депутатом райради. Надвірнянські районні депутати всім складом підтримали Майдан.

Революція Гідності стала його другим Майданом, але першою революцією.

«Грудень ми були біля «профспілок» – наше прикарпатське містечко, Коломия і Надвірна. Потім наша барикада стояла на Лютеранській, і в кінці вже ми тримали оборону там», – пригадує він.

Коли почалася агресія в Криму і на Донбасі, почалася й волонтерська діяльність. Забезпечували десантників легендарної «Вісімдесятки». Товаришеві зателефонував командир частини: відправляють на фронт – нема нічого. Взяли на себе, що могли: одразу привезли каремати, намети, дизельні генератори, пили. Пізніше передавали бронежилети, каски, тепловізори, транспорт.

Опікувалися 128-ю бригадою у Дебальцевому – серед іншого купували машини на «євробляхах». Законодавче «вікно» з «євробляхами» тоді дуже допомогло армії, каже Голіней, бо завозилися джипи, які виконували роль і бетеерів, і санітарних машин, і підвозили боєприпаси. Переважна більшість машин героїчно «загинула» на Донбасі.

Коли була створена 10-та бригада, взяли її під опіку. Передавали пили і дрова, возили дерево для бліндажів, туристичні пальники і похідні плитки в комплекті з «Мівіною». «Ми розуміли загрозу і ризики. Розуміли, що коли хтось взяв на себе обов’язок тримати нашу землю, то ми повинні допомогти. І зараз допомагаємо, коли треба запчастини до джипів чи інструменти», – додає Юрій.

В обласну раду Юрій Голіней балотувався від БПП. Приєднався до постмайданівської політичної сили за переконаннями. До парламенту йде також із «Європейською Солідарністю» Петра Порошенка.

На запитання, чому залишився з Порошенком, називає три аргументи. Перший – підтримує той стратегічний курс, який обрала держава і за який буде в подальшому боротися ця політсила. Другий – віддає належне, що вдалося захистити мову і нашу віру, церкву і нашу культуру. Третій – надихає команда та на 70% оновлений партійний список.

«В першій десятці – люди, які ніколи не зрадять державні інтереси України і не підуть на угоду з Москвою, – каже він. – Як-от командир 95 бригади, герой України. Представники кримсько-татарського народу. Софія Федина – «голос» львівського Майдану, активістка і волонтерка. Яна Зінкевич, керівниця батальйону «Госпітальєри» на передовій».

Юрій Голіней має нагороди за волонтерську діяльність – президентську та відзнаку оперативного командування «Захід». Про це говорить неохоче. Каже, що не любить показухи. Каже, те, що робив, робить і буде робити, не інструмент для просування, не поза, не позлітка. Це потреба.

Пріоритети депутата без недоторканності

В Івано-Франківській облраді Юрій Голіней працював у комісії з будівництва і ЖКГ. Із запалом розповідає про реалізацію програми з децентралізації та створення ОТГ. «Громади стали ґаздами на своїй землі – отримали гроші та інші інструменти, з допомогою яких можуть визначати і будувати своє життя», – відзначає обласний депутат. Та наводить як приклад місцевий центр первинної медико-санітарної допомоги.

Для своєї громади Юрій Голіней посприяв у придбанні нового сміттєвоза та запровадженні сортування сміття – за кошти екологічного фонду. В Ланчині встановлені баки, у які відсортовують скло та пластик. Вивезення відходів – зараз найгостріша проблема Ланчинської ОТГ, зважаючи на те, що їхати треба в Рибне під Франківськом. Це дуже дорого і не екологічно. «Готовий підтримати проєкт сміттєпереробного заводу в області, – ділиться Голіней. – Вважаю, що до нього мають докластися депутати всіх рівнів і всіх без винятку політичних сил».

Два головні напрямки, за якими працював і буде працювати в політиці: громада, яку представляє, і держава, яку розбудовує.

«Якщо завтра постане питання війни і захисту України, то перевага буде віддана надінтересам держави. Якщо ми живемо мирно, спокійно, робимо свою роботу і розвиваємося, тоді дбаємо перш за все про громади», – пояснює пріоритети депутат.

Юрій Голіней йде в парламент з програмою, орієнтованою на економіку. Розповідає, що бачить два головні напрямки розвитку округу – ліс і туризм. Вважає своїм обов’язком законодавчо врегулювати роботу лісової галузі.

Як виробничник, він часто буває за кордоном і спілкується з колегами в галузях. «Німці і поляки рубають лісу більше, ніж ми, але у них це не виглядає по-варварському. Бо все починається з інфраструктури – є дороги, техніка, технології. Є банківські преференції і спеціальні державні фінансові програми під розвиток переробки та відтворення лісу. Що нам заважає перейняти досвід?» – розмірковує політик.

Симпатичним бачить досвід Польщі, де в лісовій галузі задають тон не великі компанії-монополісти, а малий і середній бізнес. «Краще створити 300 дрібних підприємств, які дадуть робочі місця мешканцям лісистих територій і дадуть податки місцевим громадам, де працюють ці фірми», – погоджується він.

Що стосується туризму, то Юрій Голіней пропонує відкласти лижі і перемкнутися з Буковелю на інші напрямки. Пропонує розвивати в регіоні велосипедний туризм. На його думку, потенціал дозволяє задіяти в обслуговуючу інфраструктуру десятки тисяч людей і дати їм стабільний заробіток. Плюс оглядові вежі, канатні парки – напрямів рекреації, каже він, можна передбачити ще досить багато. Пропонує в контексті Надвірнянщини розвивати туристичні напрямки на Бистрицю та Гуту – Солотвино.

Вважає, що треба шукати внутрішніх інвесторів і дати їм законодавчий захист та підтримку. Тому в парламенті сконцентрується на роботі в інвестиційній діяльності та над розвитком малого і середнього бізнесу.

«Їздили для обміну досвідом в Румунію. Невеличкий населений пункт, 8 тисяч мешканців. Швейна фабрика, взуттєва фабрика, птахоферма і свиноферма. Більшість людей мають роботу на місці. Всі підприємства створені з допомогою проєктів від ЄС, 50% вартості проєктів повертається місцевим інвесторам. Мешканці тішаться: людей із заробітків повернули! Повернули людей в сім’ї. Пішли податки. Пішов розвиток місцевої інфраструктури. Дуже подібна ситуація до української. Вважаю, що нам теж треба використовувати будь-які можливості, щоб створювати робочі місця в громадах. І для цього потрібно передбачити механізм підтримки таких проєктів та ініціатив на державному рівні», – пропонує Юрій Голіней.

Політик категорично заперечує депутатство як бізнес. Вважає це ганебним явищем. Щоби покінчити з корупцією у ВРУ, готовий голосувати за зняття депутатської недоторканності. «Парламент – не ширма й не дах. Всі громадяни мають бути рівні перед законом», – наголошує він.

Юрій Голіней готовий відійти від бізнесу у разі обрання до Верховної Ради: «Я відмовлюся від корпоративних прав, це передбачено законом. В мене є заступники, які знають справу і переймуть її в мене. А моєю справою, сподіваюся, стануть законодавчі ініціативи, які дозволять втілити задумане і гарантують добробут людям».