Цей текст створено в рамках конкурсу liga.net для регіональних ЗМІ «Другий ешелон влади»
Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків став відомий на всю Україну не через нечувані господарські результати чи, як це частіше буває, через конфлікт з центральною владою. Відомість Марцінківу принесли його слова про те, що «гей не може бути патріотом» та пропозиція «запакувати і вивезти» ромів.
Свої другі мерські вибори Марцінків виграв з рекордним для України результатом в 84,78% від тих, хто прийшов на дільниці. Такий результат має одразу декілька пояснень.
Читайте також: “За мову вбивали і вбивають”: скандал через російську у франківському медичному університеті (ЩО ВІДОМО)
По-перше, невтомна піар-активність міського голови, яка не має ні свят, ні вихідних. Скоріше навпаки, у свята та вихідні Руслан Романович особливо присутній на всіх можливих заходах, починаючи від богослужінь і закінчуючи футболом чи концертом.
Марцінків регулярно відвідує теле- та радіоефіри, більшість з яких проплачені за рахунок коштів міського бюджету під маркою «висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування». Крім того, сестра найближчої помічниці мера стала співвласницею Франківського телеканалу «ТРК 3 студія», а наближена до «Свободи» місцева друкарня регулярно друкує багатотисячними накладами одразу декілька газет.
У соціальних мережах дописи мера Івано-Франківська давно обігнали за охопленням скромні тиражі місцевих газет, а інтернет-видання охоче ретранслюють кожне слово голови. Характерна стилістика і пунктуація видає також особисту присутність Марцінківа в коментарях до критичних дописів у фейсбуці.
Однопартієць мера очолює підприємство із зовнішньої реклами, яке регулярно отримує все нові дозволи на розміщення білбордів. Тож і під час виборів, і після них мешканці об’єднаної громади мають змогу насолодитися сотнями плакатів, підписаних як «Марцінків Руслан».
По-друге, секрет успіху на виборах пояснюється позиціонуванням Марцінківа як справді «народного мера». Руслан Романович охоче спілкується з виборцями: з двірничками під час ранкових об’їздів міста, з пасажирами громадського транспорту, розвиток якого в його пріоритеті, з торгівцями на ринку.
Його особисті прийоми, які він щотижня проводив до початку пандемії, перетворювались на багатогодинні марафони скарг і прохань. У всіх незрозумілих випадках прохачам виписувалася невеличка матеріальна допомога. Звісно, за рахунок місцевого бюджету.
По-третє, Марцінків без перерви та відчуття міри роздає публічні обіцянки з різноманітних, а часто і незалежних від місцевої влади питань. У першій передвиборчій програмі він обіцяв відремонтувати всі магістральні дороги міста та більшість дворів. Збудувати нові дитячі садочки, сучасний плавальний басейн, пішохідні фонтани, зробити весь транспорт комунальним, а все опалення індивідуальним.
Марцінків замахнувся навіть на будівництво нового аеропорту, оскільки існуючий перебуває у концесії його одвічного опонента Олександра Шевченка.
Фатальною для мера стала обіцянка будівництва нового мосту у мікрорайон Пасічна, що потерпає від заторів. Металеві конструкції, прикрашені партійною символікою «Свободи», вже не один рік ілюструють ціну цій та інших обітниць Руслана Романовича.
Стримати мера від водоспаду обіцянок та направити його невтомну енергію в позитивне русло могла б команда. Про неї, власне і мова.
Роман Онуфріїв, співвласник перемоги
Незмінний голова бюджетної комісії та голова фракції ВО «Свобода» Івано-Франківської міської ради Роман Онуфріїв – давній приятель Марцінківа. Товаришуючи ще з «Пласту» обидвоє активно і багато років займалися громадською та політичною діяльністю та неодноразово брали участь у виборах, причому і в досвободівські часи.
Проте якщо Марцінків завжди прагнув публічності та переймався власне політичними справами, Онуфріїв намагався триматися у тіні та значно більше уваги приділяв справам бізнесовим. Його друкарня «Місто-НВ» не лише тривалий час видавала на гора тони друкованої агітації, але й виступала прямим спонсором роботи команди, оплачуючи роботу партійного офісу та агітаторів. Все це лягало важким фінансовим тягарем на не надто солідного навіть за франківськими мірками бізнесмена.
Справи пішли вгору після перемоги івано-франківського осередку ВО «Свобода» на місцевих виборах 2010 року. Саме відтоді Онуфріїв очолює бюджетну комісію міської ради. Без підпису голови комісії не фінансується жоден важливий проєкт в місті.
