Олексій Ровдо — 38-річний коваль з Макіївки. У 2014 році росіяни окупували його місто, тож разом із родиною він перебрався до звільненого Краматорська і там відкрив власне виробництво ексклюзивних ножів. За кілька років Олексій перетворив домашню майстерню на успішне підприємство, але у лютому 2022 року росія повернулася з обстрілами й туди. Сім’я Ровдо була змушена рятуватися від війни вдруге, остаточно покинувши рідну Донеччину. На цей раз вони переїхали жити в Коломию на Івано-Франківщині — аби якнайдалі від держави-терориста.
Від хобі до справи всього життя
Зброяр зізнається, що, можливо, ніколи й не наважився б монетизувати давнє хобі, якби через вимушений переїзд у нове місто не виникла скрута з фінансами.
Свого найпершого ножа, ще підлітком, Олексій вирізав із дідової шуфлі. Чому виникла така ідея — не пам’ятає, зате пригадує, ще процес був дуже цікавий. Пізніше він “напросився” на навчання до майстра з Костянтинівки, а як вивчив ази, то купив собі додому точила і станок. Ножі виготовляв паралельно з роботою у сервісі електроінструментів, а готові вироби презентував на різних фестивалях. Каже, що чув багато схвальних відгуків, та все ж тоді не уявляв, що дане захоплення переросте у справу всього його життя.
“В Макіївці це було просто моє хобі. Клієнтів я мав небагато, але після переїзду в Краматорськ люди питали: “а коли ти знову почнеш робити ножі?”. Тоді я чітко зрозумів, що треба розвивати сайт та пробувати заробляти цим на життя, щоб якось забезпечувати сім’ю. І так воно пішло-поїхало”, — говорить Олексій Ровдо.
Спочатку всі ножі він створював самотужки, а дружина Лідія вела продажі на сайті. До того часу батьки Олексія вже виїхали з-під окупації, поселились у Краматорську та взялися допомагати з обробкою шкіри для чохлів і колчанів.
Весь початковий прибуток Олексій вкладав у бізнес. Купив приміщення під виробництво, найняв працівників, постійно додавав нове обладнання. Так домашня майстерня поступово трансформувалася в успішне підприємство “R.A”.
Станом на 2022 рік Олексій мав професійний штаб, де працювало 16 людей. Авторська майстерня діяла абсолютно автономно, тобто весь цикл виробництва, починаючи від виливу фурнітури, обробки металів, збору, оздоблення та пошиття кейсів, вони виконували самі.
Розширена лінійка “R.A”, що крім ножів включала також шампури, набори для барбекю і подарункові статуетки, мала попит в усій Україні та закордоном.
Але з початком повномасштабного вторгнення росії, виробництво довелося закрити. Олексій перемикнувся на волонтерську діяльність: організував небайдужих і разом вони забезпечували бійців домашньою їжею — щоб не тільки на сухпайках жили:
“Ми щодня готували їжу, в основному “перше”, а потім я розвозив ці супи військовим. Так було, доки не закінчилися гроші. Крім того, я постійно хвилювався за рідних, бо що як завтра росіяни зайдуть в місто? Не так за себе було страшно, як за сім’ю”, — розповідає Олексій Ровдо.
Відновлення бізнесу у Коломиї
У березні 2022 року родина Олексія Ровдо перебралася до Коломиї й вже вдруге їм довелося наново облаштовувати своє життя. З собою взяли лишень те, що вмістилось у багажник легковика, інакше кажучи, найнеобхідніше.
За тривалий час і великі гроші Олексій зміг вивезти з краматорської майстерні всю техніку та інвентар, однак команду зберегти не вдалося. Через це, каже підприємець, йому дуже прикро, адже той колектив був із ним від самого початку, і кожного працівника він навчав особисто:
“Майстерню я перевозив приблизно рік. Просив знайомих, наймав перевізників і так ми партіями переправляли обладнання. Все, що там було — я повністю перевіз сюди. Найцінніше, що я втратив — то люди. З Краматорська виїхали майже всі мої працівники, роз’їхалися у різні міста й знайшли нову роботу”.
Тепер Олексій Ровдо орендує під майстерню двоповерхову будівлю в середмісті Коломиї. Нову команду зброяр укомплектував на місці. Сьогоднішній штаб налічує 10 працівників і, що принципово, всі вони — переселенці:
“Я наймаю ВПО, бо сам усе це пережив і розумію, наскільки людям потрібна підтримка. Ось Женя, наприклад, — то мій друг з Макіївки, колись ми жили на одній вулиці. Але у 2014 році виїхали в різні міста: Женя — до Маріуполя, я — в Краматорськ. Ножовою справою він ніколи не займався, та після повномасштабного вторгнення я запросив його і навчив ремесла “з нуля”. На щастя, він вправний хлопець, бо до цього справді треба мати талант. Не всі з тих, кого я вчив, втрималися на роботі. За статистикою, залишаються десь двоє з десяти”, — коментує зброяр.
