“Мені завжди було сумно, що квіти в’януть”: як прикарпатська майстриня зберігає красу природи у прикрасах (ФОТО)
Валентині Яковлевій — 30 років. Вона з Івано-Франківська і вже сім років створює прикраси та композиції зі справжніх квітів, зберігаючи їхню природну красу надовго. Коли Валентина лише починала, така справа ще не була трендом і радше сприймалася як виняток. Нині майстриня є дружиною військовослужбовця — її чоловік з березня 2022 року служить у Президентській бригаді на Донецькому напрямку.
Історія Валентини починається ще з дитинства. Любов до природи їй прищепила мама — більшість канікул дівчина проводила в селі, де збирала квіти, складала букети й дарувала їх рідним. Та кожного разу її засмучувало одне — квіти в’янули, і зберегти їх було неможливо. Про цей шлях та те, як вона навчилася зберігати красу квітів у прикрасах, Валентина поділилася з “Галкою”.
“Мені завжди було дуже шкода, що квіти в’януть і їх неможливо зберегти. Я дивилась на них і думала: ну чому ця краса така нетривала”.
Згодом Валентина відвідувала гурток квітчання у франківському «Прометеї». Там вона навчилася створювати дідухи, писанки та різні прикраси з натуральних матеріалів. Паралельно дівчина займалася рукоділлям — вишивала, в’язала, створювала дрібні прикраси.
«Я почала пробувати — спершу це було просто хобі»
За освітою Валентина — психологиня. Вона здобула ступінь бакалавра і магістра з психології, завершивши навчання у 2018 році в Карпатському університеті. Та одразу після цього її життя кардинально змінилося.
“Коли я закінчила університет, мій тато зліг і вже не міг самостійно ходити. Довелося доглядати за ним”.
Чоловік понад 25 років жив на діалізі — процедурі, яка замінює роботу нирок. Тричі на тиждень він мав їздити до лікарні, щоб очищати кров. З часом стан погіршився, і родина вирішила перевести його на домашній діаліз — чотири рази на день процедура виконувалася вдома.
“Заробляти гроші, коли ти постійно доглядаєш за лежачою людиною, практично неможливо. Я шукала для себе заняття, щоб не впасти в повну апатію”.
Саме в той період Валентина натрапила в інтернеті на закордонні матеріали, де люди зберігали квіти в епоксидній смолі. Це відгукнулося їй як здійснення давньої дитячої мрії — зберегти красу природи.
“Я ніколи не працювала з епоксидною смолою і взагалі не знала, як це робиться”.
З роботою з матеріалами Валентині допоміг батько — майстер за фахом. Він виготовляв акваріуми, працював з обладнанням, продавав рибок і добре розумівся на технічних процесах.
“Він сам зашліфував і заполірував сфери, а я зробила з них сережки”.
Поштовхом до розвитку справи стала порада чоловіка — викласти перші роботи в соцмережах. Валентина створила нову сторінку в Instagram і почала публікувати прикраси з квітами: кулони, сережки, браслети.
“У мене тоді не було жодного підписника. Але люди почали писати та питати, чи можна це купити. Для мене це було несподівано”.
Спершу вироби створювалися на чистому ентузіазмі, без чіткого розрахунку на заробіток. Згодом стало зрозуміло: попит є, а процес потребує часу і серйозного підходу. Так хобі поступово переросло в роботу.
Свій перший кулон Валентина пам’ятає добре. Його вона зробила з квітів, які давно зберігала як гербарій — засушених між сторінками книжок. Працювала на кухні, а результат побачила лише через добу — саме стільки часу потрібно смолі, щоб застигнути.
“Я подивилася на нього і подумала: цікаво. Показала рідним, вони сказали, що непогано, але можна краще. І це було правдою”.
Пошук ідеального результату зайняв час. За словами Валентини, лише за пів року їй вдалося досягти бажаного вигляду прикрас, а впевненість у власній техніці прийшла приблизно через рік.
“Робота зі смолою — це не лише творчість, а й багато техніки: шліфування, полірування, інструменти, вакуумування бульбашок”.
Згодом майстриня відмовилася від смоли й розробила власний спосіб збереження рослин у прикрасах — більш природний і близький їй за відчуттями, зберігати рослини в склі.
Окрема увага — добору квітів. Валентина зізнається: у її майстерні все впорядковано до дрібниць. Рослини посортовані за кольорами — у коробках із рожевими, жовтими, зеленими, бежевими відтінками.
“Мені так зручно. Я люблю порядок і зазвичай створюю композиції в одній кольоровій гамі”.
Прикраси представлені серіями за кольорами, що полегшує вибір для клієнтів. Люди надсилають фото виробів, які їм сподобалися, і майстриня повідомляє про наявність або терміни виготовлення.