Вдала маніпуляція із законодавством дозволила створити ситуацію, коли навіть дрібні бюджетні зміни одноособово «освячуються» Онуфріївим, фінансуються, а вже потім формально затверджуються комісією і радою.
Така ситуація склалася ще при «несводобівському» мерові Віктору Анушкевичусу і вже потім дісталася так би мовити у спадок однопартійцю Руслану Марцінківу. Однак, попри дружні стосунки, Онуфріїв не дозволив Марцінківу перетягнути фінансову ковдру на себе.
Скоріше навпаки. Голова бюджетної комісії демонстративно відвідує наради мера з його заступниками та усіляко демонструє хто насправді «хазяїн в хаті».
«Абсолютно звичною є ситуація, коли Онуфріїв перебиває мера, зухвало і доволі неоднозначно над ним жартує, ставлячи присутніх на таких нарадах чиновників у незручне становище», – розповідає один із учасників таких нарад.
Попри періодичні конфлікти з мером, Онуфріїв залишається найвагомішим членом його команди, справедливо вважаючи себе головним акціонером перемоги Марцінківа принаймні на перших виборах. Він впевнено контролює фракцію «Свободи» у міській раді, кількох високопосадовців у мерії та єдиного народного депутата від ВО «Свобода» Оксану Савчук.
Єдине, що затьмарює це партнерство – гучний як для Франківська інцидент з хабарем, у якому нинішній мер виступав головним публічним адвокатом Онуфріїва. Втім, історію 10-літньої давнини вже майже ніхто і не згадує.
Вікторія Дротянко, десниця
Вікторія появилася в команді майбутнього мера ще в 2012 році, коли той несподівано для багатьох став народним депутатом за списками ВО «Свобода». Чернігівка Дротянко допомагала нардепу Марцінківу, коли його, також уродженця Чернігівщини, партія призначила куратором цієї області.
Дротянко була керівничкою прес-служби Чернігівської обласної організації та керівником секретаріату Чернігівської обласної організації ВО «Свобода», депутатом Прилуцької районної ради. Згодом безуспішно балотувалася до міськради Івано-Франківська.
Однак головна робота, якою займалася останні 10 років Вікторія – це організація часу Руслана Романовича. Дротянко стала незамінним помічником доволі незібраному шефу, причому помічником довіреним.
З перемогою Марцінківа на мерських виборах пані Вікторія формалізувала свій статус на посаді керівника патронатної служби міського голови. Визнанням її впливу стало введення її до складу виконкому (для такої посади рідкість) та норма у регламенті за якою вона уповноважена візувати всі проєкти рішень виконавчого комітету.
Очевидно, що Дротянко є і довіреною особою мера у його фінансових справах. Так, за повідомленнями ЗМІ, саме вона набула офіс в центрі Івано-Франківська, де була громадська приймальня ВО «Свободи». Її сестра – стала співвласницею місцевого телеканалу.
Після повторної перемоги Марцінків призначив Вікторію Дротянко на посаду одного зі своїх 10 заступників. Тепер вона керує блоком гуманітарних питань. Однак і досі Вікторія залишається найбільш довіреною особою чинного мера.
Ігор Шевчук, зброєносець
Ключове завдання Ігора Шевчука – бути поруч. Він також пластун, а отже є давнім знайомцем Марцінківа.
Як член «Свободи» зарекомендував себе надійним солдатом партії. Тривалий час Шевчук допомагав найголовнішому свободівцю Прикарпаття Олександру Сичу, у тому числі в час перебування того на посаді нардепа, пізніше перейшов у так би мовити спадок нардепу Марцінківу.
На посаду керуючого справами міськвиконкому потрапив з лави безробітних і відтоді незмінно працює на посаді головного апаратника мерії. Не надто досвідчений в бюрократії та чиновницьких інтригах Ігор Михайлович перший час не користувався особливим авторитетом. Попри те, що саме від підпису керуючого справами залежить преміювання, кадрові переміщення службовців місцевого самоврядування.
Втім, за деякий час Шевчук опанував значну частину власних повноважень. А пріоритетний доступ керуючого справами до вух мера і взагалі перетворив малопомітного депутата облради на впливового члена команди Марцінківа.
Хоча сам Марцінків жодним чином цієї впливовості не відзначає. Якщо комусь регулярно і дістається на горіхи та публічні прочухани від мера – то це Шевчуку. Але той не ображається, бо знає своє місце і завжди поруч з шефом.
Оксана Савчук, берегиня
Єдина нардепка від ВО «Свобода» у нинішній Верховній Раді – стабільний член команди Марцінківа-Онуфріїва, причому в більшій мірі орієнтована на останнього. Савчук з тих, хто є ковалем свого щастя. Її методична робота в першу чергу над власним іміджем дозволила піднятися сходами від штабістки і помічниці маловідомого політика Марцінківа до народної депутатки України.
