Володимир Ідак – архітектор, начальник відділу охорони культурної спадщини. З 1995 до 1998 року та з 2003 по 2006-ий був головним архітектором Івано-Франківська.
Читайте також: Поблизу парку Шевченка можуть звести 16-поверховий офісний центр (ПРОЄКТ)
В інтерв’ю для Galka.if.ua він розповів, як саме у міськвиконкомі захищають культурну спадщину, що чекає на відомі історичні пам’ятки, а також сказав, чи вважає себе причетним до забудови середмістя Івано-Франківська.
– Наприкінці лютого Вас призначили начальником відділу з питань охорони культурної спадщини. Можете розповісти, чим займається відділ, тому що не всі бачать і знають про вашу роботу?
– Ми є окремим відділом у складі Департаменту архітектури і містобудування. Міськвиконком провів реорганізацію, і окремий відділ міськвиконкому ліквідований, Департаменту архітектури передано функцію здійснення нагляду за охороною культурної спадщини. Зокрема, пам’яток архітектури, якими є будинки та окремі споруди – наприклад, Фортечний мур.
Я є керівником цього відділу, поки що нас всього двоє. Будемо користуватися діючим законодавством, зокрема, законом Про охорону культурної спадщини, державними будівельними нормами щодо проведення реставраційних робіт та іншими.
– Якщо ви помічаєте, що хтось робить з архітектурною пам’яткою щось, чого не повинно бути, як ви на це реагуєте?
– У міру можливого, ми складаємо відповідні акти та протоколи. Але в першу чергу проводимо роз’яснення для суб’єкта, який виконує таку роботу. Пояснюємо йому, які вимагаються для цього документи.
Будь-який власник об’єкту культурної спадщини, відповідно до пам’яткоохоронного законодавства, повинен мати укладений охоронний договір. Тобто, він бере на себе зобов’язання зберігати цей об’єкт. Цей договір він укладає зі структурою, яка, власне, здійснює нагляд за охороною культурної спадщини.
Якщо той, хто володіє об’єктом культурної спадщини чи його частиною, хоче виконувати в ньому якусь роботу, він повинен звернутися до нас із запитом про висновок щодо можливості її проведення. Ми виходимо на місце, оглядаємо об’єкт, даємо свої рекомендації і складаємо висновок. Вказуємо, які роботи можна, а які не можна проводити, за яких умов певні роботи можна виконувати. Ясно, що роботи повинні проводитися із дотриманням пам’яткоохоронного законодавства і нормативних документів.
– А якщо власник до вас не звертається?
– Тоді ми складаємо відповідні протоколи, залучаємо інші структури, зокрема, інспекцію Держархбудконтролю.
– Раніше говорилося, що у новому генеральному плані має бути опорний історико-архітектруний опорний план, і що частині будинків у місті має бути присвоєно охоронний статус. Чи буде робота у цьому напрямку?
– Історико-архітектурний опорний план є зараз виготовлений, інша справа, що він має пройти процес затвердження. Він є складовою частиною генерального плану міста. На ньому нанесені усі пам’ятки міста, їхні охоронні зони, нанесений центральний історико-архітектурний ареал міста.
Друге питання – процес виявлення пам’яток і взяття їх на облік є постійним. До цієї справи повинні бути залучені і краєзнавці, й історики, й архітектори, усі небайдужі, які виявили певний об’єкт і помітили у ньому об’єктивні дані, які претендують на пам’ятку. Наприклад, будинок, що має чисті стильові ознаки, побудований із застосуванням характерних для певного стилю декоративних та композиційних прийомів, спроектований відомим архітектором, тощо. Тоді ініціюється цей процес, залучаються фахівці, які пишуть свої висновки, подаються документи у Кабінет міністрів для взяття пам’ятки на облік. Наприклад, я бачу у місті деякі об’єкти, які думаю, що треба внести у пам’яткоохоронний реєстр.
– А якщо згадати ситуацію довкола садиби Гриневичів – говорять, що в неї важливе значення для міста, але вона не має охоронного статусу.
– Ні, вона є історичною пам’яткою. Бо в нас є архітектурні пам’ятки, які за своєю стилістикою, про що я розповідав, внесені у реєстри. А садиба Гриневичів не є серед них, але це – історична пам’ятка. Все залежить від громади міста, від рівня її цивілізованості. Те, як ми поведемося з цією садибою, наскільки ми розуміємо її цінність у нашому місті, бажання її зберегти чи не зберегти – це залежить від громади, від вас, журналістів, від всіх небайдужих до цих процесів. Досвід останніх років показує: якщо десь є люди з нечистими намірами і вони починають їх здійснювати, то їм це вдається. І це тільки завдяки пасивності нашої громади.
– То що можна у цій ситуації вдіяти? Чи допоможе включення садиби до реєстру?