Кожен виріб має свій характер
Філософія майстерні залишилася такою ж, як була у Краматорську — звідси виходять уже довершені й повністю упаковані для подарунка чи полиці магазину вироби. Дизайном та пошиттям шкіряних чохлів, як і раніше, займається мама Олексія, а тато вирізає і підклеює всі деталі.
“Я приношу їм ніж і навіть не уточнюю, яким буде оформлення, бо знаю, що краще за них ніхто нічого не зробить. Мама сама придумує, яка шкіра підійде, яку вставку зробити і як її обіграти. Тут не стоїть питання: “кейс чорний чи коричневий?”, як на якомусь конвеєрі. Кожен чохол має свій характер. Маємо зі шкірою ігуани, пітона, алігатора і все, що завгодно, у нас є”, — зазначає Олексій Ровдо.
Олена Миколаївна, мама Олексія додає, що ця робота їй справді імпонує, адже у шкіряній залі щодня відбувається мистецтво, а вона завжди відчувала в собі творчий потенціал:
“Переважно в сім’ях батьки навчають дітей, а нас навпаки — син навчив. Кожен день треба вигадувати щось цікаве, думати, як поєднати й що додати, аби чохол гармонійно підійшов ножу чи шампурам. Я таку більш творчу роботу виконую, а чоловік все це реалізує. Хочеться, щоб людям було приємно дивитися наші вироби й приймати їх у подарунок, тому вкладаємо у це всю душу. І вироби не тільки красиві — вони якісні й служать на довгі роки”, — говорить Олена Ровдо.
Ціни на товари “R.A” починаються від 2 500 гривень й сягають до 50 000 гривень. Та слова “дорогі” у цьому контексті писати аж якось незручно. Тут радше пасуватиме термін “вартісні”, адже виливають їх із благородних металів, оздоблюють коштовними каміннями, та за бажанням навіть позолочують.
“У нас широкий сегмент. Є ножі зі звичайної нержавіючої сталі, вартістю до 3 000 гривень, а є мозаїчні “дамаски”, вартістю 1000 доларів і вище. Дамаська сталь дуже цінна, плюс там руків’я йдуть з преміум матеріалів. Шампури теж бувають вишукані. До прикладу, комплект “Таємнича незнайомка” продався за 8 000 гривень. У кожен шампур ювеліри інкрустували по 34 коштовних камені. Там на руків’ях вигравіювана жінка, власне вона й прикрашена камінням — очі, шпильки, сережки”, — розповідає Олексій.
Спочатку військові замовлення, потім — цивільні
Під час великої війни виробництво “R.A” працює здебільшого для військових. Керівництво того чи іншого підрозділу, чи державних структур регулярно звертаються до Олексія за виготовленням нагородних статуеток.
“Навіть коли є багато інтернет замовлень, ми одразу попереджаємо людей, що спочатку виконуємо військові замовлення, і лише тоді зможемо приступити до їхніх. Зараз в мене працює мінімальна кількість працівників, тому пріоритетно робимо найважливіше. Хто готовий чекати — чекає, а якщо ні, то йдуть до інших виробників“, — каже підприємець.
Однією із найскладніших робіт, зазначає майстер, була статуетка снайпера для Центру спеціальних операцій “Альфа”. Над нею він працював пів року.
“Вони спеціально бійця вдягнули й скинули мені фото — в амуніції, зі зброєю, все повністю з усіх сторін. Ми розробляли 3D модель десь 5-6 місяців, поки не вийшли на те, що сподобалося всім. Там дуже крута деталізація. справді виглядає, як живий боєць”, — говорить Олексій Ровдо.
Придбати авторські товари можна на сайті menstoys.net.ua та у мережі магазинів ІБІС. А також є змога замовити ексклюзивний експонат через фейбук-сторінку майстерні.
Олексій зауважує, що часом сумує за Донеччиною, та все ж вони з сім’єю прийняли рішення, що навіть після перемоги України однаково лишаться у Коломиї:
“Я може й хотів би повернутися, але там я жив би з постійним відчуттям загрози, хоч і в мирний час. Не хочу думати: “А що як знову?” і підсвідомо прокручувати в голові план евакуації. У Коломиї я не боюся за дітей, за свою сім’ю чи за майстерню. Тут спокійніше, тому ми залишимося жити тут”.
ФОТО ТИЖНЯ
