П’ять років у Печеніжинській бібліотеці живе кіт Мурчик, який є “пухнастим антистресом” для відвідувачів, кажуть у закладі.
Про це пише Галка.
Він присутній на всіх заходах, які проводяться у бібліотеці, та став добрим талісманом книгозбірні.
«Знайшли тваринку увечері, перед закриттям бібліотеки. Я почула із господарського приміщення, де зберігається робочий інвентар та списана література, слабенький писк. За мить зрозуміла, що це нявчить кошеня,- розповідає «Галці» Світлана Якубенко, директорка печеніжинської публічної бібліотеки імені В. Грабовецького. – Одразу я почала кликати «киць-киць», але мале не виходило».
Залишити в приміщенні тваринку жінка не могла, тому пішла в магазин, аби взяти корму та виманити пухнастого. Корм залишили, та кошеня не вийшло. Наступного дня бібліотекарі принесли домашнього молока, налили в тарілочку. Чотирилапий все з’їдав, але так швидко, що працівники не встигали зауважити, коли він виходив. Лише на третій день працівники книгозбірні побачили, як виглядає Мурчик, який вже почав підніматися сходами до читального залу.
Пані Світлана каже, що, вочевидь, кошеня викинули, бо саме туди залізти воно просто не могло. Аби приручити хвостатого, його добре годували чотири тижні. Кіт підріс та почав довіряти годувальникам.
«Ми його помили, розчесали, обробили від паразитів, віднесли до ветеринара. Той оглянув кошеня і дав нам рекомендації щодо харчування та гігієни. Також ми купили котові лоток і наповнювач та привчили його до порядку», — продовжує Якубенко.
Відтоді минуло п’ять років. Котик залишився жити у бібліотеці. Уночі, в теплі пори року, він йде надвір, і щоранку чекає на працівників бібліотеки, аби його впустили «додому».
Робота кота, якого всі ще називають «Бібліотекарем», полягає в тому, аби красиво лежати на поличці, де видають книжки, зустрічати кожного читача та читачку, «спілкуватися» з ними, дозволяти себе гладити, сідати старшим людям на руки і муркотіти.
В обідню пору в кота, як і в працівників, також є перерва. Він йде у центр селища та гуляє там. Жителі Печеніжина знають, що це кіт з бібліотеки. Про це свідчить і спеціальний ремінець на шиї пухнастого. Узимку кіт ночує в книгозбірні.
«Одного разу мені дали зауваження, що в установі, де є люди, не повинно бути кота,— зізнається пані Світлана — Мусила взяти його додому. Але “Бібліотекар” втік! Для мене це було неабияке потрясіння. Шукала його скрізь. Через два тижні кіт сам прийшов…у бібліотеку. Більше ми його нікуди не беремо, що б там не було. Мурко нікому і ніколи не буде заважати».
Коли в бібліотеці відбувалися онлайн курси підвищення кваліфікації, то Мурко те уважно слухав та «навчався». Він сидів тихо і нікому не заважав. На курси котові одягнули вишиванку, яку йому пошила Ганна Косюк, бібліотекарка із села Молодятин. У вишиванці нявкун дуже любить позувати для різноманітних світлин. Зараз вага Мурка Бібліотекаря — 6 кілограмів, завдовжки пухнастий — 30, а заввишки — 16 сантиметрів. Їсть кіт тричі на день спеціальний мокрий корм, варені та копчені ковбаси і сардельки, п’є домашнє молоко.
Фото надала Світлана Якубенко
Текст Марта Локотецька.
ФОТО ТИЖНЯ