– Формальні моменти дуже тривалі, а тут процес уже пішов. Його треба вже якимось чином вирішувати, і це залежить від того, наскільки активно громада буде втручатися. Занепокоєність громади повинна бути доведена ініціатору будівництва, який ставить питання про знесення пам’ятки. Частина будівлі у власності «Союзу українок» – з ними треба вести мову. Всі зацікавлені повинні конструктивно включатися. А не просто пасивно спостерігати, щоб на шпальтах потім з’явився заголовок про те, що знесли пам’ятку, і все – чергова новина.
– Ви вже працювали у Департаменті архітектури, очолювали його на початку двотисячних. Той період називають часом «будівельного буму». В історичній частині міста з’явилися нові неоднозначні споруди – багатоповерхівки на площі Ринок, на стометрівці? Чи вважаєте себе причетним до цього?
– Цікаве питання.
Так, дійсно, у двотисячному році почався цей бум, я його називаю вакханалією, яку тоді розкрутили, і місто фантастично від цього потерпіло. Не потерпіло стільки за радянської влади, скільки за останній час. Багато всього втрачено, знищено, тільки завдяки такому брутальному ставленню наших активних забудовників.
Поклавши руку на серце, я вам заявляю, що ви моїх підписів під якимись контраверсійними об’єктами не знайдете. Під такими об’єктами, які зруйнували якийсь містобудівельний комплекс, стали кричущими, брутальними.
Хто їх підписав? Це вже ваша справа, журналістів, з’ясовувати. Бо, дійсно, під кожною будівлею є свої герої. До кожного об’єкту у місті я можу назвати всіх по прізвищах, хто до нього причетний.
Однозначно можу заявити, що при розгляді того чи іншого об’єкту, коли я був начальником управління, я не допускав цього, я не підписував, заявляв деяким забудовникам: «Після мене, хіба що, а я такого підписувати не буду».
– Чи допоможе мораторій від міської ради на будівництво у центральній частині Івано-Франківська вирішити проблему хаотичної забудови?
– Це знаковий момент, принаймні, це – повідомлення усім учасникам процесу про те, що все, мораторій, документи на будівництво у центрі міста видаватися не будуть. Міська рада взяла «тайм-аут» і повинна усвідомити деструктивні процеси, які вже відбулися, які відбуваються, і знайти, як виправити те, що ще можна виправити.
– До початку дії мораторію на певні об’єкти вже були видані містобудівні умови та обмеження, їх все одно зможуть побудувати?
– Так, на це ми не зможемо вплинути. Власне, відповідальність чиновництва всього – перед підписуванням якихось документів вони повинні подумати, що назад ходу не буде, після них ніхто нічого не виправить, процес запущений. Забудовник, зрозуміло, буде ставити питання про захист своїх прав у судових органах, він має свої інвестиційні зобов’язання, плани на майбутнє. Тобто, це – на совісті тих людей, які щось попідписували, допустили щось таке криве, косе, неоковирне.
– Були наміри побудувати біля Бастіону новий об’єкт. Чи вплине мораторій на нього?
– Це той об’єкт, який має намір збудувати власник Бастіону Олег Заріцький. Це – один із совісних забудовників у нашому місті, освічених, культурних людей, які розуміють, що у них є у руках і як треба поводитися з містом. Дякуючи йому, побудований Бастіон, реконструйована площа всередині, яка зараз функціонує, а раніше була закрита для огляду містянами. Бастіон став об’єктом, в який водять туристів, який є одним із кращих у місті. Дуже добрий метод реконструкції історичної пам’ятки.
У цій реконструкції і було передбачено завершення комплексу з боку вулиці Новгородської. Цей об’єкт також має завершити формування існуючого кварталу на перехресті Низової та Новгородської. При цьому передбачена реконструкція частини будинку на вулиці Новгородській, 10, який є аварійним. Як на мене, цей об’єкт має право на існування і його треба закінчити, в якому вигляді – це вже інше питання.
Забудовник вже розробив кілька проектних пропозицій, ми вже їх розглядали, висловили йому свої зауваження. Процес іде конструктивний, забудовник опрацьовує ті матеріали. Не заборонено ескізувати. Щодо права на будівництво – ми будемо все розглядати і готувати дозвільні документи. Мораторій накладений орієнтовно на рік, до моменту затвердження генерального плану міста, коли буде осмислена центральна частина міста, де що можна будувати, а де – ні. Поки це все буде, думаю, забудовник Олег Зарицький може ескізувати, це не вплине на його інвестиційні плани.
– Поблизу, у Фортечному провулку розпочалися ремонтні роботи. Що там має бути?
– У комплексі Бастіону планувалася реконструкція Фортечного провулку з відновленням мощення і відкриття по ньому пішохідного руху. Комплекс робіт включає у себе фундаментальний ремонт фасадів, консерваційні роботи на існуючому мурі Бастіону, мощення Фортечного провулку з прокладанням дощової каналізації, водовідведенням, а також освітлення цього провулку. Будемо мати симпатичну вуличку, яка сполучатиме Новгородську і Галицьку.
