“Люди допомагають людям”: колишні наркозалежні розповіли, для чого збираються в групи і чому це допомагає краще за лікарів

Автор: Єва Жасминова

20 Бер, 2021 10:05

“Люди допомагають людям”: колишні наркозалежні розповіли, для чого збираються в групи і чому це допомагає краще за лікарів

Проблема наркозалежності є або табуйованою, або ж всіяною стеотипами у суспільстві. Багатьом здається, що вилікуватись просто – наркоман має лягати в лікарню і позбутися звички. Припинив вживати – значить здоровий. Проте на ділі все не так легко. “Галка” поспілкувалась з колишніми наркозалежними аби розповісти, для чого вони досі збираються у групи, обговорюють свої проблеми і як це їм допомагає.

Василь та Євген – молоді хлопці з Івано-Франківська. Дивлячись на них, ніколи б не подумав, що раніше вони були наркозалежними. Обоє з міських мікрорайонів, пройшли всі “дворові мутки”, потрапляли в поліцію через наркотики. Для них не було моральних авторитетів, речовини пробували з цікавості, потім під кайфом катались, тусили на дискотеках…

Це історія про хлопця, “якого хтось дуже любить на горі”, бо Женя сам здивований, що не заробив ніякої хвороби під час вживання, хоч коловся шприцами, які знаходив у під’їзді. Та історія про Василя, в якого лице гнило, який готовий був викинутись з четвертого поверху, лиш би отримати дозу. А зараз він допомагає іншим.

Більше про це :  “Сьогодні я вже можу не нести розруху, а допомагати комусь”, – колишній залежний від важких наркотиків, волонтер Василь Сенеджук

Євген – колишній наркозалежний з Івано-Франкіська, хлопець вживав близько 8 років. Зараз йому 28. Починав він з легких наркотиків.

Хлопець мріяв стати успішним. Хотів бути поліцейським, непогано вчися, їздив на Олімпіади з математики, займався футболом, ходив на різні секції, отримував золоті медалі зі змагань. Але в один момент все змінилось…

Перестав мріяти, ставити цілі. Була лиш одна мета – дістати ще наркотик. Я не мав авторитетів серед людей.

Я один в сім’ї, мене виховала мама. Вона працює в перукарні, все життя вона була на роботі. З дитинства я був на вулиці, тягнувся до старших хлопців. Бабусю я теж не бачив, вона тяжко працювала закордоном, висилала гроші. Тобто я виріс сам.

Спершу була трава. Потрошки з друзями, спершу раз в місяць, потім раз в тиждень. Десь буквально за пів року це переросло в те, що я почав курити траву щодня. На той час мені було 14 років. Я дуже присів на неї, не міг без трави нічого вже робити. Вранці, коли йшов до школи, мусив покурити, бо я себе некомфортно почував без вживання. Потім був амфетамін – в 15-16 років. Я спробував його з цікавості. Друзі розказували, що це дуже класні емоції, така собі вулична реклама. Перший раз я нічо не відчував, думав, що мене обманули і підсунули якусь фігню. І я замість того щоб перестати, я почав шукати ще. Щоб відчути цей «прікол». Мені дуже сподобалось. Було відчуття легкості, ейфорії та радості. Пішов на дискотеку, танцював, випивав, говорив з дівчатами, з друзями, а потім катались на машині.  Далі була «ширка» – опіум, мак. Я жив в такому дворі, де була жінка, яка продавала. І я щодня бачив людей, які «відлавлюються», оці «приходи» їхні, мені було цікаво, що вони відчувають. Є швидкі наркотики, а є повільні, і мені було цікаво, як це – повільні наркотики. Коли я спробував, я зрозумів, що це мій наркотик. В 11 класі я вже почав колотися. Потім перейшов на синтетичний наркотик «субітекс», бо було важко діставати цю «ширку», а тоді наше місто наводнило «субітексом», він був дуже дешевий, його було легко дістати. Мені було 19-20 років, я навіть сам його продавав. Вночі я прокидався кожних 2-3 години і коловся”, – розказує Женя.

