У попередній статті ми знайомилися зі спільнотою «Будем бігали», у цій «Галка» трохи змінить радіус розповіді та перейде від спорту до мистецтва і познайомить вас із справжніми поціновувачами театру – “Театральними Волоцюгами”. Це спільнота, яка живе театральним життям і не лише стежить за ним, а й доповнює та розвиває франківську сцену.
Кінець? Чи…
Ідея створення спільноти почалася з простого бажання знайти однодумців.
“Якщо немає з ким ходити в театр, треба створити якусь групку людей, з якими можна буде це робити”, — згадує Дмитро Бесенюк, ідейник і засновник спільноти «Театральні Волоцюги».
У листопаді 2018 року, коли Дмитро лише почав знайомитися з тоді ще обласним драмтеатром імені Франка, він розумів, що власні друзі мають свої вподобання, і цього було недостатньо, щоб задовольнити його тягу до театрального мистецтва.
“Я сидів на одній із вистав, на чомусь дуже емоційному, пам’ятаю, що в кінці піднімався, аплодував, і в мене було таке відчуття: блін, це супер-класно! Це має побачити більше людей!” — згадує він.
Цей момент став тим самим «дзвіночком», що викликав бажання поділитися своїми враженнями.
Він почав шукати людей з подібними інтересами. Тоді і з’явилася ідея створити чат у одній із соцмереж для обміну ідеями і враженнями про вистави.
Проєкт «Театральні Волоцюги» проіснував близько року, але через відсутність постійної підтримки з боку учасників, ідея поступово згасала. А потім прийшов ковід, який став своєрідною крапкою в цій історії. Театр почав працювати з обмеженнями, і, як наслідок, спільнота завмерла.
“Довгий час я думав, як відновити ідею, як знову збирати людей, ходити в театр, обмінюватися ідеями. Але я розумів, що просто мати купку людей, з якими ти ходиш, недостатньо”, — зізнається Дмитро.
Ще один початок
Дмитро хотів створити не просто групу для спільного відвідування вистав, а повноцінну спільноту, яка б впливала на театральне життя, організовувала активності та мала певний сенс.
“Хотілося створити спільноту, де ми не просто б ходили в театр, а й робили щось більше, мали якусь мету в існуванні”, — каже він.
Після численних обговорень ідей, одна з них знайшла підтримку. І саме ця ідея стала основою для «Театральні Волоцюги 2.0».
Зустріч з Євгеном Хімейчуком, який колись працював керівником відділу реклами та звʼязку з громадськістю, виявилася вирішальною.
“Ми обговорили ідею з Женею, і це була та зустріч, яка визначила наше майбутнє. Він сказав, що театру моя ідея дуже відгукнулася, і ми знайшли свій напрямок”, — згадує Дмитро.
Ця зустріч стала моментом, коли спільнота офіційно отримали своє ім’я і підтримку театру. І так почалася історія «Театральні Волоцюги 2.0».
Чому «Театральні Волоцюги?»
Вибір назви для спільноти був не з простих. Дмитро довго думав над тим, що саме має відображати концепцію Театральних Волоцюг.
“Створення назви, неймінг — це суперскладна річ. Потрібно було знайти щось вдале, влучне”, — пояснює він, згадуючи складнощі пошуків.
Однак натхнення прийшло від фільму «Шляхетні Волоцюги». Цей фільм мав свій унікальний образ, який Дмитро вирішив використати.
“Це були персонажі, які ходять в жилетках, елегантно одягнені, але при цьому вони Волоцюги. Вони ніби мають одну суспільну роль, але одягаються трошки по-іншому”, — пояснює Дмитро.
Тоді, якраз у період створення спільноти, він сам теж почав відчувати себе частиною цієї «шляхетної волоцюжної» традиції.
“Я ходив в театр в елегантному одязі, з жилеткою, і я прирівняв себе до цього образу”, — згадує він.
Відтак назва «Театральні Волоцюги» стала символом того, як театр, незважаючи на свою вишуканість, може бути доступним і дружнім для всіх.
“Волоцюги — це щось простіше, і це допомогло людям не відчувати пафос. Ми хотіли, щоб люди могли доєднатися без страху, щоб не було цього елітарного бар’єру.
Якби ми називалися «Театральні поціновувачі», «еліта», то було б зовсім інакше. Страшніше було б доєднуватися до нас”, — додає він, підкреслюючи, чому «Театральні Волоцюги» стали настільки доступними і приємними для нових учасників.
Саме час познайомитися з декількома учасниками «Театральних волоцюг»
«Випадкова зустріч із театром, що змінила все»
Валерії Липчук 19 років, до того, як потрапила у червні 2023 року до «Театральних Волоцюг», вона майже не ходила в театр – лише двічі в житті.
“Я завжди знала про театр, але не була частим гостем. Мала ту саму стереотипну думку, про яку згадував Дмитро, що театр – це щось складне і не для всіх, але «Волоцюги» відкрили його для мене по-новому, і тепер він став частиною мого життя”, — посміхається вона.
Довгий час вона була просто учасницею. А у вересні 2023 року потрапила в команду.
