Між небом і землею: як Діана Олійник розвиває повітряну гімнастику у Франківську та ламає стереотипи
Уявіть: ви зависаєте під стелею на шовкових полотнах, виконуєте складні акробатичні трюки і відчуваєте себе вільною птахою. Це повітряна гімнастика — вид спорту, де акробатика поєднується з танцем і театральним мистецтвом. Цьому Діана Олійник навчилась сама, а зараз вона тренує, замагається закордоном і є суддею всеукраїнських змагань. А зовсім нещодавно вона відкрила студію, де передає своє мистецтво дітям.
“Галці” Діана росповіла свою історію — про те, як хобі стає сенсом, а тіло стає інструментом мистецтва.
Хобі, яке стало покликанням
Діані було 11 років, коли мама відвела її до районного будинку культури в місті Надвірна. Не тому, що це був зважений стратегічний план, і не тому, що родина мріяла виховати циркову зірку. Просто дитина була надто активною, щоб сидіти на місці, і надто талановитою, щоб це ігнорувати.
“Мама помітила мої здібності, я вже мінімально робила якісь трюки. Вона розуміє, що потрібно в якусь ту галузь. Якщо знайдемо, туди йдемо”.
Вибір пав на цирк — не з покликання, а з географії. У невеликому місті не було мільйона гуртків на вибір. Була циркова студія — і цього виявилося достатньо.
Перші роки Діана освоювала класичні циркові жанри: каучук, парна акробатика, еквілібристика — стійки на руках, рівноваги. Все це було далеко від повітряної гімнастики, про яку вона тоді ще навіть не думала як про свій головний напрям. До металевого кільця та повітряних снарядів вона дійшла лише у 15–16 років — і це стало точкою неповернення.
Діана каже, що важливо розуміти контекст: у маленькому місті 11 років — це вже “пізно” для серйозного спорту, якщо вірити загальноприйнятим стандартам, та з номерами вихованці циркової студії виступали з приїзджими цирками, мали власну програму.
“Інколи наші вміння прям перевершували їхню програму. Це прям було супер”.
Довгий час — аж до 18 років — Діана не пов’язувала заняття цирком із майбутньою кар’єрою. Це було просто задоволення, спосіб жити повніше, відчувати своє тіло.
“Я не планувала довший час, точно до 18 років, ніяк пов’язувати своє життя саме у професійну сферу. Це суто було для себе, для задоволення, кайф”.
Діана — дипломована акторка театру і кіно. У 17 років вона вступила до вищого навчального закладу, плануючи присвятити себе сцені. Гімнастика на той момент залишалась захопленням. Але саме тоді її запросили на роботу тренером.
“На той момент мені здавалося, що я нічого не вмію, нічого не шарю. Я буквально вміла 10 трюків, але чітких, чистих, з відчуттям і розумінням”.
Діана думала, що просто підпрацьовуватиме між парами. Але так воно й затягнулося.
Гімнастка каже, що не планує залишатися тренером вічно. Ще два-три роки — і вона рухатиметься далі, в інші сфери, до інших людей та викликів. Це не розчарування і не втома — а тому, що Діана хоче встигнути багато.
Мистецтво чи спорт?
Діана застала повітряну гімнастику в Івано-Франківську з самого початку її розвитку. За її словами, в регіоні ця дисципліна існує лише 10–15 років — це надзвичайно мало для будь-якого виду спорту чи мистецтва.
“Повітряна гімнастика загалом — вид мистецтва, який дуже молодий і досить недавно зайшов в нашу країну. В Україні загалом ця галузь існує близько 30 років. І за цей час вона пройшла шлях, який інші дисципліни долають значно довше. Зміни кардинальні: нові снаряди, нові техніки, нові підходи до підготовки. Там, де раніше знали десять трюків і вважали це достатнім, сьогодні розуміють: межі просто не існує”, — міркує Діана.
Особливо разючими є зміни у методиці навчання. Діана згадує, що сама вчила певні елементи місяцями — три, чотири, іноді й більше. Її учні сьогодні освоюють те ж саме за два-три дні.
