“Патріотична цукерка” — волонтерська ініціатива з Івано-Франківщини, яка виготовила понад 2 тонни солодощів для українських захисників, провела десятки майстеркласів і залучила до благодійної справи тисячі небайдужих.
Про це пише Галка з посиланням на Шерифи для нових громад.
Заняття на “тиждень-два”, пошук рецепта і секретний інгредієнт
За словами засновниці проєкту Лесі Дикун, “Патріотична цукерка” планувалася як заняття на кілька тижнів. Дитяча фотографка розповіла, що придумала готувати солодощі для військових, коли у їхньому волонтерському центрі не вистачало матеріалів, щоб регулярно плести сітки:
“Коли ми зрозуміли, що завтра не збираємося, то постало питання: “а що робити?”. Кожен хотів бути чимось корисним, особливо діти. У дорослих є професія, якісь домашні справи, а молодь не мала куди себе подіти — весь час в новинах. Спочатку думала, що це на тиждень-два, просто перебитися якоюсь роботою, поки немає тканини. Ніхто й не уявляв, що це зайде так далеко”, — пригадує керівниця центру Леся Дикун.
Цього ж вечора волонтерка взялася шукати в інтернеті рецепти солодощів без випічки — щоб не бути прив’язаними до духовки. Обрала “шоколадну ковбаску” й одразу подзвонила подрузі Марії Кондрат:
“У мене спалахнула ця ідея і вона мене підтримала. Ми переписувалися десь до 11 години вечора, майже до півночі. Марійка навіть вдома пробувала щось колотити. А на наступний день докупили продукти, потім зібралися з дівчатами й почали готувати”, — згадує Леся.
Волонтерка зізнається, що розвитку “Патріотичної цукерки” дуже посприяли її соцмережі. Коли найперша, пробна партія цукерок була готова, волонтерка поділилася фотографіями й короткою розповіддю зі своїми підписниками:
“Я маю досить активну аудиторію у фейсбуці. І, здається, вони сприйняли цю затію серйозніше, ніж ми самі”, — жартує Леся. — “Буквально за два дні мені на карту скинули 10 тисяч гривень. Тоді я відчула, що шляху назад вже немає. Усі ці люди повірили в нас, тому хотілося виправдати їхні сподівання”.
Серед підписників знайшлися й кондитери, вони порекомендували виключити з рецепта молоко, аби продовжити термін придатності, а військові запропонували додавати більше горіхів для ситності. Нинішню формулу “Патріотичних цукерок” Леся з волонтерами вивели шляхом постійних експериментів:
“Ми безліч разів щось міняли, корегували та випробовували. Я ставила одну цукерку на сонце, іншу — в холодильник, а ще одну — просто на кухні. Казала чоловікові: “якщо щось, то я йду пробувати”, щоб знав що зі мною. До речі, мій чоловік нам змайстрував формочки, щоб всі цукерки мали однакову вагу і розмір. І якось так, поступово, це стало на “конвеєр”, — розповідає Дикун.
Наразі рецепт “Патріотичної цукерки” виглядає так:
- подрібнене печиво “До кави”;
- масло;
- цукор;
- какао;
- вода;
- арахіс/волоський горіх/мигдаль/соняшникове насіння/родзинки;
- “секретний інгредієнт” (насправді це дві ложки горілки).
“Я коли на “ICTV” сказала про секретний інгредієнт, то мені стільки народу дзвонило й писало. Питалися: “а що то таке?”. Вони думали, що там справді щось надзвичайне, а то горілка, щоб подовжити термін. Ми працюємо з дітками і, щоб не казати, що то горілка, називаємо її секретним інгредієнтом”, — сміється Леся.
Місцевий бізнесмен Михайло Яцев’юк постачає центру продукти по собівартості. Організаторка каже, що це дуже допомагає, бо вони закуповують багато печива “До кави”, а так на ящику вдається зекономити близько 30-40%. Масло та какао завжди беруть однакового бренду, бо з часом підібрали ідеальну жирність і консистенцію. Проте з горіхами є деякі складності:
“Люди передають багато горіхів, ми їм вдячні, але ми не встигаємо це все лущити. Скажу так, моя основна робоча сила — це діти, а вони як лущать, то ще три кілограми йде у відхід. Крім того, це небезпечно, бо треба брати або ніж, або молоток. Тому, будь ласка, приносьте вже лущені горіхи, це дуже спростить нам життя”, — пояснює Леся Дикун.
Що правда, з чищенням горіхів часто допомагають пенсіонери:
“У нас у селі є пара стареньких, ми їм привозимо горіхи, вони сидять лущать, а потім віддають нам готові”, — каже Леся Дикун.