-Ви рахували, скільки грошей витратили на наркотики?

-Саме на наркотики, чи на всі пригоди, з ними пов’язані? Я три рази попадав в поліцію. В мене дві судимості, мене “викуповували”, рідні платили величезні гроші, аби я не сів. Думаю, це більше 10 тисяч доларів.  Коли я почав колотися, мені треба було вколотися 3 рази на день. На це треба було багато грошей. В поліцію попадав, бо треба було гроші на наркотики. Перша судимість – нам зі знайомим дали “наводку” на хлопця, ми знали де він живе, що в нього є золото, гроші, телефон і ми побили його, забрали гроші, золото, телефон і потім нас зловили. Через тиждень, як ми пограбували цього хлопця, я прокидаюсь в 5 ранку, мене будить поліцейський, показує “ксиву” і каже «поїхали».  Мені було 18 років.

“Коли я вперше потрапив на реабілітацію – мене відправили туди обманом. Я думав, що попав у клініку і пробуду в ній місяць. Але так сталось, що я там був 9 місяців,  і звідти я потім втік. Я не розумів, що таке залежність. Я думав, що якщо я не вживаю, то все ок. Але це не так, бо ж мої думки не змінились. Я далі хотів вкрасти, обманути. В мене нічого не змінилось на той момент. А я думав, що раз вже не вживаю, значить вже все добре. Я повернувся, і почав вживати через три дні! Далі в мене купа зривів, лікарні, підшившивки, кодування. Мама відправляла мене на лікарні, монастирі… Але мені нічого не допомагало, я тікав, або повертався і казав, що не буду вживати, а потім за пів години дзвонив знайомим і казав «давай нову партію».

В пріоритеті був наркотик.

“У мене була дівчина, але я зробив все щоб зіпсувати ці стосунки. В мене в пріоритеті був наркотик. Вона дзвонила, казала «давай зустрінемось». Але як зустрінемось, якщо я непонятно де, шукаю нову дозу. Вона знала, що я залежний, два роки їздила зі мною по різних закладах, пробувала мене рятувати.

Це чудо, що за час вживання,  я не заробив жодної болячки. Мене хтось любить там на горі

“На диво я не заробив жодної болячки під час вживання. Були моменти, коли я думав, що заразився і що в мене або гепатит, або ВІЛ. Я знаходив в під’їзді якийсь непонятний шприц і ним коловся, я не знав чий він, мені було однаково. В мене був наркотик, але не було грошей на шприц. Були моменти, що я знав, що в людини є ВІЛ, але я просто брав його шприц, промивав і коловся. Мені було настільки вже всеодно на моє життя. Я не любив себе. Я не знаю як так, що я нічим не заразився. Це чудо, мене хтось любить там на горі.”

Після цього Євген спробував позбутися залежності у ще двох центрах, та безуспішно. Не допомогло й чергове “підшивання”. Тож хлопець зізнався, що в якись момент відчував, що вже не зможе вийти з наркотичної пастки. Однак товариш “за інтересом” Василь, котрий зміг зізскочити із залежності, порадив спробувати ще один заклад.

“В мене було уявлення не дуже хороше про центри, але я прислухався і приїхав. Дуже швидко відновився – за 3 місяці. Почав там волонтерити, був старшим зміни. Там я побув 7-8 місяців. Цей центр відрізнявся від попереднього. Я отримував більше інформації про свою хворобу, тут все було цивілізовано. На попередньому центрі не дозволяти пити чай, каву, аби не варили «чефір». На цьому центрі я приїхав і був здивований – хлопці пили каву, слухали музику на перервах, панувала атмосфера довіри. Завжди були спеціалісти, до яких можна звернутись, навіть якщо я не міг в групі це скзазати, то була можливість потім підійти і розказати наодинці, про те, що хвилює”, – каже Женя.