Повітряна гімнастика — молодий і досі не до кінця класифікований вид діяльності. В Україні вона офіційно належить до циркового мистецтва. У Європі — вже визнана видом спорту, де проводяться повноцінні змагання. Діана стежить за цими змінами і вірить: Україна рухається в тому ж напрямку.
“Я вважаю, що десь рік-два і в Україні також це визнають спортом. Це дуже багато, що поміняє в нашій галузі”.
Але для самої Діани ця класифікація — лише формальність. Вона чудово розуміє різницю між двома підходами і вміє їх поєднувати.
Спорт — це про досконалість. Хто точніше, хто чистіше, хто технічніше. Мистецтво — про щось інше, більш особисте.
“Спорт — це про те, хто зробить краще, хто зробить чіткіше. А мистецтво — це про те, що так як ти не зробить ніхто”.
Сама Діана за природою тяжіє до мистецтва: до унікальності, до власного стилю, до того, щоб кожен рух був невідтворно її. Але як тренер вона розуміє: дітям потрібна структура і чіткі орієнтири спорту — спочатку. Унікальність приходить пізніше, коли накопичено достатньо знань і досвіду, щоб шукати себе.
Три місяці тому вона вперше виїхала на Чемпіонат світу до Італії та зайняла п’яте місце. Для першого разу — результат, яким можна пишатися. Але Діана дивиться на це по-своєму:
“Поїду ще раз, візьму перше — і піду в якусь іншу сферу, здобувати якісь інші успіхи”.
В Україні вона зазвичай перша. Каже, що відчуває, що статус найвідомішої артистки жанру — цілком реальна перспектива, але вона до цього не прагне.
“Я до цього не прагну, бо це дуже підвищує его. Бути кращим за інших, бути на якомусь п’єдесталі…”.
Динаміка як підпис
Її орієнтир — не рейтинг, а власний почерк. Унікальність тіла, унікальність руху, унікальність танцю.
“Мої рухи, рухи мого тіла, мій танець не повторить ніхто, хто б не хотів бути дуже схожим на мене, тому що це є твоє тіло. Я стараюсь відчувати музику і протанцьовувати кожну мелодію, кожен акцент пісні. Пісні можуть бути різні — динамічні, легкі. Також працюю через легкість, чистоту, рівність і через динаміку також”.
В Україні Діану знають передусім як динамічного артиста. Її запрошують із майстер-класами до Одеси, Вінниці, інших міст — саме щоб навчити динамічного стилю, який вимагає більшої технічної підготовки і несе в собі елемент ризику.
Один із найулюбленіших виступів — імпровізація на Шекспірівському фестивалі під улюблений гурт “Пенсія”. Жодного заздалегідь продуманого образу — лише вона сама, тканина і музика.
“Я вважаю, що я виступала від себе, тобто в образі Діани”.
На Чемпіонаті світу — зовсім інше: образ екології та планети Земля. Рослинка, що проростає крізь байдужість людей. Важка, масштабна тема, яку треба не зіграти, а прожити.
“Це дуже великий образ і тягар на плечі, тому що ти повинен це показати, прожити і донести до людей”.
А ще є комедійний образ Biscuit Krueger з аніме Hunter x Hunter — наставниці головних героїв. Діана обрала його не випадково: на цьому етапі життя вона й сама — наставник.
Для своїх учнів Діана будує образи так само — від людини. Вона питає дітей про їхні фільми, хобі, захоплення. Вишивання — образ швеї. Пережитий булінг — соціальна постановка.
“Все має резонувати зсередини, інакше на сцені буде видно фальш”.
Страх і впевненість
Страх виступу є у Діани завжди. Навіть зараз. Навіть після багатьох років на сцені.
Страх не виправдати свої очікування. Страх, що сьогодні ти покажеш щось не таке круте, як завжди. Або що ти облажаєшся — бо це п’ять хвилин виступу, а за ними пів року роботи”.