Всі ці небайдужі, вважає організаторка, також є важливою частиною проєкту. За її словами, “Патріотична цукерка” розвивається не тільки завдяки тим, хто готує солодощі, але й тим, хто опосередковано сприяє спільній справі. Наприклад, благодійники з Отинії нещодавно забезпечили волонтерів гумовими рукавичками, а поліграфічна компанія “Пагорб” ще з моменту заснування “Патріотичної цукерки” безплатно друкує етикетки (до слова, логотип Леся розробила власноруч):
“Ми якось рахували, то вже в таких тисячах воно надруковане, а вони з нас беруть гроші лише за папір — без вартості друку. Коли ми тільки починали чим займатися, все було закрито. Я до них подзвонила, кажу: “нам треба етикетки, бо ми тут придумали таку класну штуку” і директор особисто приїхав, щоб нам це видрукувати”, — ділиться спогадами Леся Дикун.
А якщо говорити про тих, хто власне й готує цукерки, то це переважно діти. Вже понад рік волонтерський штаб знаходиться у Лесі вдома — у селі Ворона на Коломийщині. Щотижня сюди навідується як мінімум десять дітей:
“У нас є свій чат, я їх запрошую в певний день на певну годину. Дрібню все, розкладаю інгредієнти. Діти приходять, їх вже чекають бутерброди з чаєм, я роблю попередньо, щоб вони поїли собі після школи. Це вже наша така традиція. Працюємо три-чотири години, потім вони йдуть додому, а я ще прибираю”, — розповідає Леся Дикун.
Керівниця проєкту впевнена, що доля України в руках сучасної молоді, тому навіть з найменшими дітьми необхідно розмовляти про війну: пояснювати їм хто на нас напав і хто нас захищає.
На її переконання, найкраще, що батьки зараз можуть зробити для майбутнього своїх дітей — це дати їм привід відчути, що вони теж зробили вклад у перемогу:
“Є дітки, які в п’ять років знають, що намалювати чи написати на листівці військовому. Я завжди їм кажу, що наша сила в єдності. Ми не ховаємося в тилу, а тримаємо тил. Дітей не варто відгороджувати і позвавляти можливості робити свій внесок у спільну перемогу. Нехай маленький, але їхній. Ви би бачили як вони радіють! Я й сама іноді зі сльозами на очах дивлюся фотографії від військових, а уявіть як це дитині, коли вона там впізнає свій малюнок чи чує подяку за цукерки”, — каже Леся Дикун.
Саме через усвідомлення того, скільки щастя дітям дарує допомога військовим, і наскільки ця допомога цінна для самих військових, Леся проводить виїздні майстеркласи у школах і таборах. Волонтерка радо зголошується на запрошення, але наголошує, майстеркласи — це не показове дійсто. Патріотичне виховання дуже важливе, але основна мета — зготувати якомога більше цукерок:
“Найкраще залучати і старші, і молодші класи, бо готуємо ми від трьох до чотирьох годин. Малечі цей процес цікавий, але вони швидко виснажуються, тому бажано, аби були й старшокласники. Ще одна необхідна умова — це морозильна камера. Всі інгредієнти ми провозимо з собою, від шкіл треба тільки морозилка, щоб продукти не зіпсувалися”, — пояснює керівниця проєкту.
Семирічній Домініці подобається готувати. Вона вкладає солодку масу у формочки, а тоді акуратно викладає готові цукерки на тацю. Дівчинка каже, що ці цукерки дуже смачні, тому точно прийдуться до смаку військовим:
“Тут є горішки і смачний шоколад. Такі цукерки сподобаються всім, навіть дорослим. Вони не можуть ходити в магазин і купляти собі що хочуть, тому будуть раді. Це домашнє і корисне”, — каже Домініка.
Коробочки — витвори мистецтва
Кожну окрему цукерку волонтери запаковують у синьо-жовту обгортку, а тоді складають їх в особливі коробочки:
“Ми з Марійкою, чисто навмання, замовили в інтернеті крафтові коробочки. І так пощастило, що в одну, ніби на замовлення, вміщаються рівно 40 цукерок. Якраз партія”, — сміється волонтерка.
Але ідеальна місткість — це зовсім не те, що робить упакування особливим. По-справжньому цінними коробочки стали після того, як донька Лесі “підкинула” ідею для дизайну:
“Вона взяла коробочку, сіла за стіл і почала перемальовувати картину, яка висіла на стіні. А я дивлюся й думаю: “це ж крута тема”. Я закинула її малюнок у фейсбук і написала: “хто має бажання помалювати — будемо раді”, — розповідає засновниця проєкту.
