Загальновідомий факт, що через органи зору людина сприймає 90% інформації про навколишній світ. Саме тому зір – це чи не найцінніше та найважливіше відчуття. Але, на жаль, проблеми з ним зараз одні із найпоширеніших.
До Дня офтальмолога, який в Україні святкують 11 листопада, Галка поспілкувалася з молодим, але досвідченим лікарем-хірургом відділення мікрохірургії ока Івано-Франківської обласної клінічної лікарні Сергієм Вершиніним, який знає чимало про зір та спеціалізується на лікуванні катаракти та хворіб сітківки.
Сергій належить до когорти тих спеціалістів, які відрізняються свіжим поглядом на медицину, сучасним підходом до пацієнтів та постійним розвитком у своїй галузі. За його плечима, окрім навчання в медуніверситеті, численні стажування у найкращих клініках Англії, Словенії, Австрії та великий практичний досвід.
Спеціаліст розповів про найпоширеніші проблеми із зором у прикарпатців, що таке катаракта та чому не варто її «запускати». Також він спростував міфи про вплив гаджетів на зір та про різницю між приватними та державними медзакладами.
– Сергію, ви вже 11 років стоїте на варті зору. Як на сьогодні можете охарактеризувати здоров’я прикарпатців? Адже зараз побутує думка, що через вплив гаджетів люди стали частіше мати проблеми із зором.
– Ну, сьогодні кількість випадків хвороб зору почастішала, вони молодшають. Про це всі говорять, це не є секретом. З чим це зв’язано, важко сказати. Але точно не з гаджетами. Наше око природою створене аби бачити. Чи ми дивимось на стіну, чи на гори, чи у комп’ютер. Для ока різниці немає. Це просто картинка, яку сприймає око.
Так, якщо довго сидіти за комп’ютером або в телефоні, то можна відчувати симптоми зорової втоми. Може з’явитися сухість очей. Як і будь-який орган, око втомлюється. Але з ним не відбувається ніяких незворотних змін чи хвороб. Ні, це не впливає.
Є захворювання вроджені, набуті та ті, які обумовлені генетично. При чому вони можуть появитися пізніше – при народженні, в десять або й сорок років.
Захворювання, з яким зараз найчастіше стикаюся і яке треба хірургічно виправляти – це катаракта. Це вікова хвороба. Хоча є фактори, які можуть спровокувати її й швидше. Це травми, запальні захворювання, цукровий діабет і стрес.
Щодо останнього, то зараз немало пацієнтів, які жаліються на те, що зір різко погіршився з початком війни. Стрес – це дійсно той фактор, який дуже впливає. Думаю, що в інших лікарів теж є пацієнти, у яких загострилися хвороби.
– А можете розповісти, скільки пацієнтів за рік проходять через ваше відділення?
– Стаціонарне лікування у нашому відділенні за рік проходить до 2 000 пацієнтів. Амбулаторне лікування – це десь 6 000 – 7 000. Це не лише люди з нашої області. Зараз є багато переселенців, які до нас звертаються. Ми стараємося їх забезпечити всім, щоб питання грошей не стояло взагалі. Адже вони матеріально втратили майже все. Тож, чим можемо – тим і помагаємо.
– Ви офтальмолог-хірург. Можете пояснити, що це таке? Адже воно звучить трішки страшно.
– Хірургія ока, напевне звучить страшно, але то дуже цікава галузь. І за останні 20 років вона дуже прогресувала. Раніше операції вимагали розрізу, тривалої реабілітації – після хірургічного втручання пацієнти були багато в чому обмеженні. Але зараз більшість операцій проводяться через мікророзрізи, без швів. Через годину людина вже йде додому, на наступний день вона вже бачить. Також багато операцій проводяться лазером – без втручання в око і розтину оболонок. Така класична хірургія, як собі люди уявляють, вона, фактично, залишилася у випадку травм.