На Чемпіонаті світу вона дуже хвилювалася. Дихальні практики, психологічна підготовка — і все одно тіло реагувало на стрес. Рухи ставали скутими, послідовність збивалася. Але вона зробила висновок і знайшла своє рішення:
“Відкинь важливість. Я виступаю сьогодні для себе, для свого результату. Не хочу бути кращою за когось — хочу виступити так, як можу виступити сьогодні”.
Щодо конкуренції з іншими країнами — страху немає. Україна, за словами Діани, має одних із найсильніших спортсменів у цій дисципліні. Вона більше остерігається своїх, українських гімнасток, ніж будь-кого із-за кордону.
Ламаючи стереотипи
Коли Діана починала, повітряна гімнастика не просто не була популярною — вона була оповита страхом і упередженнями. Цирк асоціювався з чимось недосяжним: потрібно народитися в родині артистів, починати з п’яти років, мати якийсь особливий природний дар.
“Люди вважали, що це щось неможливе і що це щось дуже важке. Це потрібно бути дитиною циркачів. Це потрібно народитися десь під куполом”.
На запитання про страх висоти Діана лише посміхається. У неї його ніколи не було — ні в 11 років на деревах і парканах, ні зараз, під стелею залу. Але адреналін — зовсім інша річ.
“З часом, коли я вчу дуже складні елементи, буває таке відчуття адреналіну. Це мені подобається. Ми за цим біжимо, ми це шукаємо”.
З учнями все складніше. Страх висоти — поширена річ, і Діана працює з ним методично, без поспіху. Головний інструмент — довіра. До себе, до тренера, до тканини, до зав’язки.
Її улюблена фраза, яку вона повторює учням:
“Боятися потрібно не висоти. Боятися потрібно підлоги”.
Робота з висотою починається буквально від підлоги — 1 метр, 2 метри, і так поступово, крок за кроком, разом із зростанням впевненості та фізичних можливостей.
Діана також намагається розвінчати стереотип, що повітряна гімнастика виглядає небезпечно. Гімнастка ділиться, що за вісім років занять — жодного перелому, жодного вивиху. Аж до недавнього часу.
Нещодавно вона отримала вивих пальця на елементі вищої складності — такому, який тренують мінімум півроку, і яким володіють одиниці в Україні.
Найпоширеніші травми у повітряній гімнастиці — це не переломи і не падіння. Це опіки від тканини та розтягнення м’язів. Обидва типи майже повністю запобігаються правильним одягом і якісною розминкою.
“Усі травми зазвичай через якусь халатність — або дитини, батьків, або тренера”.
Діана — самоучка у повітряній акробатиці. Циркова база була, але тканини вона освоювала сама, без наставника, через власне розуміння тіла і руху.
“Якщо тренер має розуміння, як це робити, він може це передати дитині. Я не переказую інформацію, яку мені сказали. Я розумію, як це працює — і тоді можу це передати”.
У сфері є поширена проблема: хороший спортсмен не завжди хороший тренер. Діана це знає і свідомо будує свою методику інакше — через пояснення, а не через повторення чужих слів. Через розуміння анатомії, психології дитини, динаміки групи.
“Вони не хочуть іти геть звідси. Я цьому дуже рада”.
Серед учнів Діани є не лише діти. Є дорослі жінки, які починали з нуля — у 23, 30, 35 років. Є ті, що прийшли без жодної фізичної підготовки. І є одна особлива учениця.
“Моя мама без фізичної підготовки також почала тренування — 52 роки”.
Що повітря дало — і що забрало
Діана думала над цим питанням довго. Що забрала повітряна гімнастика? Чесно — нічого суттєвого. Час — але він витрачений на сенс, а не даремно. А дала — багато. Впевненість у собі, здоров’я, відчуття тіла, хороші емоції, розвиток мозку і м’язів одночасно, осанку, хороший вестибулярний апарат, відсутність болю в спині.
“Я не знаю, що таке хвороба. Я не хворію ніколи. І ще одне — мабуть, найголовніше: ти інколи в шоці, що ти так можеш. Ти не віриш, що це відбувається, що твоє тіло на таке здатне”.
ФОТО ТИЖНЯ
