В неділю був затриманий командир силового блоку Коломийського Правого Сектору Любомир Величний. Його звинувачують в тому, що він начебто на одній із заправок «Лукойл» погрожував зброєю працівникам АЗС та менеджерові. Проти Величного відкрита кримінальна справа за статтею 187 (частина третя) розбій із погрозами. Його хотіли затримати на 30 діб, проте під тиском побратимів із Правого сектору, звільнили на підписку про невиїзд. У інтерв’ю виданню www.galka.if.ua Любомир Величний розповів про те, що насправді відбувалося на АЗС та про ситуацію у зоні АТО.
Пане Любомире, Вас звинувачують у тому, що Ви погрожували зброєю працівникам заправки «Лукойл» та регіональному менеджеру. Чи справді це так?
Ніхто нікому не погрожував. У мене справді є зареєстрована легальна зброя, вона знаходиться у сейфі в Івано-Франківську, бо саме в Івано-Франківську я прописаний. Я її здаю під розписку і під розписку забираю. При мені завжди знаходиться пістолет «Форд-12», це травматична зброя, яка стріляє гумовими кулями. При цьому кулі знаходяться в ньому не в патроннику, якщо виникає потреба, то я дістаю і заряджаю.
Тоді при мені був страйтбольний прилад, який мені ще кілька років тому подарував кум. Щоби не розслаблятися за кілька днів відпочинку від зони АТО, бо кожен день без тренувань, це неминуча смерть на війні, я його взяв із собою, щоби потренуватися. Саме цей прилад, який схожий на рушницю, був тоді перекинутий в мене через плече.
Я його ні на кого не наставляв. Щоб ви розуміли, я працював в правоохоронних органах, 14 місяців тому я звільнився з «Беркуту» і чітко знаю, що ствол зброї не можна направляти на людину.
При затриманні я одразу повідомив, що зброї при мені немає, а страйтбольним приладом я нікому не погрожував.
Добре, чому ж тоді виник конфлікт між Вами та працівниками АЗС?
Я повертався із Отинії, там заправився на заправці Вог. Побачив заправку «Лукойл», зрозумійте мене правильно, вона для мене як червона тряпка для бика.
Чому Ви так на неї зреагували?
Чому? Та тому що я воював в зоні АТО, був за чотири кілометри від кордону з Росією. Там із території Росії наших хлопців поливають із «Градів», там руки-ноги летять в різні сторони, там голови розриває на шматки. Після обстрілу «Градами» в радіусі трьох кілометрів немає нічого живого, там навіть мухи не літають і пацюки і миші не бігають. Наші хлопці гинуть кожного дня.
Тому я хотів переговорити із менеджером заправки і розповісти про те, що на Сході гинуть українці. Сказати, що ті кулі, якими їх вбивають, фінансують саме із того російського бізнесу, який працює в Україні.
Я подзвонив на заправку попросив, щоби під’їхав менеджер. Коли я приїхав, менеджера ще не було. Але мені сказали, що вона вже в дорозі. Тоді я від’їхав за межі заправки перекурити, бо на території не можна. Коли повернувся, менеджер уже була.
Я їй почав розповідати про те, що на Сході йде справжня війна, що кулі, якими вбивають наших хлопців, купують за гроші, від такого бізнесу. А вона мені на це: чого ти сюди приїхав, що ти мені розказуєш. Така вся мажорна. Я їй кажу, ви мені не тикайте, бо я з вами свиней не пас.
Я ж приїхав не погрожувати, не закривати бізнес, а просто розказати ситуацію. Розмови не вийшло, тоді я поїхав в рідне село, пішов до церкви, висповідався. Коли вже вийшов із церкви, було купа пропущених дзвінків, телефонували, що мене будуть затримувати. Приїхали мене затримувати п’ять чоловік. Мене одного, відвезли в Коломийський відділок. Там мене хотіли затримати зразу на 30 діб, проте дякуючи побратимам, відбувся суд і мене випустили на підписку про невиїзд.
Таке рішення судді, очевидно, зламало Ваші плани, наскільки нам відомо, Ви сьогодні мали супроводжувати благодійний вантаж у зону АТО.
Так сьогодні я мав виїхати, щоб супроводжувати благодійний вантаж і залишитися у зоні АТО. Зараз я чекаю на довідки з приводу того, що я воюю в зоні АТО, що мене потребують там. Завтра з цими довідками планую піти до судді, щоби мені скасували цей запобіжний захід, я рвуся в бій, сидіти на місці не можу.
Реветеся в бій? Ви ж казали, що там справжня війна?
Саме так, сьогодні дуже багато людей не усвідомлюють, що на сході йде не антитерористична операція, а справжня війна, страшна війна. Наша армія стоїть окопана, погано окопана, її як мішені в тирі розстрілюють. Вони на відміну від терористів не захищені, не мають необхідної техніки. Кожна російська група із десяти терористів має свій тепловізор. Ми захопили таких два, подивились в інтеренеті, їх вартість складає не менше 150 тис. гривень за штуку. А у наших хлопців із 5 батальйону, я там був, знаю, нічого немає, ні БМП, ні БТРів, навіть легкових машин. Навіть поранених не буде чим вивезти, якщо буде атака. Наші хлопці стоять на блокпостах в полі по 25 чоловік, там немає нічого, за день проїжджає ледве дві-три машини, а ввечері їх сепаратисти обстрілюють. А от сепаратисти добре підготовлені, вони мають все, гроші, техніку, зброю. І її купують за ті гроші, які дають їм в тому числі і українці.
Я вважаю, що в Україні немає бути російського бізнесу. Замість заправок «Лукойл» мають бути заправки «Укрнафти», замість російських банків різних там ВТБ, Сбербанков, мають бути наші ощадбанки. Я хочу, щоб зрозуміли, що хлопцям, які там воюють теж не подобається, що в Україні процвітає російській бізнес. Вони як почнуть повертатися сотнями, то буде жах. Вони не будуть закривати очі, а міліція, то міліції взагалі не буде, її рознесуть.
Україна – це не мій город, моя хата чи мій район, це набагато більше. Ви знаєте, я нічим не можу передати той запах пшениці чи соняшнику, котрий стоїть о четвертій ранку на полях Донецької області. Це і є моя Україна, наша Україна. Мені дуже приємно, коли їдеш із Заходу на Схід і висять наші синьо-жовті стяги. Наші люди дуже роботящі, їм не треба чужого бізнесу, вони все зможуть зробити самі. Сьогодні вони їдуть воювати на Схід не за гроші, нам ніхто не платить, ми їдемо, щоб наша Україна була цілісною.
ФОТО ТИЖНЯ
