“Ми на правильному шляху до побудови нової української армії”, – лейтенант Володимир Свист (ФОТО)

Автор: Зелінська Таня

26 Лис, 2020 16:17

“Ми на правильному шляху до побудови нової української армії”, – лейтенант Володимир Свист (ФОТО)

На Прикарпатті триває осінній призов офіцерів запасу. Про свої враження від служби нам відверто розповів лейтенант Володимир Свист, один з офіцерів, який розпочав свій військовий шлях саме з призову офіцерів запасу в 2018 році.

– Звідки Ви родом та де навчалися?

– Я народився в селі Дубенка, Монастириського району Тернопільської області, проте школу вже закінчував у місті Івано-Франківськ. Після школи я став студентом Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, де здобував фах історика, оскільки саме історія на той час була саме тим, чим я планував займатися в подальшому житті.

Окрім зацікавлення історією мене також приваблювали богословські науки, тому згодом я вступив в Івано-Франківську Академію святого Івана Золотоустого, де також здобув богословську освіту.

Військову справу я опанував на кафедрі військової підготовки в Івано-Франківському університеті нафти і газу.

– Чому вирішили навчатися на військовій кафедрі?

– Мені хотілося вивчити принаймні ази військової справи, оскільки на момент вступу на військову кафедру в нашій країні в активній фазі тривали бойові дії і я усвідомлював той факт, що я навіть автомат правильно в руках не вмію тримати, не говорячи вже про те, щоб з нього вміти стріляти.

Відверто скажу, що під час навчання на військовій кафедрі було критично мало практики, адже в переважній більшості інформація подавалися в теорії й це, як на мене, малоефективно. Проте під час практичних занять з виконання стрільб, я мав можливість практикуватися більше, ніж інші.

Оскільки я повідомив викладачів, що по закінченні буду служити, отримав можливість вистрілювати подвійну норму і цим самими покращити навички стрільби. Викладачі мене всіляко підтримували та допомагали. Особливо, я завдячую своєму куратору полковнику Крохмалюку Віктору Васильовичу.

– Чому вирішили йти служити та як розпочалася Ваша служба?

– Щоб не вдаватися в полеміку я відповім коротко: я пішов служити по тій простій причині, що я давав присягу українському народові, я стояв в присутності своїх рідних, знайомих і незнайомих людей і давав обіцянку собі на народові, тому навіть цього більш ніж достатньо, щоб дати відповідь на це питання.

А щодо того яким чином я був призваний, то після завершення навчання моє бажання служити нікуди не зникло і одного ранку я просто прийшов у військкомат для того, щоб з’ясувати коли і яким чином я можу призватися.

Дуже добре пам’ятаю той момент, коли офіцер до якої мене відправили на співбесіду, зо три рази перепитувала чи я справді хочу служити. І я припускаю з чим було пов’язане її здивування. В суспільстві побутує думка що ті, котрі йдуть на кафедру хочуть «відкосити» від служби. Ну все ж після спілкування вона мене кудись записала і виписала повістку на 2 лютого і в мене було вдосталь часу, щоб підготуватися.

Напередодні я скликав всіх своїх друзів та повідомив їм про своє рішення. І мені було дуже приємно, коли я почув, що вони мені повністю підтримали. Коли настало 2 лютого – я з’явився у військкомат у визначений час і тут з’ясовується, що мій призов відтерміновується на місяць, і потім ще на місяць. Важко передати це відчуття коли після того, як я прощався з друзями, я ще пару місяців не йшов на службу. Коли я зустрічав своїх друзів, яким треба було пояснювати, чому я ще не в армії і мені на момент ставало дуже незручно бачитися з ними і чути фрази на шквалт, «ой, а я вже думала ти давно служиш» або «а ти казав, що йдеш в армію» і так далі. І от я нарешті звільнився від обов’язку всім пояснювати, чому я ще не в армії. Зізнаюся вам – це було дотепно.

– Як Ваші рідні та близькі віднеслися до призову та контакту?

