25 лютого виповнюється 15 років військовій частині, яка базується на летовищі в Корничі під Коломиєю.
З цієї нагоди кореспондент газета «Вільний голос» відвідав іменинників, щоб розповісти про їхнє життя-буття детальніше, інформує “Галка”.
Історія летовища – це події і люди, які присвятили своє життя авіації. 2007 році його перетворено в аеродром спільного використання військовою та цивільною авіацією України. Цікаво, що під час повені 2008 року на аеродром здійснювалась евакуація постраждалих людей гелікоптером Мі-8. Насиченим для летовища був 2016 рік. Тут відбувались командно-штабні навчання особового складу Харківського Національного університету Повітряних Сил, справжня школа виживання для майбутніх військових льотчиків. Знайомимося ближче.
Гідні спадкоємці
Нині авіаційну комендатуру очолює Михайло Калашник – випускник Харківського Національного університету Повітряних Сил, для якого Коломийщина стала долею. Він розповідає, що історія Коломийського летовища сягає ще в роки Першої світової війни. Після Другої світової тут базувався 48 окремий гвардійський полк розвідувальної авіації, який завершив своє існування у 2004 році. Після трьох років реформацій створено існуючу військову частину, яка, власне, й стала гідним спадкоємцем попередників. Після подій 2014 року влада посилила розвиток Збройних Сил, відчули це й на летовищі. У 2016 році тут проводився навчальний льотний збір курсантів Харківського університету повітряних сил, відтоді протягом трьох років Коломийське летовище забезпечує парашутно-десантні збори. Головне завдання, – наголошує командир, – підтримувати інфраструктуру, злітно-посадкову смугу в постійній бойовій готовності. Особовий склад з честю виконує все необхідне. Тут служать і контрактники, і строковики. Щодо контрактної служби, вибір роблять на користь вмотивованих військовослужбовців: здебільшого це місцеві мешканці, які присвятили себе військовій справі, сумлінні, відповідальні. Адже авіація, – наголошує Михайло Калашник, – це високотехнологічна, високоінтелектуальна галузь. Держава витрачає чимало коштів і часу на підготовку фахівців-авіаторів. Насамперед авіація – це безпека польотів. Якщо автомобіль у випадку аварії можна припаркувати на узбіччі, то з літаком це навряд чи вдасться… Строкову службу тут проходять хлопці з різних областей України.
Загалом летовище – це дуже мальовниче місце, – усміхається командир. Коли відкривається брама КПП, незалежно від пори року, краєвид – чарівний, наче потрапляєш у лісову казку. А схід сонця на фініші злітно-посадкової смуги – незабутньо вражаючий. Недаремно саме тут колись знімали кіно…
Бойове братство
Майор запасу Олександр Верстюк присвятив службі на летовищі більш як чверть життя. Розпочинав, коли тут ще була авіаційно-технічна база, після різних підрозділів завершував службу в 48 бригаді розвідувальної авіації. Був заступником командира частини з виховної роботи на базі зберігання (правонаступник бригади). Коли запропонували посаду інженера з охорони праці на летовищі – довго не думав. Колектив тут дружній, добре знають одне одного, служили батьки, а тепер уже й сини.
– Авіація – це особливий, елітний вид військ, – каже пан Олександр. – Тут існує особливе військове братство, яке тримається на щирій дружбі, взаємоповазі, підтримці, вболіванні один за одного. Найважливіше – довіра і повага до кожного. Від цього залежить безпека польотів, успішне виконання бойових завдань. Звісно, раніше життя тут кипіло! Подивіться фільм «Три відсотки ризику», який знімали на цій території, все впізнаєте, лиш роль госпіталю виконує Коломийський пологовий будинок… Нині наша комендатура має інші функції, але нами зроблено і робиться чимало, аби підтримувати аеродром у належному стані. Якраз ми стояли на початках відродження нашої авіаційної комендатури: власними силами доводили до ладу кабінети, приміщення, територію…
Військові династії
Начальник штабу військової частини Віталій Ілюк – представник династії авіаторів з майже 20-річним досвідом. Служив і на базі зберігання авіатехніки, і в 48 бригаді, з 2014 року – тут. Його батько підполковник Богдан Ілюк очолював окремий батальйон зв’язку та радіо-технічного забезпечення, звільнився зі служби у 2003, тепер його справу гідно продовжує син.