“Дмитро тоді закинув у чат повідомлення, що шукають SMM-ників, і щоб усі охочі кинули «плюсик». Я ще довго думала, кидати «плюсик» чи ні, але таки кинула. І отак опинилася в команді”, — розповідає вона.
Спочатку Валерія займалася лише соцмережами, а згодом почала охоплювати дедалі більше завдань у спільноті.
«Театр як частина життя і пошук однодумців»
Для 32-річної Лілії Шиндак театр завжди був невід’ємною частиною життя. Вона стежила за репертуаром, була підписана на сторінку Франківського драмтеатру, а в червні 2023 року побачила анонс про реєстрацію у спільноту «Театральні Волоцюги».
“Я заповнила форму та потрапила в спільноту. Проте відразу активної участі в спілкуванні з учасниками не брала. Та після однієї з найколоритніших вистав театру – “Модільяні” – ми почали активне обговорення. І так завʼязалися нові знайомства. Спільнота подарувала мені близьких по духу людей і навіть справжніх друзів”, — розповідає Лілія.
Завдяки спільноті вона змогла задовольнити свою потребу в обговоренні театрального мистецтва.
“Ми трішки більше потребуємо театру, ніж звичайні глядачі. Нам важливо не просто споглядати виставу, а й обговорювати її, розставляти все по полицях, шукати приховані сенси в текстах, декораціях, костюмах. Часом, до півночі обговорюємо премʼєри у чаті. Адже хтось бачить одне, хтось інше, рефлексії у кожного свої. Цей обмін думками та енергією неймовірно наповнює”, — каже вона.
Для Лілії «Театральні Волоцюги» стали простором, де театр виходить за межі сцени і стає частиною життя.
«Знайти «своїх» у театрі»
Наталі Сидоровій 47 років, театр був присутній в її житті завжди, однак особливе захоплення розпочалося під час фестивалю Порто Франко, і відтоді триває.
Наталя завжди знала, що є люди, які так само люблять вистави, як і вона, але раніше ці театральні поціновувачі залишалися у своїх закритих «бульбашках».
У «Театральних волоцюгах» вона знайшла людей, які можуть годинами говорити про театр – у фойє, на лавках біля театру, де завгодно.
“Я просто кайфую в цій спільноті. Відчуваю себе тут, як риба у воді”, — каже Наталя.
І тепер вона не лише ходить у театр сама, а й «затягує» сюди інших.
Спільнота, яка існує як у віртуальному просторі, так і в реальному житті
«Театральні Волоцюги» — це спільнота, яка існує як у віртуальному просторі, так і в реальному житті. По суті, її фізичне втілення — це чат у месенджері (ред. на час запису інтерв’ю у чаті було 370 учасників), де постійно киплять обговорення вистав, акторів, театральних подій і навіть просто організаційні моменти. Але насправді це значно більше, ніж просто група для спілкування.
“Ми створюємо різні проєкти: екскурсії, зустрічі з акторами, збори. Це один напрям. Інший — спільні походи в театр, коли разом йдемо на виставу, або на якісь події за участі акторів”, — розповідає Дмитро.
Важлива частина цього театрального руху — знайомство між людьми. Спільні перегляди вистав поступово переростають у дружні зустрічі.
“Ми навіть під час вистави можемо написати в чат: «Йдемо в антракті фотографуватися». І всі виходять, робимо спільне фото, потім кидаємо в чат”, — додає Дмитро.
Наталя говорить про ще один важливий аспект: любов до театру тягне людей ближче до акторів.
“Безумовно, ми розуміємо, що є особисті кордони акторів, приватне життя, яке не повинно порушуватися. У нашій спільноті ми прагнемо створити таку культуру спілкування, яка не лише відповідає сучасним етичним нормам, а й надихає людей долучатися, залишатися та розвиватися разом із нами. Ми цінуємо повагу, відкритість і взаємопідтримку, адже віримо, що саме в такій атмосфері кожен може почуватися комфортно та бути почутим”.
Спільнота не лише відвідує вистави, а й організовує унікальні події.
“Для інших День театру — це просто 27 березня. А для нас – це справжнє дійство. Минулого року ми підготували подарунки для кожного працівника театру та створили відеопривітання за участі багатьох учасників спільноти. Також на постійній основі ми організовуємо екскурсії та мистецькі аудієнції – зустрічі з акторами у форматі вдосконаленого інтерв’ю. Під час таких аудієнцій, ми не просто слухаємо розповіді акторів, а відвідуємо різні театральні локації, які тим чи іншим чином зв’язані з ним – це додає інтерактиву такій події і більше знайомить слухача з особистістю респондента”, – розповідає Лілія.
У більшості випадків Театральних Волоцюг об’єднують події, які придумав Дмитро.
Закулісся театру: екскурсії Театральних Волоцюг
«Театральні Волоцюги» — це не лише про відвідування вистав, а й про можливість зазирнути туди, куди звичайний глядач не має доступу. Екскурсії стали важливою частиною спільноти, відкриваючи для її учасників справжню «театральну кухню».