Тим часом в Івано-Франківську відкрилась 12-ти крокова програма позбавлення від наркотиків. Вона була цікава тим, що не потребувала відмови від роботи, сім’ї. Потрібно було кілька разів у тиждень відвідувати групові заняття. 

“Збираючись, тут ми говоримо про те, що нам наболіло. Про ті речі, з якими нам важко справлятись в соціумі. Для мене раніше важко було просто сісти поговорити з мамою. А так я прийду сюди, виговорюсь, і спілкування з рідними налагоджується. Я не знаю як воно працює, але воно працює. Найбільш болюча тема, про яку не міг ні з ким поговорити, крім людей тут – було розлучення з дівчиною. Тут для мене коло довіри. Я знаю, що все, що тут скажу – нікуди далі не піде. Воно лишиться тут. Позбутися болю, виговоритись, забути. Ми тут говоримо про різні ситуації. Зараз розповідаю, що мені важко знайти роботу. В кожного різні ситуації. В нас є книга, яку ми читаємо і ділимось досвідом, як у нас проходила та чи інша ситуація. Якщо людина почує- вона візьме щось для себе. Я чув, слухав, користувався цим. Я майже в кожній історії чую себе, в тій чи іншій мірі бачу себе. Це мені дає сили рухатись далі, бачу, що люди справляються з такими ж проблемами як і я, і думаю «а чому я не можу? Чим я гірший?» Мене вражають найбільше люди, які мають захворювання від вживання, до прикладу ВІЛ, але вони не здаються, заводять сім’ї, вчаться жити далі. Я дивлюсь і думаю «є сенс жити, можна жити нормально». Мене мотивують їхні історії.

 

Василь познайомився з Євгеном через спільного друга, разом тоді мутили «субітекс».

“Женя мені запам’ятався тим, що він у вживанні завжди мовчав. Йому було “харашо” і він мовчав, я теж не горів бажанням з кимось знайомитись, сам думав, як мені “намутити” пошвидше наступну дозу. А потім ближче познайомились в реабілітаційному центрі. Побачив знайоме обличчя. Разом вживали, разом зривались. Об’єднані однією проблемою – залежністю. І об’єднані одужанням.”

Залишити вживати не важко – важко не повернутись назад.

“Заставити себе відвідувати групи самодопомоги, не брехати, бути мужнім…  Мене дуже радує, що є люди, з якими ми можемо разом одужувати. Я чув історії, що були такі люди, які разом зі своїм «баригою» одужували. Дуже важливо вірити в людину, коли приходиш реабілітацію. В мене ніхто не вірив, хіба батьки. Поки виходить, все добре”, – розповідає Василь.

Днями Василя зняли з обліку наркозалежного. Він вже може отримати водійські права. Держава вважає, що він вже вилікувався, хоча сам Василь так не вважає. “Бо якби це було так, я б сюди не приходив”.

“На Західній Україні люди дуже встидаються цієї проблеми. А ще часто дзвонять люди, аби когось з родичів відправити на реабілітацію, і думають, що ціна питання – гроші. Коли кажеш, що 11 тисяч коштує місць реабілітації, питають «ой а чо так дорого?». Тоді я чесно задаю питання «а в скільки ви оцінюєте життя своєї дитини?»

12-ти крокова програма немає аналогів. Бо от не може мене зрозуміти лікарка на Млинарській (вулиця, де розміщений обласний наркодиспансер, – прим. “Галки”), вона мені якусь “чуш городила”, я її досі ненавиджу. Я думав, що я ляжу на інтоксикацію, і все буде добре. Але я там теж коловся, мені приносили, і я коловся. Нічо не було добре і нічого не змінювалось.”