– Ці 15 років були різними, – згадує мій співрозмовник. – Було боляче дивитись, як розвалюється українська авіація, тепер тішить, що держава повертається до війська лицем. У нас пожвавилось життя, у 2016-18 роках забезпечували підготовку курсантів Харківського університету Повітряних Сил, у 2018 ми тут забезпечували випробування заводу «Мотор Січ» – робота двигуна вертольота Мі-2 у гірських умовах. У 2019-2020 роках у нас проводились збори з екіпажами пошуково-рятувальних груп парашутно-десантного забезпечення Збройних Сил України. Тобто, наш аеродром повноцінно виконує усі поставлені завдання. З моменту формування, з 2006 року, завдяки попередньому командиру Миколі Козачуку, завдяки допомозі місцевої влади вдалося утримати аеродром від розформування, крок за кроком відновлюємо потужності. Готові до виконання будь яких завдань.
Люди на своєму місці
Прапорщик Віталій Гонташ, старшина роти охорони, відповідає за весь особовий склад строковиків.
– Я їхній батько і їхня мати, – усміхається. – Хлопці мають бути належно одягнуті, помиті, нагодовані, спати в теплі.
Майже двадцять років військового досвіду викресали з нього незамінного фахівця, – додають колеги. Людина справді на своєму місці, уміє знайти підхід до кожного юнака, перетворити вчорашніх розвіяних школярів у справжніх бійців, здатних виконувати найскладніші завдання.
Старший прапорщик Юрій Сивак теж більш як 27 років присвятив військовій службі, у різних гарнізонах, на різних посадах. Каже, приємно визнавати, що держава тепер набагато краще дбає про армію, про людей, готових віддати життя за Україну.
А ще аеродром має свого доброго ангела – 83-річного Миколу Миколайовича Лонгіна, електрика, який знає кожен сантиметр території. Пан Микола з 18 років працює тут, тут його дім і вся рідня. Вояки тепло називають його дідусем, а відколи прийшов служити в службу електрозабезпечення лейтенант Внуков – їх так усі й називають: дідусь і онук.
Честь мундира
Коломиянин Назарій Палагіцький змалку мріяв про фах військового. Випробував себе у Богородчанському військовому ліцеї, закінчив військовий інститут Київського Національного університету імені Шевченка, служив у десантно-штурмовій бригаді. З часом керівництво довірило йому посаду заступника командира з морально-психологічного забезпечення.
– Тут найдружніший колектив з усіх, де я працював, – каже пан Назарій. – Усі – від командира до солдата – злагоджено і сумлінно виконують поставлені завдання. Хоч наш підрозділ не бойова частина, але відсотків вісімдесят особового складу – учасники АТО, які пройшли найгарячіші точки на сході України. Наші бійці у лавах легендарної «Дикої качки» прикривали позицію «Зеніт» біля Донецького аеропорту, воювали у сухопутних і високомобільних десантних військах. У нас є військовослужбовці, які регулярно їздять на підсилення зенітно-ракетних військ, виконують бойові завдання. Тобто, тут служать серйозні люди, для яких рідна земля, честь мундира – не порожні слова. Виховуємо новобранців у дусі патріотизму, знайомимо їх (особливо тих, хто народився на сході й ніколи не був у наших краях) з народними звичаями і традиціями, водимо на екскурсії, показуємо красу природи Прикарпаття, постійно ходимо в гори…Прагнемо, щоб наші бійці були вмотивовані і гордились тим, що вони – українці.
Звісно, без допомоги меценатів військовикам було б сутужно. Тож вони щиро вдячні всім, хто підсобляє, особливо Коломийській райдержадміністрації і особисто голові Любомиру Глушкову. Приємно, що органи місцевого самоврядування завжди готові допомогти, зарадити, знайти вихід. Сподіваються, що у складі Коломийської громади їх теж чутимуть і сприятимуть. Загалом військовики задоволені забезпеченням, оснащенням, харчуванням. Нарощують потенціал, бережуть традиції. Дізнались, що тут колись базувався австро-угорський повітряний флот, польська авіація, елітні німецькі, радянські частини, прагнуть дослідити історію, зберегти і примножити її. Тут тримають високу планку військової майстерності і особистих якостей, тож коломияни можуть спати спокійно – небо над ними є кому тримати.
ФОТО ТИЖНЯ