Так, надскладні операції на сітківці проводяться через проколи ока у 0,3 мм. Операції відбуваються під місцевим знеболенням – прокапуються краплі, око знеболюється, а людина залишається у свідомості. Це добре тим, що немає обмежень по віку. Якщо людина своїми ногами приходить до нас, немає гострого інфаркту чи інсульту, то ми готові оперувати. Навіть, коли низький гемоглобін можна оперувати, адже під час операції ми не втрачаємо жодної краплі крові. Операція – це 15 хвилин полежати на спині. Це якщо говоримо про хірургію катаракти.
– Питання, яке хвилює всіх – воно боляче?
– Ну, не те, що воно дуже боляче, воно неприємно. Але це як у стоматолога – треба потерпіти, щоб стало краще.
– Коли саме треба звертатися до лікаря?
– Насправді – всім зрозумілі симптоми, коли треба йти до лікаря. Просто люди роблять вигляд, що їх це не стосується.
«Став гірше бачити, болить око, щось плаває перед оком, заступає з одного боку»…
Якщо у кожної людини запитати прямо, то вона скаже, що треба йти лікаря. Але це тоді, коли стосується когось іншого, але не тебе. Людина надіється, що воно саме пройде… Через це у нас дуже велика запущеність.
Наголошую, при виникненні будь-яких скарг треба одразу звертатися до спеціаліста і не чекати, коли стане гірше.
– Досить часто можна почути, що зір погіршується через старість. Це правда?
– Ні, це не так. Зір не погіршується від старості. У будь-якого погіршення зору є причина. Так, є хвороби, які пов’язані з віком. Вони можуть прогресувати. Але це хвороба. Хвороби є різні. Наприклад катаракта. Людину прооперували і вона знову бачить. І це без обмежень по віку. Чи то пацієнту 80, чи то 90 років. Після операції зір 100% повертається, це якщо немає інших проблем.
Є хвороби, які прогресують, на жаль, не зважаючи на лікування. Але наявність або відсутність лікування впливає на швидкість прогресування. Приміром, чи людина втратить зір за рік без лікування, чи буде бачити ще 30 років.
Тому нема такого поняття, що людина сліпне від старості.
– Ваша спеціалізація – це лікування катаракт. Що то за хвороба? Як саме вона виникає та як її лікують?
– В середині ока є лінза, яка проводить і заломлює промені, які попадають на сітківку. Власне вона передає зображення по зоровому нерву в мозок. Тому ми і бачимо. В молодості вона прозора. На жаль, з віком, у ній відбуваються зміни. Цей кришталик поступово починає мутніти. Це відбувається у всіх і у всіх відбудеться. Тобто, катаракта чекає нас всіх. Лиш ми не знаємо коли. У когось в 50, а в когось й у 90 років. Це незворотній процес, який пов’язаний з денатурацією білка. Тому ні каплі, ні вправи чи якійсь інші методи, які рекламують, не можуть вплинути на це. Це як сивіє волосся з віком. Коли і як – невідомо.
Ці помутніння поступово стають сильнішими. Спочатку людина помічає, що бачить трохи нечітко. Потім вже видно як через матове скло. Потім як через фіранку. І, якщо нічого не робити, то людина бачить лише світло. На жаль, таких випадків, коли ми оперуємо пацієнтів у крайній стадії дуже багато. Якщо десь їдемо на конгрес у Європу і розповідаємо про це, то для європейців це щось дуже складне. Адже вони не знають, що таке дозріла катаракта, там люди не сліпнуть він неї, бо вчасно звертаються до лікарів.
– А багато пацієнтів звертають із запущеними випадками катаракти?
– Десь третина пацієнтів, які звертаються до мене, бачать лише світло. Якщо, для прикладу, завтра у мене на операцію записані 22 людей, то як мінімум 8-9 це ті, які бачать лише світло… Але вже через кілька днів вони будуть нормально бачити.