– Чого очікувати від реконструкції будівлі Ратуші?
– Розробляється документація для організації виходу екскурсійних груп на оглядовий балкон на вежі Ратуші. Буде забезпечений доступ, але тільки мобільних груп населення. На жаль, людям з обмеженими рухомими здібностями буде важко туди вийти, а ми не маємо права втручатися радикально, так, щоб забезпечити там якісь підйомники.
– Як у відділі охорони культурної спадщини ставляться до реконструкції історичної пам’ятки на розі Чорновола і Січових Стрільців?
– Будинок був доведений до аварійного стану, завалився, на щастя, обійшлося без жертв. Розроблена пам’яткоохоронна документація, обмірні креслення, є документація на його відновлення. Забудовник – група приватних осіб, яка взялася за це. Поки що не виникає тривоги з приводу їхніх намірів. У них наміри відбудувати об’єкт саме як пам’ятку, зрозуміло, що вони її модернізують. У внутрішньому переплануванні не будемо наполягати, щоб воно залишилося колишнім, там не було чогось цінного. А от його фасади, декор, основні композиційні рішення – будемо переслідувати мету, щоб це було відтворене.
– Чи можете Ви назвати вдалі приклади сучасної архітектури в історичному середовищі Івано-Франківська?
– Можу. Наприклад, будівля банку на вулиці Галицькій, 27. Об’єкт добре вписався, претензій до нього не виникає. Новий будинок побудований з дотриманням вимог, поверховості, масштабу. Далі Бастіон – зразок того, як треба модернізувати місто. Також будівля редакції газети «Нова зоря» біля пам’ятника Міцкевичу. Симпатичний будиночок. Я вам назвав ті, які мені подобаються.
– Чому, на Вашу думку, архітекторам не вдається створити щось гідне уваги, що не було б дисонансним?
– Тут не стільки архітектори не можуть, скільки наші забудовники не хочуть. Це рівень освіченості і культури наших забудовників. Якщо людина культурна, той же Олег Заріцький, то розуміє що таке місто, його контекст, як у місті треба бути, а як – ні.
А є люди, які приходять з ментальністю загребущою, які починають руйнувати місто, які не розуміють, що таке масштаб міста, дисонансне чи недисонансне – для них це абстракція. Вони серед двоповерхової забудови готові поставити вам десять чи п’ятнадцять поверхів. Прагнуть тільки втулити свої квадратні метри, щоб потім продавати, їх не цікавить місто, як воно потім виглядає, чи це комфортно, чи не заважає це сусіднім мешканцям і таке інше.
– Тобто архітекторам просто не вдається опиратися тиску думки забудовників?
– Вони не можуть опиратися. Вони працюють за замовленнями, якщо хтось впирається, тоді – до побачення. Замовник знаходить собі архітектора, який виконає його побажання. А в архітектора є сім’я, яку він повинен годувати, він повинен заробляти гроші, і він починає робити те, що від нього хочуть. А забудовники, як правило, зловживають своїм становищем, вони стають депутатами, мають вплив на керівництво як міста, так і області, використовують всі важелі впливу, щоб проштовхнути свої хижі наміри.
– Чи відомо Вам про наміри побудувати церкву на місці колишнього кафе «Казка» поблизу Палацу Потоцьких?
– Це давній процес, я доволі скептично до цього ставлюся, це мені не подобається. Я не приймав участі у розгляді чи затвердженні цього проекту. Станом на сьогодні є ініціативна група, яка хоче це будувати. Як все буде, мені важко сказати.
Великою помилкою було взагалі те, що там з’явилося оте кафе «Казка» на бастіоні. Це ж також бастіон колишньої фортеці.
Діяльність як теперішніх міщан, так і колишніх, – це постійне втручання у структуру міста. Бувають вдалі об’єкти, бувають дуже невдалі і взагалі нікудишні. Як на мене, це кафе «Казка» швидше з нікудишніх, який не можна було допускати, але його побудували, а пізніше приватизували і поставили питання про перебудову.
Об’єкт врізався в тіло бастіону. Бастіон – це той об’єкт який потрібно було б зберігати. А ми так нищимо, нічого не залишаємо, і після того, як все, не дай Боже, знищиться, тоді туристу вже не буде тут, що робити. А ми повинні себе стримувати у плані переінакшення. Люди, котрі колись будували керувалися своїми принципами, можливостями, технологіями, естетичними категоріями, які не відповідають теперішнім, тим, якими користуються сучасники – ось такий конфлікт. Про рівень культури громади міста говорить те, наскільки вона готова берегти свою спадщину.
Розмовляла: ЛЮДМИЛА БАРАН
ФОТО ТИЖНЯ