Окремий напрям — індивідуальні замовлення. Валентині часто надсилають власні висушені квіти — пам’ятні, подаровані близькими або пов’язані з важливими подіями.
“Це можуть бути квіти від коханої людини, батьків або щось дуже особисте. Я зберігаю цю пам’ять у прикрасі”.
Валентина сама збирає та висушує квіти. Які надалі перетворюються в прикраси.
“Я сама збираю і сама висушую квіти. За роки я вже знаю місця, де їх можна знайти”.
Основні локації — рідне село у Коломийському районі, поля та ліси. Частину рослин Валентина збирає і в місті: має домовленість із місцевою жінкою, на квітнику якої за винагороду може зібрати потрібні квіти.
Після збору починається не менш важливий етап — сушіння.
Коли улюблена справа перестає тішити: про вигорання і зміну напряму
Втім, багаторічна робота не минула без емоційних спадів. Валентина зізнається: періоди вигорання були.
“Так, було. Минулого року я відчула вигорання і вирішила змінити напрям”.
Тоді вона почала створювати прикраси з натурального каміння та перлин. Освоїла нову техніку, навчилася працювати з іншими матеріалами й відчула різницю.
“Це зовсім інша сфера, інший процес. Мені сподобалося, але я зрозуміла, що квіти — це те, що мені справді близьке”.
Нині вона завершує прикраси з каміння, які залишилися в запасі, однак повертатися до цього напрямку не планує. Основна зосередженість — знову на квітах.
Сьогодні всі її прикраси створені без використання смоли.
“Я працюю зі сталлю, склом і самими квітами. Це мій авторський задум, до якого я прийшла сама”.
«Кожна робота індивідуальна»
Щодо конкуренції, майстриня зізнається: хоча ринок наповнився виробами з епоксидної смоли, вона не відчуває тиску.
“Кожен майстер має свій стиль і бачення. Ідентичних робіт не буває”.
Часто клієнти просять повторити прикрасу з фото, однак Валентина одразу пояснює: точна копія неможлива.
“Це не завод і не машина. Кожна робота індивідуальна, і повторити її один в один неможливо”.
Процес створення прикрас Валентина описує як інтуїтивний і дуже особистий.
“Я зазвичай роблю все інтуїтивно. Є майстри, які малюють ескізи, але я ніколи цього не роблю. У мене все відбувається в голові, з уяви”.
Зазвичай, створивши одну модель або дизайн, майстриня далі працює в цьому напрямку, змінюючи форму чи кольори. Саме так формується її впізнаваний стиль.
Час створення прикраси залежить від техніки. Раніше, коли майстриня працювала зі смолою, процес був значно довшим.
“Прикраса зі смоли може створюватися навіть тиждень, якщо майстер хоче ідеальний результат”.
Зараз же нові прикраси без смоли створюються впродовж одного дня.
Замовлення Валентина отримує не лише з України.
“Прикраси замовляють з усього світу. Вони летіли в Австралію, Нову Зеландію, Канаду, США, країни Європи та навіть в Ізраїль”.
Часто це замовлення від українців за кордоном або для іноземців — як символічний подарунок з України.
“Люди казали, що дарують їх родичам, які сумують за Україною, або іноземцям, які прихистили їх під час війни”.
Із міжнародними відправленнями серйозних проблем майже не було. Лише одного разу посилка повернулася назад — отримувач не прийшов за нею.
Найцінніша прикраса для Валентини — не та, що має найбільший попит, а та, що пов’язана з особистою історією.
“Для мене найцінніша прикраса — це одна з тих, які я створювала, доглядаючи за батьком”.
Тоді батько, вже лежачи, захотів допомогти доньці.
“Він сам зашліфував і заполірував прикраси, а я зробила з них сережки”.
Ці сережки — у жовто-блакитних кольорах — вона зберігає вдома як особливу пам’ять.
Сенс своєї роботи майстриня бачить значно глибше, ніж просто створення прикрас.
“Для мене важливо донести, що потрібно любити природу і помічати красу навколо нас”.
За її словами, люди часто не помічають того, що росте буквально під ногами.
Як розповідає майстриня, вона також бере участь у ярмарках і допомагає ЗСУ. За її словами, щоб відволіктися від постійного стресу та важких думок, її врятувала робота.
Відгуки клієнтів вона зберігає окремо — в Instagram.
“Для мене кожен відгук цінний”.
Одна з історій запам’яталася їй найбільше: прикрасу подарували жінці в США, яка боролася з онкологією.
“Вона повірила, що ця прикраса — її талісман. І згодом лікарі сказали, що стан покращується”.
Щодо творчих планів — майстриня мріє вийти на міжнародні платформи, зокрема Etsy та Amazon, і мати постійний асортимент робіт.
Наразі в асортименті є кулони, комплекти, сережки та браслети, зокрема й ті роботи, які були створені раніше й ще чекають на свого власника.
ФОТО ТИЖНЯ