– Очевидно, що дотепно і весело на той час було тільки мені, бо рідні і батьки не були в захваті від мого рішення. І особливо ці хвилювання почалися тоді, коли від слів справа перейшла до конкретної дії і отримання повістки. Рідні і батьки хвилювалися та навіть плакали, і це можна зрозуміти, бо робити крок в невідомість в щось, що є новим – завжди є непросто і це лякає. Проте я завжди заспокоював їх. Інколи мені це вдавалося, інколи ні, проте вже коли я укладав свій черговий контракт – вони були спокійними і з розумінням та підтримкою ставилися до моїх рішень пов’язаних з подальшим проходженням військової служби.

– Де Ви зараз проходите військову службу?

– Військову службу я проходжу в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на посаді командира взводу, проте на даний час я заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення.  З приводу чи подобається мені військова служба можу сказати, що кожна робота, зокрема і військова служба, має свою специфіку, свої переваги і труднощі.

Проте я вважаю, що мені пощастило. Я потрапив на службу в Національну академію сухопутних військ і отримав можливість використовувати на практиці ті знання, навички і вміння, які здобув навчаючись в двох цивільних вузах.

Окрім фізичної підготовки і військових моментів, я маю змогу безпосередньо працювати з особовим складом, вчитися в них і також ділитися своїм досвідом і знаннями, проводити заняття з військово-патріотичної, правової та культурно-освітньої роботи. І це чудово, адже, як на мене сучасний український офіцер має бути також прикладом і моральним авторитетом.

Коли я отримую відгуки від військовослужбовців чи навіть від їхніх батьків, і коли бачу зміни в їхньому житті – це для мене є ознакою того, що ми на правильному шляху до побудови нової української армії, на правильному шляху до побудови здорового суспільства в якому людина у формі буде ознакою доблесті, справедливості, гідності і честі.

– Які Ваші подальші плани?

– В найближчій перспективі – проходження військової служби, розвиток і подальша реалізація себе.

– Чи не шкодуєте Ви про свій вибір укласти контракт?

– В жодному разі не шкодую про укладання контракту, бо це було моє зважене рішення.

– Що б Ви порадили офіцерам запасу, які будуть призиватися восени?

– Ну перш за все, для тих, хто все-таки прийме рішення йти в армію, я б побажав відваги. Це саме та риса, якої часом бракує, щоб зважитися на це.

І я хочу запевнити, що цей час не буде простим, але однозначно буде тим періодом в житті, коли ти як особистість зможеш побачити чого ти вартий та на що здатен. Це буде час відкриття чогось нового, час нової дружби та цінного досвіду. Саме тут я познайомився з хорошими людьми і здобув вірного друга.

Також я бажаю завжди бути собою і триматися своїх принципів і переконань, бо тільки тоді вас будуть поважати і рахуватися з вашою думкою. Будьте простими, справжніми і ніколи не бійтеся запитувати та зізнаватися, що ви чогось не знаєте. Це є нормально, головне щоб у вас було бажання вчитися і ставати кращим. Я б порадив слухати в двічі більше, ніж говорити, адже ця риса дуже корисна і не тільки в армії.

Ніколи не втрачайте позитиву і оптимізму. Багато речей з якими ви будете зустрічатися в процесі служби, будуть для вас незрозумілими, проте хороше почуття гумору і позитивний настрій якраз будуть тією панацеєю яка допоможе долати труднощі.

Звісно зараз до кінця невідомо куди саме ви підете служити, куди вас направлять, з чим ви стикнетеся в процесі служби. Я в жодному разі не ставлю собі за мету переконувати вас в тому що ви маєте йти, я ділюся власним досвідом служби, бо це має бути ваше особисте і тверде рішення.

І крайнє, що мені б хотілося вам сказати: раджу вам не втрачати віру! Мені в житті завжди допомагає віра в Бога, віра в Ісуса Христа, який для мене є тим, хто є опорою у важкі моменти і прикладом незламності та витривалості. То бажаю і вам мати той Стовп на який ви можете опертися в потрібний момент!

Джерело: Івано-Франківський обласний військовий комісаріат

Приєднуйтеся до “Галки” у  Telegram та Instagram - найважливіші та найсвіжіші новини одразу у Вашому телефоні! 

  • like 3
  • like
3
Подобається
  • like
  • exciting
  • laugh
  • surprise
  • sad
  • angry

Loading...