Згодом до оздоблення коробочок доєдналися школи та художні гуртки зі всієї області:
“Місцеві діти прибігають до мене, беруть пару коробок і потім приносять вже розмальовані. Хтось малює фарбами, хтось олівцями, хтось фломастерами. А головне, що звідусіль. Наприклад, з Тисмениці є дівчинка Настя, вона малює маркерами різних тваринок і так гарно з мамою підбирають тексти, що Настині коробочки навіть окремо замовляють”.
Осторонь не залишилися й бабуся організаторки:
“Їй скоро 88 років, а вона сидить і розмальовує коробочки. Хлопці теж просять спеціально її роботи відправляти, бо вона малює, знаєте, у такому давньому українському стилі: козаків, дівчат у вишиванках, сільські пейзажі”, — каже Леся.
Керівниця “Патріотичної цукерки” впевнена, що головна місія їхнього проєкту полягає у тому, щоб дарувати військовим позитивні емоції та турботу. За її словами, їжа на фронті — важлива, але для людей, які знаходяться за сотні кілометрів від дому й щодня ризикують власним життям, не менш важливо відчувати, що їхні зусилля не сприймаються як належне:
“Якщо ми знаємо до кого їде посилка, то завжди стараємося ще й коробочкою підкреслити, що тут їх люблять і про них думають. До мінометників коробочка йшла — робили тематичний малюнок, а від них вже отримали фотографію міни підписаної “від Патріотичної цукерки”. А для дівчини-військової на коробочці малювали квіти. Повірте, їм це дуже цінно. Знаю історії, коли хлопці ці коробочки з позиції на позицію перевозять, зберігають там якісь свої речі й на згадку навіть додому забирають”, — розповідає Леся.
Окрім солодощів у стандартний набір “Патріотичної цукерки” обов’язково входять ще й “послання до захисника”. Це можуть бути листи чи ті ж малюнки, проте вже на папері.
Про те, як сильно військові цінують дитячу підтримку, Лесі відомо не з чуток. Разом з маленькими волонтерами вона регулярно навідується в госпіталі до захисників:
“Майже в кожного військового є своя папка з малюночками та записками. А у реабілітаційних центрах, де хлопці знаходяться довше, вони їх вішають на стіну біля ліжка. Тому я завжди закликаю вчителів і діток малювати щось чи писати. Ми надсилаємо абсолютно всі картинки й листівки, які нам передають. Був навіть цілий зошит, де дівчинка ділилася своїми переживаннями та розказувала, за що вона вдячна ЗСУ. Цей зошит 100% до когось потрапив і тепер цей “хтось” знає, що для дитини він — супергерой”, — зазначає Леся Дикун.
А самі військові не раз приходили до Лесі додому, щоб побачитися з дітьми й особисто подякувати за турботу:
“Все почалося з того, що Іван, воїн з нашого села, приїхав у відпустку й сказав, що хоче зустрітися з дітками, які готують цукерки. Ми з ним домовилися на коли прийти, але дітям я не казала — це був сюрприз. Вони так зраділи, як його побачили! Він розповідав всякі історії про побратимів, про цукерки, і тут раптом з військового квитка дістає такий вже потертий, старенький листочок, який ми колись поставили в коробку. Ми всі тоді плакали, бо це був доказ, що все не просто так. Якщо він стільки часу той листочок зберігав — значить ми все робимо правильно”, — ділиться спогадами керівниця проєкту “Патріотична цукерка” Леся Дикун.
Іван Несторук розповів, що для нього та його побратимів дитячі малюнки і цукерки — ніби талісмани:
“Ми носимо їхні малюнки у “бронику”, а цукерки беремо з собою на пости. Леся мені прислала фотографію нашу з ними… Важко навіть словами сказати як це. Це як Різдво для нас, це не може не розчулювати. Ви ж бачили, які там малесенькі є? Ті діти, замість того, щоб гратися й радіти дитинству, сидять і готують нам цукерки. Це дуже мило, але й дуже страшно, бо вони вже в такому віці розуміють що таке війна. Розуміють, що десь там, далеко від дому, є люди, які чекають їхніх солодощів і малюнків”, — говорить військовослужбовець Іван Нестерук.
Читайте також: “Це як Різдво для нас”, — військовий Іван Несторук про солодкі посилки від маленьких волонтерів з Прикарпаття (ФОТО)
ФОТО ТИЖНЯ