Страх, що може стати гірше, зупиняє людей. Це нормально, людина жива і має страх. Слово операція і має лякати. Так, будь-яка операція – це ризик. Але катаракта – це з тих операцій, які на сьогодні відточенні до найменших дрібниць. У будь-якому випадку операція призводить до покращення. Так, наявність супутніх захворювань може обмежити функціональний результат. Якщо, наприклад, є глаукома і катаракта. Є багато страхів щодо цього, що не можна тоді оперувати. Але це не так. Це обмежено лише кваліфікацією хірурга.
– У багатьох людей існує стереотип, що буцімто у Києві, Львові чи Одесі в лікарнях або у приватних клініках краще обладнання і тому краще туди звертатися. Як воно зараз насправді?
– То давно вже не так, а зараз тим більше. Чому? Бо в офтальмології без якісного обладнання надавати допомогу неможливо! Воно абсолютно необхідне. Це обов’язкова умова, яка не обговорюється. Якщо зайти в нашу операційну, то там немає нічого, що могло б стояти десять років тому. Наше обладнання таке саме, яке можна побачити в клініках в Києві, Берліні чи Нью-Йорку. Наголошую, воно таке саме. Для прикладу – у нас німецький мікроскоп Karl Zeis нової моделі, машинка для операції на сітківці американська, лазери французькі та німецькі. Також це стосується і розхідних матеріалів.
Буде операція на тому самому обладнанні просто в інших стінах. Стіни і реклама – це те, що наразі відрізняє державні лікарні від приватних. Це найменш значущі фактори, але те, що людина може оцінити.
– А щодо спеціалістів – вони чимось, приміром, відрізняються від працівників у приватних клініках?
– У нас перевага – це команда. Лікарня – це те місце, де всі гуртуються. Якщо якийсь приватний центр може сконцентруватися на одному напрямі, то лікарня собі не може дозволити собі таке.
В нас у відділенні працює понад 15 лікарів. Ми всі офтальмологи. Але ми маємо і вузькі спеціалізації. Є ті, хто займаються пластичною хірургією, є ті, хто більше розуміються на карактальній хірургії. Це, власне, мій основний профіль разом з лікуванням сітківки.
В нас завжди є з ким порадитися. Є старші колеги з величезним досвідом. Є і молоді – які слідкують за чимось новим, постійно вдосконалюються.
Не хочу нікого образити, але у нашому відділенні є змога обирати методи лікування. Медикаментозно, хірургічно чи лазерно. Можемо для конкретного випадку обрати те, що дійсно потрібно. А не лікувати тим, що є в наявності.
Якщо у хірурга є можливість тільки різати, він буде різати. У нас нема такого, що треба обов’язково оперувати, аби не втратити пацієнта. Ми робимо те, що треба пацієнту. Ми не прив’язані до чогось одного.
– А як щодо доступності – які послуги потрібно оплачувати? Що держава покриває, а що ні?
– Зараз медицина в етапі реформування. Реформа передбачає те, що НСЗУ покриває певні витрати, які може нести пацієнт під час лікування. Поступово цей перелік буде збільшуватися. Так, на сьогодні він покриває певні ліки, загально-клінічні обстеження, зарплати лікарів.
НСЗУ не покриває вартість розхідних матеріалів, ці витрати лягають на пацієнта.
Для порівняння – у приватних закладах у ціну закладенні розхідні матеріали, зарплати, ліки, ну, і прибуток. В цьому і різниця в ціні, а це десь 20-30%.
– І наостанок – чому ви обрали саме цю професію і чи задоволенні своїм вибором?
– Ну, офтальмологія – то для мене найкраща спеціальність. Отримую величезне задоволення щодня. Вважаю, що ця професія трішки привілейована. Бо мати змогу повертати людям зір, дарувати їм можливість бачити – це велике щастя і велика мотивація для мене. Через це хочеться вдосконалюватися щодня.
Розмовляв Назарій Боднарчук
ФОТО ТИЖНЯ