Все ж нинішній посаді вона мала б завдячувати саме Марцінківу. Під час виборчої кампанії до парламенту він включив весь можливий ресурс і особисто агітував за Савчук. Анекдотичним прикладом стали білборди з портретом популярного мера і прізвищем Оксани Василівни.
Кажуть, що такій активності на несвоїх виборах були вагомі причини.
«Руслан небезпідставно вважав, що його можливий конфлікт з Онуфріївим чи ще якась зміна вітру матиме наслідком висунення на наступних мерських перегонах саме Оксани. Та й взагалі, поки вона була на посаді секретаря міськради йому було неспокійно. Це ж і зайві очі та вуха поруч, ну і зрештою саме секретар міськради стає в.о.мера якщо шо», – розповів нам один із наближених до мера депутатів.
Дійсно, на посаді секретарки міськради Оксана Савчук була, часом небажаною, учасницею багатьох мерських нарад. І коли її все ж обрали до українського парламенту, Марцінків зітхнув із полегшенням.
Дарма, бо і зараз Оксана Василівна бере активну участь у роботі місцевої влади. Само собою, коли це дозволяють справи парламентські.
Вікторія Сусаніна, гаманець
Очильниця фінансового управління ще з часів попередника, Віктора Анушкевичуса, зберегла за собою посаду і після перемоги Марцінківа. Тоді багато хто з чиновників переживав за власне крісло, небезпідставно очікуючи радикальних змін від молодої команди свободівців.
Натомість лавка запасних виявилася не надто довгою, десант однопартійців з інших регіонів затримався. Допоміг і успішний досвід роботи з головою бюджетної комісії Онуфріївим.
У підсумку чиновниця не лише зберегла, але і підсилила свій і так чималий вплив: в другий термін Марцінківа вона увійшла на посаді першої заступниці, очоливши додатково вкрай важливий архітектурний напрямок. (Нагадаємо, що будівельна галузь давно стала в Івано-Франківську найголовнішою, а забудівники – провідними бізнесменами міста).
Демонструючи свій новий статус Вікторія Юріївна негайно влаштувала капітальний ремонт другого за статусом кабінету міста і, кажуть, найняла охоронця.
Сусаніна вдало тримає баланс між Онуфріївим і Марцінківим, що особливо важко в ситуації перетягування куцого бюджету і наявності хронічної заборгованості за все, від податків до оплати підрядників.
Їй доручаються також важливі та в чомусь інтимні справи, наприклад збір з підприємців Франківська коштів на утримання мерської забавки – футбольного клубу «Прикарпаття».
До речі, саме Сусаніна мала б утримати Марцінківа і Онуфріїва на краю фінансової прірви. Натомість вона, сумлінно виконуючи їх різноманітні забаганки, допомогла Івано-Франківську скотитися до майже мільярду прямих та прихованих заборгованостей, що дає підстави сумніватися у її фаховості.
Наразі з подачі Вікторії Юріївни рецепт порятунку і міських фінансів, і рейтингу мера полягає у зовнішніх запозиченнях, на що вже кілька разів погодилися міські депутати. Проте досі жодних кредитних коштів до бюджету не надійшло.
Микола Вітенко, непомітний
Маловідомий і вічно юний Микола Вітенко презентувався широкому загалу, коли несподівано для всіх обійняв посаду секретаря міської ради за каденції мера Анушкевичуса. Попереднього секретаря, Руслана Марцінківа не менш несподівано було обрано народним депутатом.
Після перемоги останнього вже на мерських виборах, Вітенко отримав посаду першого заступника, який курував питання інфраструктури та комунального господарства, а згодом і земельні питання. Широкому загалу досягнення Миколи Івановича у другому за важливістю кабінеті міста маловідомі. Можливо через те, що всі лаври традиційно пожинав господар кабінету першого.
У другій каденції Марцінків у кілька разів збільшив кількість заступників. Вітенка посунули з посади першого, але лишили заступником із земельних питань.
«Марцінків із задоволенням давно би розпрощався з Миколою, але йому нічого пред’явити. Микола сумлінно виконує доручення, є на доброму рахунку в партії та діючим депутатом», – вважає один із згаданих в цьому тексті членів команди мера.
Мирослав Кошик, креативник
Майже всю першу каденцію Руслана Марцінківа франківський історик та перекладач Мирослав Кошик був його гострим критиком. У своїх дописах та блогах він уїдливо висміював мера за слова та дії.