А тепер в мене є наставник, який 9 років не вживає. І він ділиться цим, розповідає як він поступав в тих чи інших ситуаціях. Щодня я стикаюся з купою проблем: в стосунках з дівчиною, в роботі, бути чесним чи обманути, купити продукти чи забити. Потрібно змінюватися повністю. Я знаю людей, які роками не вживають наркотики, але не змінились. Вони далі обманюють. Той же самий наркоман, але не вживає вже наркотики. Я років 15 “кидав” людей, поняття «допомогти» не було, «допомогти комусь» – це в мене було лишити його чогось, що в нього є. Коли лише починались групи і приходив хлопець, який казав «я лиш з роботи приїхав» – я думав, як в нього виманити гроші. Це зараз я розумію, що це безумство. Перший рік-два я не міг почути. Я думав, що це в іниших проблеми, а не в мене. Не міг бути чесним з собою, але люди мені допомогти. Але до цього треба було прийти. Я не винен, що я залежний, але я несу відповідальність, за своє одужання сьогодні, щоб бути нормальним в суспільстві.

“Зараз роблю користь в своєму місті: ми годуємо людей, допомагаємо наркоманам вилікуватися. В мене є товариш, який зараз в Росії. Він не вживає 20 років і цей досвід є унікальним і дуже важливими. Немає різниці, чи це наркоман, якому 19 років і він нюхає сучасні пепсікольні наркотики, чи 40-річний, який коловся в пах, в якого немає зубів – вони однакові. Бо це одна хвороба. Я слухав запис людини в Мексиці, і він наче про мене говорив. Я цього чувака ніколи не бачив, а він про мене розказує. Коли я почав вникати, я зрозумів, що ця фішка працює. Знаю, що купа зірок, мільйонерів відвідують такі заходи. Я спершу не вірив, що мені це поможе. Але люди, які пройшли те ж, що я – дійсно помагають. В мене є група підтримки, і мене дуже вражають історії людей, які вилізли із самого дна. Є знайомий, який жив у підвалі без зубів, а зараз має бізнес, машину за 50 тисяч доларів. Але він не «зажрався», він допомагає іншим. Я раніше думав, що він якийсь ненормальний, мені здавалось, що це якийсь момент сектантства. Але це не так, коли я допомагаю іншому – я теж отримую щось. Отримую задоволення і користь. Ось така концепція. Коли ділишся своїми знаннями, зневірою, болем, страхом – в цьому і є суть. Я кажу людині, от я робив так і так, спробуй може тобі підійде.”

Я слухаю людей і можу їхній досвід використовувати. Раніше я нікого не слухав і робив ті ж самі помилки і чекав, що буде новий результат.

“Я можу порівняти групу з зарядкою телефону. Йду на групу, в мені 15% заряду, вертаюсь вже 60%. Та навіть просто поговорити з цими людьми корисно. Ти якщо звичайній людині розкажеш про свої проблеми, на тебе подивляться як на ідіота. Недавно мене питають «ти бухаєш? – нє. Куриш? -Нє. Шо вопше нічо? -Нє». І дивляться, як на дибіла. Це велика проблема суспільства.  Зараз мені добре без наркотиків, мене гребе життя. Думаю, як почати їздити на ровері, раніше я думав, що лиш лохи їздять. Ходжу в гори, подобаються стосунки, подобається щось смачне їсти, суші, наприклад”.

-На вашу думку, наркоманія виліковна?

-Залежність лишається до кінця життя. Але 12-ти крокова програма робить з тебе людину. Є люди, наприклад голівудські актори, які 40 років ходять на групи. Я думаю – нащо? Він що, дебіл? Ні, він не дебіл, просто в нього є проблема, яка не виліковується. Це як діабет, тобі треба інсулін, бо інакше ти помреш. Залежність не є виліковна, бо вона в голові.  Мені здавалось, що я зможу вийти з залежності сам. Я боявся просити допомогу, думав, що це соромно.  Але не варто повторяти моєї помилки.

Розмовляли Єва Жасминова та Юрій Валько

#12місяцівстійкості

Приєднуйтеся до “Галки” у  Telegram та Instagram - найважливіші та найсвіжіші новини одразу у Вашому телефоні! 

  • like 1
  • like
1
Подобається
  • like
  • exciting
  • laugh
  • surprise
  • sad
  • angry

Loading...