4 травня «Тепле місто» запросило на дискусію «Куди прямує архітектура міста?», на якій учасники події говорили, як пройти шлях від активізму до реальних кроків у збереженні архітектурної спадщини та залученні мешканців до співфінансування реставраційних робіт.
Обговорили і те, як проєктувати інфраструктуру в Івано-Франківську, що робити, щоби комунальні заклади виглядали не гірше приватних. Врешті, спробували розібратися, де межі відповідальності міської влади і мешканців, та які виклики чекають на місто після війни.
Начальник відділу з питань охорони історичної спадщини Володимир Ідак розповів, яка ситуація з реставрацією історичної спадщини у місті, та які кроки робить місто у збереженні архітектури:
«Всі преференції надаються згідно державного чинного законодавства, тобто на місцевому рівні ці питання регулюватись не можуть, окрім якихось компенсацій. Об’єкти, що знаходяться у приватній власності утримуються за кошти власника. Місто в цьому напрямку системно працює, перша міська програма охорони історичної спадщини була розрахована на 2016-2019 рік, друга програма – 2019-2021, третя програма – 2022-2024 рік. За період першої програми був розроблений перший в місті формалізований генеральний план, у складі якого є історико-архітектурний опорний план міста, де окресленні всі охоронні зони, пам’ятки архітектури, які є об’єкти, що потрібно взяти на облік, це процес тривалий. Цей план є затверджений Міністерством культури».
Наразі реставраційні роботи будинків по вул. Шевченка виконані за міські кошти, але в планах – впроваджувати співфінансування з мешканцями, щоби розширити коло та можливість реставрації фасадів будинків. У місті вже є приклади, де роботи виконані за кошти власників: до прикладу, будинок на Курбаса, 8, що був профінансований Р. Кукурудзом.
«У місті кілька сотень пам’яток архітектури, а тих об’єктів, які претендують на взяття на облік – більше 600. Який бюджет міста витримає такий обсяг, щоб за міські кошти можна було все фінансувати. Там, де є активні і формалізовані співвласники, там ми «підставляємо плече». Власники повинні формалізуватися в об’єднання, діяльність яких регулюється Законом «Про співвласників багатоквартирних будинків». Коли формалізованою є юридична особа, яка в управлінні має будинок, то вже можна залучати і грантові кошти, і міський бюджет».
У випадку, коли це садибна будівля, пояснює пан Володимир, власники мають так само формалізуватися і укласти охоронні договори на об’єкт, мати проєктну документацію, взяти на себе зобов’язання. Далі можна вже говорити про співпрацю з містом щодо збереження пам’ятки. Коли бюджетні кошти в умовах співфінансування з мешканцями будівлі використані та роботи проведені, то об’єкт має бути переданий на баланс. Щоб це було можливим, всі мешканці мають утворити об’єднання, якому ці роботи будуть передані, інакше це кошти, які «зависли в повітрі».
Засновниця ініціативи «Франківськ який треба берегти» Марія Козакевич, розповіла, як виглядає з боку громадськості ситуація, коли приватний будинок має історичне значення, пам’ятка архітектури, а коштів на утримання немає. Про досвід, як діяти в таких ситуаціях та де шукати підтримку і фінансування.
«На даний момент ініціатива відновила 40 старовинних дверей. В Україні це є найуспішніша громадська ініціатива зі збереження історичної архітектурної спадщини. Люди, коли бачать, відреставровані двері їм хочеться цей процес покращення продовжувати, тому вони долучаються до співфінансування. Деколи вони покривають всю суму, деколи ініціатива допомагає знайти меценатів, виграти грант, але бажання є. Люди починають у під’їздах робити ремонт, встановлювати освітлення, садити дерева біля свого будинку, ремонтувати фасад».
Також Марія поділилась, що коли ініціатива відновила 10 дверей, робили зустріч, де збирали міських чиновників, реставраторів та мали ідею створення дієвої схеми співфінансування реставраційних робіт мешканцями будинку та влади.
«З практики дверей можу сказати, коли люди допомагають реставрувати двері, співфінансують, вони набагато дбайливіше до цих дверей потім ставляться. Якщо ви мешкаєте чи працюєте в старовинному будинку, його фасад вже до вас продуманий архітектором і не потребує втручання, його треба просто підтримувати в тому стані, який він є. Декорування під’їзду, паркет, пічки, ліпнина, це все скарб і спадщина. Якщо вас не торкають ці сантименти, то існує інший аргумент – зберігаючи ці всі речі ви монетизуєте свою приватну власність».
Заступник директора Департаменту містобудування та архітектури Артур Прокіпчук пояснив, яка процедура погодження містобудівної документації та розказав, які наразі повноваження має міська влада у цьому процесі.
«Департамент містобудування та архітектури та головний архітектор підписує на будову два види документів. Це є будівельні паспорти, якщо це садибна архітектура до 500 квадратів – 2 поверхи плюс мансарда, а на все решта видаються містобудівні умови та обмеження, як на багатоквартирні будинки, так і на торгово-офісні. В Законі прописано так, що в містобудівних – це основні 2 цифри, які можуть регламентувати будову, а далі все з архітектором, який проєктує безпосередньо об’єкт і з замовником. Тобто, якщо це багатоквартирна забудова, то у відповідності від висотності визначається пляма забудови – 30%, 40% і т.д. і висота, все решта падає на плечі проєктанта, який співпрацює з забудовником».