Зокрема, порівнював того із шаманом з Папуа Нової Гвінеї за вислови про геїв. А також стверджував, що результат роботи Марцінківа дуже малопомітний. «Тупе, сволочне бидло, яке краде і хоче красти надалі», – Кошик не підбирав слів, аби висловити своє ставлення до мера і його команди.
Ба більше, Мирослав Кошик оголошував про власні наміри скласти конкуренцію Марцінківу у змаганні за головну посаду Івано-Франківська.
Тим несподіваніше було представлення мером пана Мирослава у якості свого радника. «Він часто мене критикував, та тепер буде радником з питань ЗМІ», – сказав Марцінків.
Таку зміну Мирослав Кошик пояснив небезпекою для Вітчизни, яка виникла після перемоги на виборах Зеленського. Ймовірно саме з його подачі головним гаслом Марцінківа під час других виборів стало «Прийди і захисти український Франківськ».
Кошик залишається наближеним радником мера. До речі, на високій посаді у виконкомі працює і його брат Орест.
Тарас Полатайко, брукувальник
Невідомий іванофранківцям підприємець з Надвірної у 2020 році був призначений на новостворену посаду заступника з благоустрою. Таким чином Руслан Марцінків відзначив сумлінність і пожертву Полатайка в передвиборний період.
Слово «пожертва» в даному випадку є буквальним, оскільки ще в статусі підрядника фільми Тараса Полатайка безоплатно виконували брукування у численних дворах багатоповерхівок Івано-Франківська під час виборчої кампанії Марцінківа.
Останній, усвідомлюючи трагічну ситуацію з міськими фінансами, за кілька днів до змін у тендерному законодавстві, наказав зареєструвати без конкурсів понад сотню договорів на виконання будівельних робіт. Значна частина – саме з фірмами з Надвірної.
Насправді Полатайко є нечужою людиною для мера. Друг дитинства, у мережі можна знайти фотографії Полатайка з весілля Руслана Романовича. Таким чином поява Тараса Івановича на високій посаді є закономірною.
Очолювальний ним департамент благоустрою вочевидь матиме широкі обов’язки. Принаймні наразі він і замовляє брукування дворів (як помітили ЗМІ – часто у фірм, які до призначення на посаду належали Полатайкові), і ремонтує міську ратушу. Головне – були би гроші.
Віталій Голутяк, перевізник
Готуляк був одним із давніх членів первісної команди Івано-Франківської «Свободи». Принципово не вступаючи в партію він обрався депутатом міської ради в 2010 році та став правою рукою Романа Онуфріїва у бюджетній комісії та очолив комісії з оренди та приватизації.
За кілька років їх стосунки зіпсувалися і Голутяк тимчасово відійшов від роботи на свободівців загалом, обіймаючи спеціально вигадану для нього посаду директора зі стратегічного розвитку КП «Івано-Франківськводоекотехпром». Але не на Марцінківа зокрема.
Під час виборчої кампанії Руслана Романовича Голутяк працював у особистому штабі майбутнього мера, чим заслужив його довіру і прихильність. Після перемоги Марцінків, хоч і не одразу, домігся дозволу (тоді він не міг вирішити це самостійно) на призначення Голутяка директором КП «Електроавтотранс».
Саме це підприємство досі лишається локомотивом рейтингу мера. Поява і постійне збільшення парку великогабаритних автобусів і тролейбусів на вулицях Івано-Франківська – видиме досягнення Марцінківа і одна з небагатьох виконаних масштабних обіцянок.
Втім, за лаштунками залишається ціна цієї «перемоги» – багатомільйонні валютні борги майбутніх періодів, за яке доведеться рано чи пізно розплачуватися.
Віталій Юрійович залишається у мерському фаворі та є одним з небагатьох, хто дозволяє собі «пискувати» – так Марцінків називає публічне опонування собі.
* * *
Особливості характеру та стиль управління Руслана Марцінківа дають підстави говорити, що він не є командним гравцем, принаймні на своїй нинішній посаді. Він мало кому довіряє, і ще менше слухає. Команда мера – це мікс із старих знайомих, пов’язаних з Марцінківим особистою історією та тимчасових пристосуванців.
З огляду на пластове минуле, дехто порівнює цю команду з піонерським загоном. Натякаючи таким чином на затятість, згуртованість і водночас молодецьку безтолковість. Однак уважні спостерігачі могли б провести інші, значно менш романтичні паралелі. Бо так вже сталося, що ця група людей переймається не лише шляхетними «тимурівськими» справами. Втім, це вже тема для іншої розмови.
Вадим Войтик, спеціально для galka.if.ua та liga.net.
ФОТО ТИЖНЯ
