“Ми не добиваємося, щоб їх повернули, бо це неможливо, але хочемо, щоб їм допомогли” – матір бійця батальйону “Прикарпаття”

Матір і дружина  призовника з Івано-Франківська, який зараз перебуває у П’ятому батальйоні територіальної оборони,  хочуть, щоб прикарпатських військових забезпечили технікою і надали підтримку. 

Від середини минулого тижня родичі бійців батальйону “Прикарпаття” влаштовують зібрання під міською адмінбудівлею. У середу, 9 липня, вони добилися від голови ОДА екстреного скликання Ради оборони. У четвер його заступник розмовляв по телефону з начальником Генштабу Збройних сил.  А в суботу, 12 липня, вони знову влаштували зустріч під ОДА, де з невтішними відомостями виступили двоє бійців 5 БТО “Прикарпаття”, які покинули зону АТО.

“Ми не добиваємося, щоб їх повернули. Ми розуміємо, що це неможливо. Тому хочемо, щоб їм допомогли, – каже у коментарі www.galka.if.ua матір одного з бійців батальйону, – Ми можемо вплинути тільки на наше обласне керівництво, а воно вже може вплинути на державне. Якщо вони захочуть вирішити це питання, то вони зможуть. Дати їм техніку чи прикріпити до якоїсь бригади, яка її має. Щоб була підмога, коли на наших хлопців буде напад”.

Жінка відмовилась назвати своє ім’я.  Розповідає, що сім’я мешкає в Івано-Франківську, її синові 27 років, і більше дітей в неї немає. Каже, що вона сама онкохвора, а в сина є вада серця.

“Його викликали повісткою, її засунули в двері, коли вдома нікого не було. Оскільки  ми добропорядні громадяни, то він пішов у військкомат. Яким чином він пройшов комісію, як медики не побачили цієї вади серця, ми не знаємо. Коли прийшов виклик, ніхто ні слова, ні півслова не сказав про АТО”.

На мітингу під ОДА присутня дружина її сина. Вона розповідає: “Це не батальйон добровольців, як його всюди афішують. Це хлопці, яких покликали повісткою, а у всіх ЗМІ говорять, що це добровольці. Коли їм повідомили, що відправлятимуть на Схід, вони сказали, що не відмовляться, не будуть підставляти. І вийшло, що вони поїхали, а їх не забезпечили”.

Жінки спілкуються зі своїм родичем раз на день по телефону.

“Добре, що хоч голос можна почути. Бронежилети є, але не у всіх. Ті каски, що їм видали – зразка 1946-ого року. І та бригада, яка поруч, їх достатньо не підтримала, – каже матір військового, – У мене таке враження, що наших хлопців ніби для кількості кинули. Так, ніби Прикарпаття надало у підтримку своїх бійців. Не екіпіровані, недовчені. Вони роблять все у міру. Але на голому ентузіазмі проти установки «Град» не встоїш. Якщо там гинуть люди, що мають бронетехніку, то що говорити про наших, які прикриваються гілкою і саперною лопаткою”.

Дружина бійця стверджує, що після середи  для батальйону почали  закуповувати необхідні речі.

“Бо до того, я так бачу, в нас у Франківську збирали для «Айдару», навіть Анушкевичус туди їздив.  А “Прикарпаття” – це суто наш батальйон, і в них немає елементарних речей, привозять якусь гуманітарку – хто перший вхопить, той і має, – говорить жінка, –  З тим, що вони мали, їх повинні були відправити у безпечне місце. Для підкріплення, в ті міста, які вже звільнені. Коли їх відправляли 1 липня, казали: «Та не бійтеся, їх відправляють в третій ешелон, того, що вони мають – достатньо”. 

Основне, щоб їм дали прикріплення важкою технікою. А далі забезпечили бронежилетами і касками. З касками взагалі дефіцит. Волонтери молодці, що хоч 4 каски на весь батальйон зібрали, а наша влада навіть цього не може дати. “

“Хлопці самі написали, що так, вони готові захищати Батьківщину. Вони будуть захищати. Але їм потрібна техніка і потрібне прикриття”, – каже матір бійця П’ятого батальйону.