Щомісяця співробітники театру організовують екскурсію, на якій охочі «Волоцюги» можуть відвідати основні локації драмтеатру: сцени, фойє, залаштунки. Гіди — працівники театру, які діляться історіями та цікавими деталями, розповідають про вистави, постановки, внутрішню роботу театру.
“Глядач зазвичай бачить лише виставу. Він заходить у зал, дивиться гру акторів, а потім виходить. Але за кожною виставою стоїть величезна праця”, — зазначає Дмитро.
Окрім базової екскурсії, яка знайомить з історією та архітектурою театру, «Театральні Волоцюги» започаткували новий формат — «Механіка театру». Це унікальна подія, якої немає в офіційній програмі театру.
“Тут ми пропонуємо учасникам заглибитися в технічну частину театру: відвідати столярні та костюмерні цехи, механічні підвали, навіть пройти театральними тунелями, один із яких веде до меморіального сквер”, — розповідає Валерія.
Це можливість побачити, як створюються декорації, костюми, як працюють технічні служби, освітлювачі, звукорежисери, що відбувається під сценою та за лаштунками.
Під час екскурсій учасники можуть поспілкуватися не лише з акторами, а й з тими, хто творить театр за лаштунками.
“Ми показуємо конкретних людей: як працює освітлювач, як шиють костюми, як монтують декорації. Це дає можливість побачити театр зсередини, зрозуміти масштаб роботи”, — каже Дмитро.
Такі зустрічі дозволяють глибше відчути театр і ще більше його полюбити. Бо коли на виставі бачиш костюм, який бачив у процесі створення, або світлове рішення, яке тобі пояснювали на екскурсії, розумієш, скільки зусиль у це вкладено.
«У ролі»: як «Театральні Волоцюги» стають частиною театру
Що, якби глядач міг не просто спостерігати за театром, а стати його частиною? Саме таку можливість пропонує ще один проєкт спільноти — «У ролі». Це не акторська гра, а можливість спробувати себе в різних театральних професіях: білетера, гардеробника, консультанта в залі чи навіть гримера.
“Ми час від часу закидаємо в чат запит: потрібні волонтери на таку-то виставу. І буквально за кілька хвилин місця заповнюються”, — розповідає Дмитро.
За час існування проєкту учасники спільноти вже виконали понад 350 ролей. Це не лише унікальний досвід для Театральних Волоцюг, а й реальна допомога для театру.
І головний бонус для волонтера — можливість безкоштовно відвідати виставу.
“Зазвичай це та сама вистава, на якій люди працювали. Але якщо це неможливо, ми пропонуємо альтернативу”, — каже Дмитро.
Це унікальний формат взаємодії, вигідний для всіх: «Театральні Волоцюги» отримують можливість відчути себе частиною театру, а театр — підтримку та розвантаження персоналу.
«Театральні Волоцюги» – це…
Театр – це більше, ніж вистави. Це спільнота, атмосфера, люди. І «Театральні Волоцюги» стали чимось більшим, ніж просто групою прихильників театру. Для багатьох вони перетворилися на справжню сім’ю.
“Я не була великою прихильницею театру, перш ніж потрапила сюди. Але спільнота відкрила для мене театр з іншого боку – показала, що він може бути класним. А ще – подарувала людей, з якими можна говорити не лише про вистави”, – розповідає Валерія.
Для Лілії – це театротерапія. Завдяки спільноті вона знайшла людей, з якими можна проживати важливі моменти.
І найголовніше «Театральні Волоцюги» – це взаємодія, яка стосується не лише провідних акторів, а й тих, кого рідше помічають.
“Ми проводжали акторку Ксенію Шпак, коли вона йшла з театру. Це був дуже чутливий момент. Бо це не просто спільнота заради зірок. Це спільнота заради театрального мистецтва”, – каже Дмитро.
Він додає, що людям потрібні люди. Попри те, що багато хто заперечує це, і каже, що хоче бути сам. Але коли потрапляєш у таку спільноту, ти розумієш, як важливо мати своє середовище.
Зараз важко уявити Франківський драмтеатр без «волоцюг». І хоча спільнота виникла не одразу – перша спроба у 2018 році не вдалася, – у 2023-му все склалося завдяки правильним людям у правильному місці.
“Такі спільноти мають з’являтися і в інших містах. Хотілося б, щоб ми були не єдиними, а щоб це стало поширеною практикою. Але випадковості не випадкові – просто зібралися ті, кому було справді важливо створити щось більше”, – підсумовує Дмитро.
«Театральні Волоцюги» – це про любов до театру, людей і взаємодію, яка змінює життя.
Як долучитися?
Щоб долучитися до Театральних Волоцюг, потрібно заповнити гугл-форму, яку можна знайти на їхній інстаграм-сторінці. Опісля вашу заявку переглянуть та додадуть вас до телеграм-чату.
Також читайте, не менш цікаву статтю, про франківську спільноту “Будем бігали”.
Читайте також: Франківські “Театральні волоцюги” зібрали 108 тисяч на дрони для військових (ФОТО)
ФОТО ТИЖНЯ
