21-річний Олександр приїхав з сім’єю з Маріуполя ще у квітні. Там працював у «Тролейбусно-трамвайному управлінні» електриком. Сім’я із шести осіб – тато, мама, Олександр, два молодші брати та бабуся.
«Виїхали, як тільки з’явилася можливість, ми переховувалися до того у підвалах, були розбиті вікна вдома, але споруда ще знаходилася, коли ми виїхали, то в споруду вже влучило і не залишилося нічого. Наш будинок уже зруйнований», – розповідає хлопець.
В підвалі були з 5 березня. Виходили тільки, щоб варити їсти. Жили у приватному будинку. Коли зробили щось подібне на зелений коридор, то до них звернувся знайомий, який запропонував їм виїхати, в нього був відповідний транспорт. Погодилися. Спершу сім’я поїхала в Бердянськ. Потім – у Запоріжжя. А далі вже опинилися у Франківську.
«Я завжди мріяв переїхати до Карпат», – розповідає хлопець.
Життя почало налагоджуватися. Першим знайшов роботу батько, він – чоботар. Тоді саме виїжджав чоловік в Європу і залишив йому свій бізнес. Далі – Олександр пішов працювати електромонтером контактної мережі КП «Електроавтотранс». Живуть вони у знайомого на дачі в Лисці. Засадили город – картоплю, квасолю, огірки. Все б нічого, тільки на дачі нема опалення, тому є питання, як зимувати.
Найтяжче було з наративом Схід і Захід. Боявся, що східняків тут не люблять. Але приїхавши сюди, зрозумів що люди скрізь різні. І тут можна натрапити як на добрих та позитивних, так і на агресивних, і на Сході теж. Сьогодні він добре говорить українською, хоч раніше нею не спілкувався, пише “Галка” з посиланням на сторінку КП “Електроавтотранс”.
«Я вчив у школі українську і в коледжі, дивився українське телебачення, читав літературу, тому я знаю українську, – розповідає Олександр. – Проте ніколи нею не спілкувався. А тут ми перейшли, бо всі спілкуються українською. Трохи тяжко, бо доводиться в голові перекладати, але з часом буде легше».
Так, в обов’язки електромонтера входить робити ревізії електромережі, а якщо є аварії, то потрібно швидко їх виявляти та усувати. Роботу хлопець любить, з колективом спільну мову знайшов. Навіть більше, каже, що люди тут добріші і м’якші.
«Тут людяніше все, – ділиться Олександр. – Там я працював-працював два роки і всі казали, що працюю мало і погано, а тут завжди розуміють і підказують».
Бажання поїхати в Карпати нікуди не зникло. Влітку хлопець хоче таки здійснити свою маленьку мрію.
ФОТО ТИЖНЯ
