Мстислав Тарас з Івано-Франківська та Олег із Донбасу нещодавно повернулися із зони АТО, були під Іловайськом, воювали у складі батальйонів «Шахтарськ» та «Івано-Франківськ». В інтерв’ю Галці хлопці розказали про воєнний стан, український Маріупіль, дизертирів та ситуацію на Сході. Початок інтерв’ю було опубліковано раніше.
– Чому в Україні не вводять воєнний стан? Чому говорять в АП про те, що якщо буде таке рішення, то РФ повністю заведе свої війська на територію України?
Олег: – Це інформаційна політика. Якщо ми оголосимо військовий стан, ми оголошуємо війну Росії. Тоді вони будуть виглядати білими і пухнастими, адже, то не вони воюють, то їм оголошують війну. Тоді підніметься вся країна. Треба зробити заяву про те, що на нас напали, але без оголошення війни.
Окрім того, є проблеми у владі, є ланки, які треба лікувати, наприклад, в штабі АТО. Перша особа не бачить всього. Приходять генерали роблять доповідь, а як вони можуть зробити погану доповідь?
Ми програли війну інформаційну. Вона йшла у дуже складний час, коли не було влади, тому нікому було відбиватися. Все ще почалась з антимайдану. Є люди, які не підтримували Майдан, але підтримували цілісність країни. Росіяни зібрали незадоволених і почали із ними говорити. З цього все і почалося. Так на Сході є люди, які підтримують цю туфту, як ДНР і ЛНР. Але це наша українська територія, і ми її не віддамо.
– Якщо є люди, які підтримують ДНР і ЛНР, то вони нікуди із території України не подінуться. Якщо Україна переможе, вони ж залишаться, що тоді?
Олег: – Напевно, будуть люди які чинитимуть опір, навіть чинитимуть терористичні акти. Люди які залишаться з ідеями ДНР і ЛНР, їх треба лікувати інформаційно.
– Люди в Донецькі області насправді вірять в те, що їх обстрілює Нацгвардія?
Олег: – Звичайно, вірять. А як їм отримувати іншу інформацію? Ці обіз’яни їздять по місту і кажуть, зараз українська авіація буде бомбити місто. Потім самі приїжджають, ставлять три міномети і обстрілюють житлові квартали. Люди ж не можуть відрізнити з чого стріляють з градів, мінометів чи ведуть авіа удар.
Мстислав: – Буквально позавчора я був у Маріуполі. Ми поїхали містом шукати харчів. Зустріли кілька груп людей. Можна сказати, що вони нас радо вітали, але й були такі люди, у який був присутній страх, що ми приїхали. По очах було видно, що якби ти відвернувся, вони би тобі ножа в спину засунили.
Маріуполь розділився 50 на 50. Виробничий район, то він все ж таки більше за Росію. Знаєте, що мене обурило в Маріуполі. Після оточення ми зайшли випити кави, в приміщенні був телевізор і там йшла соціальна реклама – плачуча дитина і великими буквами написано: Україно, не вбивай наших дітей.
Олег: – Хоча в Маріуполі Україна почала грати в інформаційну війну. Там уже є реклама за Україну, є бігборди. Зараз основне зберегти місто Маріуполь.
– Українські військові зможуть його відстояти?
Олег: – Я не знаю, тут все залежить від того, що прийде в голову Путіну. Це така людина, що може піти на все.
– Може застосувати ядерну зброю?
Олег: – Може.
– У такому разі, як себе захищати, адже міністр оборони Валерій Гелетей заявив, що АТО завершується, бо в країні війна. Чи не будуть потім люди, які воюють на Сході визнані незаконними бандформуваннями?
Олег: – Вони придумають, на яких підставах воювати на Сході. Що таке АТО? Це зачистка однієї будівлі, одного терориста, яка проводяться максимум до трьох днів. Придумають, щось нове.
Мстислав: – Це людина сказала на брифінгу. Це не є офіційним документом. Постанова має пройти через раду і Президента, на це потрібно час. Це інформаційні війни. Може я не маю права це говорити, але на Сході гине набагато більше людей, ніж про це говорять. Там дійсно проблема і проблема стосується всіх.
– Якщо Україна не змінить стратегію поведінки, а Росія навпаки нарощуватиму свою присутність, ми втратимо південний-схід?
Мстислав: – Тут все залежить від того, чи отримає Україна допомогу від Європи і НАТО. Думаю, вони не хочуть приймати участь, бо б’є по їх економіці, а там не дай боже двохсоті, що вони будуть робити?
Олег: – От знаєте, що мене обурює. Ми билися за Європу, а коли у нас така скрутна ситуація, Європа мовчить. Зрештою ми захищаємо її зараз ціною наших житів. Європейці повинні це зрозуміти. А те, що вони виражають занепокоєність, це дратує.
– Чого не вистачає українцям, які воюють на Сході, щоб перемогти?
Мстислав: – Всього не вистачає. От ми добровольці, ви знаєте з чим ми воюємо, автоматами Калашникова 60-70 років.
Олег: – Ми із ППС, яке би мало зачищати уже звільнені загони, перетворилися на штурмовиків, які воюють на рівних із армією.
– Страшно?
Мстислав: – Спочатку страшно.
Олег: – Страшно перший раз, але звикаєш до звуків вистрілів, звикаєш до мін, градів. Страх починає втрачатися з’являється бойовий зір.
– Але війна – це втрати, це мабуть, дуже важко бачити своїх друзів серед поранених чи вбитих?
Мстислав: – Це б’є по психіці. Якщо би звертав увагу як мирний житель звертає і переживає, то ми не маємо на це права, бо ми психологічно не витримаємо.
Олег: – Поранених стараємось забрати надати допомогу. Ти переживаєш, але не маєш права заглиблюватися, бо дійде психологічно виснаження. Після бою перше питання, чи є 200 і хто, потім чи є 300 скільки, хто, якого характеру поранення. Якщо контузія чи прострелили ногу, то реакція така: а ну прострелили заживе, головне, що буде жити.
– Яке ваше ставлення до того, що бійці 5 територіального батальйону повернулися на Прикарпаття?
Мстислав: – Чесно? Негативне.
– Тобто ви вважаєте їх дезертирами?
Мстислав: – Нехай мене засуджують, і я їм стану ворогом номер один, але я думаю, що так просто розвертатися зі зброєю, і їхати додому без наказу, немає права ніхто. Можу навести багато прикладів добровольчих груп, які стояли до смерті, стояли як воїни, як захисники своєї держави. Я не збираюсь їх критикувати засуджувати, хай їх судить Бог. Але хтось має понести покарання за такі дії.
Олег: – В першу чергу громадськість не має на все це звертати особливу увагу. Цим мають займатися компетентні органи. Цьому вчинку приділяється дуже багато увагу, але багато уваги не приділяється військовим, які творять геройські подвиги на передовій, а про це навіть ніхто не знає.
Мстислав: – Скільки є добровольчих територіальних батальйонів? Їх є в зоні АТО чимало. І собі на хвилинку задумайтесь, якщо би всі так вчинили, то ми би все втратили.
Можна було би сказати, у нас не було підкріплення, ми вирішили відійти, але не повністю озброєними сідати в автобус і втікати, так робити не можна. Вони знали на що йдуть.
Олег: – Треба було просто чесно сказати, ми поїхали бо нам страшно.
Розмовляла Олеся Ткачик
ФОТО ТИЖНЯ
