Кожного з нас оточують люди, які роблять наше життя комфортнішим. Часто ми їх навіть не помічаємо.
Такими людьми є двірники, які прокидаються вдосвіта, аби нам було зручніше ходити тротуарами чи переходити вулицю.
Читайте також: Московський патріархат безкоштовно повіз прикарпатців на скандальну ходу у Києві (ФОТО)
Галка поспілкувалася з робітником із благоустрою “Мунципальної дорожньої компанії” Володимиром Домінським. Чоловікові 49 років, він учасник бойових дій в Афганістані. Вже впродовж року пан Володимир прибирає вулиці мікрорайону “Брати”.
В інтерв’ю Володимир Домінський розповів, чи не холодно працювати взимку, що дратує та чому робота двірника йому подобається.
– Який у Вас робочий графік?
– Звичайний робочий день починається о 6 годині ранку і триває до другої години дня з годиною перерви на обід. Працюю з понеділка по п’ятницю.
Щоправда, тепер у нас трохи багато навантажень. На великі свята та майже кожної неділі виходимо на роботу. Не чергувати, а просто прибирати центр, біля ратуші. Щоб місто було гарним, чистим.
– О котрій засинаєте та прокидаєтеся?
– Оскільки я живу у Вовчинцях, прокидаюся о 5 годині. О 6 вже на робочому місці. Засинаю – дев’ята-десята вечора. Виспатися встигаю.
– Не важко прокидатися о 6?
– Перші дні було важко. Але оскільки я працював дуже багато – і в Афганістані кухарем, і тут кухарем 10 років працював, то навчився прокидатися о 4-5 годині ранку. Це вже ніби такий військовий графік.
– Чи подобається такий графік роботи?
– Подобається. З другої години дня до 10 вечора вдома можна переробити все.
– Чому залишили роботу кухаря і пішли у двірники?
– Тут більша зарплата, мені підходить цей графік роботи, тому я й перейшов сюди.
Мені подобається порядок. Стараюся і вдома, і тут підтримувати чистоту, як можу. Такий є ґазда у Вовчинцях (посміхається, – ред.).
– Яка у Вас заробітна плата?
– Від скількох – це секрет. Але отримуємо до 7 тисяч гривень у місяць. Це нормально. Звісно, можна було б трошки підвищити, але це з часом.
– Як ставитеся до своєї роботи?
– Я не вважаю, що це така погана робота. За кордоном наш брат робить усе найгірше, а тут намагається приїхати і казати щось.
Мені робота двірника подобається. Я, її, по-перше, шаную. Вона мені приносить задоволення, заробітну плату. Це головне.
– Які особливості роботи працівника з благоустрою?
– Взимку трошки більше роботи у нас, тому що треба чистити сніг, переходи довбати, щоб люди мали, як перейти.
Восени листя додає роботи. Тільки влітку трошки менше працюємо. Жарко, але це нічого.
– Чи не холодно працювати взимку?
– Не холодно. Не замерзаю, бо нема коли. Дякувати Богу, закупили нову техніку, щоб менше було на руки двірникам. А ми вже таке: замітаємо, тротуари посипаємо.
Ще й завжди є можливість піти випити гарячого чаю. На кожній вулиці є кафе. Питань нема: приходиш, прибираєш, підеш вип’єш кави чи чаю, поїси бутерброд і вперед – до роботи.
– Наскільки важко фізично, морально працювати?
– Фізично важко, бо справді треба працювати. А морально тут нічого не важко. У нас дуже хороший колектив, хороші майстри. Сама фірма досить серйозна, добре ставляться до людей.
– Чи забезпечують усім необхідним інвентарем?
– Дають віники, форму, лопати – все. Що важливо – вчасно. Форма подобається, але зараз холодно і одягнув таку (показує на себе, – ред).
– Чи називаєте якось свій інтентар?
– Я не називаю ніяк. А як віник можна назвати? Пилососом? Ну, можна. І буде цікаво працювати (посміхається, – ред.). Більше нічого такого не можна придумати.
– Які переваги і недоліки Вашої роботи?
– Недоліків тут немає. Треба тільки працювати. А переваги: ніколи не затримують заробітну плату, лікарняні, відпускні. Тут все вчасно. Премії отримують, хто старанно робить свою справу. Тож працювати треба і можна.