Івано-Франківськ має невеликий досвід з конкурсами. Дитячий простір на Міцкевича, Тисменицька брама, Мельничука 14-16, який нещодавно був продовжений. Артур Прокіпчук також розповів, чи зацікавлене місто у проведенні конкурсів та на які об’єкти така процедура можлива.
«Ми відновили якраз міжнародний конкурс «Мельничука 14-16» (Левка Лук’яненка). Уточнював у секретаря конкурсу Андрія Назаренка, який в колаборації з Департаментом, то станом на зараз є 97 заявок з усього світу. Представлені компанії з крутим європейським ім’ям. Це плюс до репутації міста, що ми можемо провести такий конкурс та залучити стільки архітекторів. Станом на сьогодні 40 країн заявилось. Ми бачимо, що по місту проєктують, в тому ж Львові, Києві, а що будують за кордоном. Власне, тому цей конкурс і міжнародний, щоб подивитись яке їхнє бачення. Загалом, все будівництво чи реконструкції в історичному ареалі мали б йти через конкурс».
Архітекторка та дизайнерка Ірина Чолій поділилась досвідом як використовувати максимально інклюзивні та екологічні матеріали у дитячих просторах та якими кроками рухатись у ці зміни.
«Для проєктування дитячих майданчиків рекомендують залучати дітей різного віку, що можна робити за допомогою воркшопів, методик навчання та семінарів. Діти по-іншому мислять і, як показують дослідження, сприймають щастя не так як їх батьки. У 80 роках ЮНЕСКО проводили опитування, згідно яких найщасливішими є діти, що живуть у найбідніших районах. Чому вони щасливі? Бо мають багато простору, дотичні до природи, граються з піском, валяються на траві, лазять по деревах. Вони вільні, у них немає бар’єрів і для них не прописують сценарії».
Також говорили про розвиток рекреаційних зон та чи можливе створення мережі відпочинкових зон за містом. За словами Ірини, найпершими локаціями можуть стати Німецьке озеро, набережні річки Бистриці Солотвинської та Бистриці Надвірнянської. Загалом, рекреаційні зелені зони мають бути в кожному мікрорайоні.
Щодо того, як комунальним закладам на кшталт шкіл чи лікарень, виглядати як приватним, Ірина Чолій зауважує: «Треба проєкт, щоб бачити куди рухатись і що робити. Я дійшла до висновку, що кожен ремонт в комунальному закладі має проходити через конкурс, де в журі сидять спеціалісти своєї справи. Це той інструмент, який збере купу пропозицій і можна буде обрати найкращий варіант».
З 2014-15 Івано-Франківськ зробив великий крок у розвитку велосипедної та пішохідної інфраструктури міста. Центральна частина міста потроху стає пішохідною. Архітектор та директор проєктно-консалтингової компанії Urban Progress Андрій Коман пояснив, як стимулювати людей ходити пішки, де мали б бути межі пішохідного Франківська.
«Люди готові долати достатньо великі відстані пішки, якщо там є комфортні для цього умови. Що стосується центральної частини міста, то на мою думку, все історичне ядро має бути пішохідне – в межах вулиць Дністровської, Шпитальної, Грушевського, Січових Стрільців і Новгородської. Можуть бути винятки для заїзду до різних закладів та установ, але це треба пропрацьовувати окремо. Загалом ця зона має бути пішохідною за прикладом вул. Лесі Українки та вул. Міцкевича – в одному рівні, з озелененням, з додатковими функціями громадського простору та мінімізованим доступом транспорту».
Продовжуючи тему змін з 2015 року у місті вимальовується універсальний дизайн вулиць. Андрій Коман розповів звідки ця ідея, як реплікувати її на все місто та яким чином місто може бути інтуїтивно зрозумілим лише завдяки міському дизайну.
«Треба розуміти, що замовниками можуть бути різні організації, у кожного своя думка і своє бачення. Декілька років тому Франківськ вже згенерував своєрідний дизайн код, який передавався далі. Це можна зробити підбором певних матеріалів та кольорів у відповідних зонах. Коли ми робили проєкт Галицької, де хотіли запланувати і велодоріжку і лавки, то це сприймалося дуже критично, бо немає де пройти, про яку велодоріжку мова і хто там буде сидіти. Ми намагались розмежувати цей простір, де найближчою до проїзної частини є велодоріжка, потім зона з деревами, в простір між деревами заклали лавки, урни, опори освітлення, а з іншої сторони від будинків – сервісна зона: сходи, літні майданчики, тощо. Посередині, власне, транзитна зона для пішоходів. Ці всі зони найкраще розділяти по типах покриття, де пішохідна зона і для велосипедистів це безшовна бруківка, сервісні зони можуть бути навпаки рельєфними. Коли це все комплексно реалізовано, то людям інтуїтивно зрозуміло як рухатись, а заклади дотримуються межі, де вони можуть ставити столики і розміщувати продукцію».
На дискусію про розвиток архітектури міста прийшло більше 80 глядачів.
Модерував дискусію міський активіст, урбаніст, оператор Tolocar: Mobile Makerspaces in Ukraine Денис Квасов.
ФОТО ТИЖНЯ