– Чи трапляються якісь веселі історії?
– Ні, це не така робота. От сьогодні (22 лютого, – ред.) ожеледь. Треба було зранку прийти, посипати переходи, пішохідні частини. Трактор приїхав, прочистив. О 7 зупинки вже прибрані. Ще раз будемо їх прибирати, бо люди наші досі викидають сміттєві пакети з балконів, кладуть їх у смітники на зупинках.
– Що Вас ще дратує?
– Дратує, що водії “пижиків” на відстоях весь бруд із транспорту змітають просто на дорогу. Таке не може не нервувати.
Дратує, що таксисти під час паркування теж викидають сміття просто на вулицю.
Найбільше дратує, що техніка не може добре почистити пішохідні частини, бо під будинком стоять дуже багато машин.
– Як Ви реагуєте на такі речі?
– Для цього у нас є Муніципальна варта, поліція, яка за цим слідкує. Можу тільки сказати. Але якщо, наприклад, бабця 60-70 років не може донести сміття до баку, то в неї сам візьмеш і віднесеш той пакетик.
– Чи спілкуєтеся з перехожими людьми?
– Спілкуюся. Говорять, що у місті почали прибирати: переходи дуже чисті, не слизько, снігу майже нема ні на дорогах, ні на тротуарах.
– Чи не дорікають, що якось не так працюєте?
– Я вже працюю на цій стороні рік, то ніколи не було ніяких скарг. Ну, всім не вгодиш. Насправді трішки заважають прибиральники прибудинкових територій. Вони не хочуть прибирати, а все листя від них переходить до нас. Тому дорікають їм, нам не дорікають.
– Деколи влада звинувачує прибиральників у тому, що на вулицях не достатньо чисто? Чи правильно це?
– Думаю, що не варто так робити. Місто велике, а нам зараз не вистачає 70 двірників. Ці люди, які зараз працюють, не можуть прибрати цілий Франківськ. Навіть якби пан Бурко (директор МДК Віталій Бурко, – ред.) техніки багато закупив, все одно ми не в силі це все прибрати.
Потрібно набрати повний штат, щоб кожен мав свої вулиці. Тоді все під силу буде.
– Чому люди не хочуть іти прибирати вулиці?
– Просто дуже багато людей мого віку і молоді виїхали за кордон. Залишилися пенсіонери і ті, які вже мають роботу у Франківську. Хтось, може, встидається або бридиться цієї роботи. Комусь не підходить.
– А Ви чому не виїхали за кордон?
– Якби навіть була можливість, нікуди б уже не поїхав. Я працював за кордоном, тому більше мені цього не потрібно.
– Чому, на Вашу думку, молодь не хоче йти на цю роботу?
– Наша молодь не навчена працювати фізично. Ще й треба рано прокидатися. Молоді люди ніколи сюди не підуть, навіть якщо і зарплата буде досить серйозна. Це робота для людей мого віку – від 40 до 60 років.
– А як працюється 60-річним? Чи не скаржаться?
– Ні, їм не важко. Працюють люди. Звикли.
– Чому люди можуть встидатися працювати двірниками?
– У нас звикли ще з радянських часів, що двірник – це таке. Вулиці йдуть прибирати люди, які не мають ні професії, ні нічого.
Зараз у Франківську ця робота стає престижною. Останній місяць дуже багато людей влаштовуватися.
– Як оточуючі ставляться до того, що ви працівник із благоустрою?
– Зараз народ почав розуміти, що там де платять, треба працювати. Рідні, друзі ставляться з повагою. А що? Я не краду, не вбиваю, а працюю.
– Якби могли змінити щось у своїй роботі, що б це було?
– Я б уже нічого не змінював. Мені просто подобається ця робота.
Я дуже задоволений і рекомендував би іншим іти. Хто має бажання, будь ласка, най приходить і працює. Перший місяць буде важко, а потім все входить у свій ритм.
– Що б побажали людям?
– Побажав би, по-перше, всім здоров’я, щастя такого великого. І щоб трошки більше любили свою країну і не встидалися ніякої роботи.
Розмовляла: Вікторія Дубінець
Фото: Юрій Валько
ФОТО ТИЖНЯ
